Новітній етап становлення місцевого самоврядування в Україні.

Першим кроком у становленні місцевого самоврядування в Незалежній Україні стало прийняття 26 березня 1992 р. Закону «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», де намітився відхід від дуалістичної теорії та передбачалося впровадження інститутів місцевого і регіонального самоврядування. Місцеве самоврядування розглядалося як територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази, а регіональне самоврядування як територіальна самоорганізація громадян для вирішення безпосередньо або через органи, які вони утворюють, питань місцевого життя в межах Конституції України та законів України. Територіальною основою місцевого самоврядування визначалися сільрада, селище, місто, а регіонального самоврядування - район, область. Тобто місцеві ради були остаточно роздержавленні і набули ознак органів місцевого самоврядування, за винятком районних і обласних рад, які позбавлялися власних виконавчих органів, а їхні функції покладалися на місцеві державні адміністрації, які утворювалися.

У 1994 р. на основі Закону «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» місцеві державні адміністрації припинили своє існування, а на органи місцевого самоврядування було покладено не тільки вирішення усіх місцевих справ, а й ним були делеговані повноваження місцевої державної виконавчої влади. В 1995 р. Законом «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», який став основою Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України (Договір укладено 8 червня 1995 р.), було відновлено модель місцевого самоврядування, яка існувала на основі Закону 1992 р., тобто з відновленням місцевих державних адміністрацій.

Нова Конституція Незалежної України закріпила модель місцевого самоврядування, майже аналогічну моделі 1992-1995 рр., посиливши роль територіальної громади та водночас послабивши роль сільських, селищних і міських рад. Ліквідоване подвійне підпорядкування виконавчих комітетів рад, їхніх управлінь і відділів, місцеві ради звільнені від опіки їх виконавчих комітетів.

Нарешті, на виконання ст.7 Конституції, якою в Україні визнане та гарантоване місцеве самоврядування, 21 травня 1997 р. було прийнято Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, за яким і живе наше місцеве самоврядування. До речі, цей закон запровадив інститут міських голів і делегував виконкомам міських рад низку повноважень державної виконавчої влади, реалізацію яких контролюють державні адміністрації з іншими державними органами влади. Таким чином, в силу історичних причин тільки наприкінці ХХ ст. в Україні склалися необхідні передумови для формування демократичної муніципальної системи.

Поняття муніципального права як галузі законодавства. Предмет і метод муніципального права

Муніципальне право України — галузь права України, норми якої виражають волю й інтереси її народу, держави та територіальних громад і регулюють суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування.

Предмет муніципального права є досить специфічним - його становлять суспільні відносини, що виникають не в окремій сфері суспільних відносин, а в різних сферах життєдіяльності суспільства - політичній, економічній, соціальній, духовній, тобто там, де реалізують свої повноваження територіальні громади та інші суб'єкти місцевого самоврядування.

Об'єднує ці відносини те, що всі вони пов'язані з організацією та здійсненням особливої форми публічної влади - місцевого самоврядування, тобто муніципальне право - це за своїм предметом право безумовно публічне, хоча це не виключає і наявності в його структурі і приватноправових норм та інститутів (вони регулюють відносини в тій сфері, де суб'єкти муніципального права виступають як приватноправові утворення, наприклад, діяльність комунальних підприємств, оренда нерухомості, що перебуває у комунальній власності тощо).

Розрізняють такі провідні методи муніципального права: імперативний і диспозитивний.

Імперативний (публічно-правовий) метод передбачає владний вплив на учасників суспільних відносин, врегульованих муніципально-правовими нормами, і він має пріоритетне значення, що обумовлене публічним характером галузі муніципального права. Імперативні методи засновані на переважному застосуванні припису і включають такі способи регулювання суспільних відносин:

1) дозволяння — надання учасникові права на здійснення певних дій;

2) заборона — покладання на учасника обов'язку утриматися від здійснення певних дій;

3) зобов'язання — покладання на учасника обов'язку здійснити певні дії.

Диспозитивний (приватноправовий метод) — це спосіб регулювання відносин між такими учасниками муніципально-правових відносин, які є рівноправними сторонами, і він може бути застосований, наприклад, при регулюванні діяльності органів місцевого самоврядування, пов'язаної з реалізацією ними самоврядних повноважень.

Диспозитивні методи пов'язані з дозволянням і включають такі способи регулювання суспільних відносин:

1) надання дозволу здійснити певні дії, що мають правовий характер;

2) надання учасникам певних прав;

3) надання учасникам можливості вільного обрання варіанта поведінки.