Магдебурзьке право та його роль у становленні місцевого самоврядування в Україні.

Поняття та політико-правова природа місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України (1996р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

̶ відповідної засади конституційного ладу України;

̶ специфічної форми народовладдя;

̶ права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань. місцевого значення.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу.

Сучасні наукові доктрини (теорії) місцевого самоврядування.

Класичні теорії :

- Теорія вільної громади (основні ознаки цієї теорії):

1. Місцеве самоврядування є автономним щодо державної влади

2. Суб’єктом права на місцевого самоврядування визнаються лише громади природних територіальних одиниць (село, селище, місто, поселення)

3. Органи місцевого самоврядування обираються членами громади

4. Орган місцев. самоврядування не входить до системи органів держ. влади.

5. Органи державної влади не мають права втручатись у вирішення самоврядних питань.

- Теорія державницька (згідно з цією теорією на перший план висувається не природних характер, а недержавна переважно господарська діяльн. Органів місц.самвряд.)

- Громадсько-господарська теорія (згідно з цією теорією місц.самвряд. розглядається як одна із форм місцевого правління, тобто як один із способів децентралізації державної влади на місцевому рівні.)

В 20 ст. поширюються інші теорії:

- теорія муніципального дуалізму (виходить з подвійного характеру муніципальної діяльності, тобто самостійного вирішення місцевих справ та здійснення на місцевому рівні певних державних функцій)

- теорія соціального обслуговування населення (акцентує увагу на здійсненні органами сам вряд. Завдань та функцій пов’язаних з організацією обслуговування населення та надання соціальних послуг)

Історія становлення місцевого самоврядування в країнах Європи.

Умовно можна поділити на 4 етапи:

       античний

       середньовіччя (11-13 століття) (перші хартії, комунальні революції)

       занепад місцевого самоврядування (бургомістри, королівські урядники)

       від 18 століття до наших днів (18 ст. початок революцій)

Основні моделі місцевого самоврядування в зарубіжних країнах

Поділяються на дві моделі:

       - Англосаксонська (веде свій початок з міст середньовіччя)

Риси: 1. значна автономія органів місцевого сам вряд. по відношенню до держави. 2. Відсутність на місцях повноважних представників центральної влади. 3. контроль за діяльн. місцсамвряд. здійсн. як правило не прямим шляхом, тобто через міністерства і судовий контроль. 4. виборність орг. місцсамвряд.

       - Континентальна або Французька

Риси: 1. високий ступінь децентралізації та наявність вертикальної підпорядкованості. 2. поєднання місцевого сам вряд. і прямого державного управління. 3. повноваження місцсамвряд. визначаються згідно з негативним принципом правового регулювання.

Інститути патріархального та станового самоврядування в Україні-Русі.

В Україні самоврядні традиції існують з часів Київської Русі (вічева демократія) і є частиною державотворчих процесів. За часів Київської Русі різні форми місцевого самоврядування (сільська, міська та регіональна) складалися та розвивалися на основі звичаєвого права. Так, нарівні регіону елементи самоврядування знаходили свій вияв у вічах. Для вічової організації управління характерним був більш-менш чіткий розподіл повноважень між князем та вільним населенням регіону. Зокрема, до ві­дання князя відносилися судочинство, адміністративне управління, податкова політика. Віча відали питаннями війни і миру, закликали або виганяли князя, брали участь у формуванні адміністративних та судових органів тощо.
   Суб'єктом міського самоврядування виступали міські громади, які користувалися значною адміністративною, господарською і судовою автономією. Найважливіші питання міського життя вирішувалися на міських вічах, а для розгляду поточних справ з числа вільних городян обирався війтта інші посадові особи міського самоврядування.
Економічну основу міського самоврядування становила міська корпоративна власність, у тому числі й на землю. Міська громада самостійно встановлювала правила господарювання, міські податки, платежі та інші повинності.
Суб'єктом сільського самоврядування виступала сільська громада - верв, яка об'єднувала жителів кількох сусідніх сіл, мала землю у корпоративній власності, представляла своїх громадян у відносинах з іншими громадами, феодалами, державною владою.

Магдебурзьке право та його роль у становленні місцевого самоврядування в Україні.

Магдебурзьке право—це збірник законів, що виник у кін. XIII ст. із "Саксонського Зерцала" і магдебурзького міського шеффен-ського права. Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні мало магдебурзьке право, що починає поширюватися на українські міста починаючи від середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало надання міській громаді права запровадити модель міського самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом і в деяких документах отримало назву німецького або саксонського права

Першому українському місту Сянок магдебурзьке право було дароване Галицьким князем Болеславом-Юрієм в 1339 року, в 1356 році його отримав Львів. Поширення магдебурзького права в Україні значно прискорилося після входження її земель до складу Великого Князівства Литовського та Королівства Польського. Магдебурзьке право надавалося місту Великим князем Литовським або Королем Польським і оформлювалося так званими магдебурзькими грамотами, які відігравали роль хартій (статутів) західноєвропейських міст.

Юридичними наслідками надання місту магдебурзького права було: скасування звичаєвих норм, виведення міста з під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу міського самоврядування — магістрату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) та лави (судовий орган).

До складу ради входило від трьох до шести радців, які обиралися жителями міста, як правило, наступного дня після свята Нового року. Правом бути обраними користувалися жителі міста. Раду очолював бурмистер, повноваження якого по черзі виконували радці. Очолював колегію лавників війт. У містах з повним магдебурзьким правом (Київ, Стародуб, Житомир) війт обирався жителями міста із чотирьох кандидатур з наступним затвердженням Королем Польським. У містах з неповним магдебурзьким правом війт призначався Королем Польським, або на його обрання суттєво впливали старости. Увійти до складу ради чи лави реально могли тільки заможні люди. Зиск від служби в магістраті був ласим шматочком, так як надавав права бути звільненим від податків на нерухоме майно, отримати пай землі, розпоряджатися судовими податями та штрафами. Поляки часто витісняли українців із рад. У деяких містах (зокрема, західноукраїнських) надання магдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької і польської колонізації, обмеженням прав некатолицького населення (руське населення православного віросповідання, вірмени, євреї та ін. не обирались до магістрату, не мали права вступати в деякі цехи тощо).

Хоч магдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурного правового наближення України до Західної Європи.