Полково-сотенний устрій України XVII-XVIII ст. та місцеве самоврядування.

Своєрідних форм набуває місцеве самоврядування за часів існування Української козацької держави, що було обумовлено її полково-сотенним устроєм (XVII—XVIII.ст.). Полки та сотні одночасно були військовими та адміністративно-територіальними одиницями і користувалися війсь­ково-адміністративним самоврядуванням. Козацькі ради так би мовити продовжили традиції вічової демократії часі Київської Русі. З Козацькою державою вчені пов’язують становлення українського муніципалізму.

Після підписання у 1654 р. Договору між Україною та Московською державою починається процес поступового впливу на українські форми місцевого самоврядування, сформовані за часів польської влади. Так, після смерті гетьмана І. Скоропадського 3 липня 1722 р. в Україні запроваджується так звана комендантська система, що передбачала адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування з боку російських комендантів. У 1764 р. ліквідується Гетьманство, а в 1783 р. магістратські та ратушні суди замінюються судами «по учреждению о губерниях» та скасовується полково-т сотенний устрій. Після видання Катериною II 21 квітня 1785 р. «жалованой грамоты на права й выгоды городам Российской Империи» були створені нові станові органи міського самоврядування - міські думи і процес уніфікації форм місцевого самоврядування в Україні за російським зразком було завершено.

Земське та міське самоврядування в Російській імперії (місцеве самоврядування в Україні XVIII – поч. XX ст.)

XIX - початок XX ст. характеризується становленням в Україні загальноімперських форм місцевого самоврядування. Так, у 1838 р. запроваджується станове самоврядування для державних та вільних селян у формі сільського товариства, що в 1861 р. була поширена на всіх селян. Сільське товариство збігалося з сільською громадою і мало свою корпоративну власність, в тому числі й на землю. Найважливіші питання в сільському товаристві вирішував сільський схід. Поточні справи вирішували обраний на сході сільський голова та призначений сільський писар.

Регіональне самоврядування на загальноімперських засадах запроваджується в Україні після проведення Олександром II земської реформи в 1864 р. На рівні губерній формувалися представницькі органи місцевого самоврядування - губернські земські збори. Вони обиралися за куріальною системою (у виборах брали участь три курії: повітові поміщики і промисловці, міські купці і власники нерухомості в містах, селяни). Земські збори обирали земську управу, яка вирішувала поточні справи, а контроль за діяльністю земств здійснював губернатор. Подібним чином було організоване місцеве самоврядування і в повітах.

Реформу міського самоврядування було здійснено в 1870 році. Вона передбачала створення представницьких органів міського самоврядування - міських дум, які обиралися жителями міста за куріальною системою. Виконавчим органом міського самоврядування стає управа на чолі з міським головою, який обирається міською думою.

1785-1917 роки - це час, коли місцеве самоврядування міст, селянське та земське самоуправління в Україні, поділеної між Російською та Австро-Угорською імперіями, розвивалися у умовах становлення капіталізму. Самим більшим його недоліком було збереження станового принципу формування.

Місцеве самоврядування в УНР (1918-1920 рр.)

За часів УНР здійснено спробу реформувати місцеве самоврядування. Вже в II Універсалі Української Центральної Ради (20.11.1917 р.) оголошувалося про необхідність «вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях». За Конституцією УНР від 29 квітня 1918 р. конституційний лад України мав базуватися на засадах принципу децентралізації: землям, волостям і громадам надавалися права ши­рокого самоврядування. Конституція УНР закріплювала принцип організаційної самостійності місцевого самоврядування: «Всякого рода справи місцеві впорядковують виборні Ради і Управи громад, волостей і земель. Їм належить єдина безпосередня місцева власть: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність, безпосередньо і через визначених ними урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в ціх справах рішає Суд Української Народної Республіки». Проте ці конституційні положення по відомим причинам не були реалізовані.

Революційні події 1917 року на тернах Російської Імперії положили початок принципійно новому етапу організації влад на місцях. На руїнах зруйнованої імперської державної машини була організована влада Рад, що означало створення та державне оформлення диктатури пролетаріату. Радянська модель будови місцевого самоврядування була протиставлена “буржуазному” місцевому самоврядуванню.

Організація управління на місцях за радянських часів.

"радянську" концепцію (систему), що виникла у XX ст. і базується на положеннях, за якими місцеві ради є органами єдиної державної влади, що відповідають за реалізацію на своїй території актів центральних органів. Головне завдання місцевих рад в соціалістичній державі, таким чином, зводиться до того, щоб забезпечити виконання державних функцій на території країни. Радянська модель також характеризується ієрархічною підпорядкованістю гілок влади, принципи розподілу влад, стримувань і противаг заперечуються — всі органи держави є похідними від рад та підзвітними їм.