Роль бюджету у фінансово кредитному механізмі

Бюджет як фінансовий план

З даної точки зору бюджет являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону і рішення відповідно. Як фінансовий план, бюджет відображає економічну, соціальну, військову, міжнародну політику держави.

Доходи бюджету характеризують податкову політику держави. Видатки на економічну діяльність держави визначаються двома чинниками:

1) масштабом державного сектора економіки;

2) економічною політикою держави (чому віддається перевага - бюджетному фінансуванню чи податковому регулюванню).

Рівень соціальних видатків визначається фінансовою моделлю суспільства (економічно чи соціально орієнтовані видатки бюджету).

В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включаються окремі фонди цільового призначення та спеціальний фонд - кошти бюджетних установ. У нашій країні — «бюджет-брутто». Тому для оцінки реальної бюджетної політики необхідно аналізувати статті доходів і видатків «чистого» бюджету (без цільових фондів, доходів і видатків спеціального призначення тощо).

Включення цільових фондів до бюджету зумовлено двома причинами:

1. наданням їм законодавчої сили;

2. необхідністю здійснення державного контролю за коштами цих фондів.

Стан бюджету як фінансового плану характеризується такими трьома

показниками:

• рівновага доходів і видатків;

• перевищення доходів над видатками (профіцит);

• бюджетний дефіцит - перевищення видатків над постійними доходами (податки таподаткові доходи бюджету). За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей, рідше - приватизація).

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави у більшому витрачанні коштів, ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто - скоротити видатки або збільшити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо.

Бюджетний дефіцит є складним явищем, яке не може мати однозначної оцінки. Визначають такі види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяють на відкритий і прихований:

3. відкритий — офіційно визнаний у законі про бюджет;

4. прихований - офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит — більш негативне явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні.

Свідомий визначається характером фінансової політики держави - вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок за максимальної надійності - за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний - це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню БВП.

Пасивний - покриття поточних витрат (соціальні виплати, заробітна плата, комунальні послуги тощо).

Джерелами покриття дефіциту виступають:

5. державні позики;

6. грошова емісія.

Передумовами державних позик є:

• наявність тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

• довіра з боку кредиторів до держави;

• зацікавленість кредиторів (досягається за рахунок високих гарантій повернення боргу і процентної політики);

• наявність реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити проценти.

Державні позики вимагають чіткої системи погашення державного боргу. Джерелами цього погашення можуть бути:

1) додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки

зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

2) підвищення рівня оподаткування;

3) зменшення видатків з бюджету;

4) випуск нових позик.

Грошова емісія може використовуватися тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. Вона виходить з обмеження відношення бюджетного дефіциту до ВВП на рівні 2 - 3%. У разі використання грошової емісії основним чинником дефіциту є напрям призначення цих коштів - в інвестиції чи на поточні витрати. Якщо кошти спрямовуються в інвестиції, то це дає можливість отримати певний дохід, що, в свою чергу, амортизує сплеск інфляції. У разі використання коштів на поточні витрати інфляція стає невідворотною.

Роль бюджету у фінансово кредитному механізмі

Фінансово-кредитний механізм є сукупністю фінансових мотивів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Він складається з двох підсистем:

1) фінансове забезпечення;

2) фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення здійснюється у таких чотирьох формах:

1. Самофінансування - покриття витрат за рахунок власних кошті. Це - вихідна (первинна) форма.

2. Кредитування — покриття витрат за рахунок позичених кошті. Це - регулююча форма.

3. Акціонерний капітал - форма колективного капіталу, яка дає змогу концентрувати великі ресурси.

4. Бюджетні асигнування - форма державного фінансового забезпечення. З одного боку, вона є підпорядкованою, тобто використовується тоді, коли не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (це насамперед непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності). З іншого боку, ці асигнування можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін (наприклад, субсидії виробникам сільськогосподарської продукції).

За певних історичних умов бюджетні асигнування відіграють дуже важливу роль у формуванні національної економіки на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора.

Фінансове регулювання пов'язане:

з податковою системою і регулюючою функцією податків (встановленням пільг або застосуванням різних видів податкових ставок);

з бюджетним субсидіюванням та дотуванням;

з бюджетним вирівнюванням.

Тема 2.Бюджетний устрій та побудова бюджетної системи України

План вивчення теми

1. Основи бюджетного устрою.

2. Бюджетна система України.

Бюджетний устрій ґрунтується на таких засадах:

1. Виокремлення видів бюджетів, що створюються в даній країні.

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

3. Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

4. Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.

Теоретично можливі три варіанти виокремлення видів бюджетів і,

відповідно, побудови бюджетних систем".

а) створення єдиного бюджету для всієї країни;

б) створення окремих регіональних бюджетів;

в)    створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і децентралізованих видів бюджетів.

Згідно з третім варіантом побудови виділяють дворівневу (унітарну) та трирівневу (федеративну ) бюджетні системи.

Відповідно до такого підходу, у бюджетній системі розрізняють:

· центральні бюджети;

· місцеві бюджети.

До центральних належить централізований бюджет країни ( в Україні - Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад, бюджети автономій у Російській федерації або штатів у СІНА).

Місцеві бюджети розрізняються за рівнями адміністративного поділу (на прикладі України):

· централізовані відповідно до певної адміністративної одиниці (Республіканський АРК, обласні, районні, міські міст з районним поділом);

· децентралізовані (міст, сіл, селищ, їх об'єднань і районів у містах).

Принципи побудови бюджетної системи характеризують взаємозв'язок і підпорядкованість бюджетів у ній. Можливі два альтернативні теоретичні принципи побудови бюджетної системи:

а) принцип єдності;

б) принцип автономності .

Перший — принцип єдності - означає, що всі бюджети, які створюються у даній країні, являють собою одне ціле. Цей принцип забезпечується:

• затвердження на кожному рівні зведеного (консолідованого) бюджету (наприклад, бюджету України, бюджету області, бюджету АРК і т. ін.);

• єдиною системою доходів і видатків усіх бюджетів;

• управління бюджетом з єдиного центру - наприклад, Міністерства фінансів.

Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване управління бюджетами, однак не створює зацікавленості у місцевих органів влади до ефективного господарювання.

Другий — принцип автономності - означає, що кожний бюджет, який створюється в країні, є відносно відокремленим і формується незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:

• затвердження і виконання кожного бюджету окремо відповідними органами влади;

• чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

• необмежених прав місцевих органів влади та управління у затвердженні й виконанні власних бюджетів.

За умов додержання принципу автономності втручання згори неможливе.

В Україні чинний Бюджетний кодекс передбачає принципи єдності і самостійності у переліку принципів бюджетної системи. Теоретично, це - два взаємовиключні поняття. Водночас, обидва принципи суттєво обмежені: з одного боку, єдиний бюджет не створюється на жодному рівні; з іншого - реальної фінансової самостійності у місцевих органів влади немає.

Більшість країн будують бюджетні системи за переважанням принципу автономності.

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починаються з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади й управління. При цьому функціональні повноваження поділяються — згори вниз - на неделеговані державні повноваження, делеговані та власні повноваження. Розподіл делегованих державних повноважень здійснюється на основі функціональної класифікації видатків бюджету між різними рівнями місцевого самоврядування.

Розрізняють такі види видатків держави на здійснення функціональних повноважень:

видатки на здійснення неделегованих державних повноважень - це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державного суверенітету та інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. До видатків на виконання неделегованих державних повноважень належать видатки на державне управління, законодавчу і виконавчу владу, утримання Адміністрації Президента України, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні та прикладні дослідження,- національну оборону, правоохоронну діяльність, державні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, за зобів масової інформації, розвитку транспорту та зв'язку, загальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та поповнення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші програми загальнодержавного значення;

видатки па здійснення делегованих державних повноважень - це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання. Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансфертів (дотацій та субвенцій). Розмежування видів видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх до безпосереднього споживача;

видатки на здійснення власних повноважень - це видатки на реалізацію прав, обов'язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Розподіл видатків ґрунтується на двох принципах: відомчої підпорядкованостіі територіального розташування об'єктів фінансування.

· Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб'єктом.

· Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб'єкт фінансування.

На даний час первинним є принцип відомчої підпорядкованості (наприклад, наукові заклади у структурі НАНУ, незалежно від їхнього розташування, фінансуються з Державного бюджету України).

Право на здійснення видатків передається державою органам місцевого самоврядування за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки з державного бюджету, тобто відбувається закріплення джерел доходів за бюджетами різних рівнів.

Таким чином,розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і базується на таких принципах:

• забезпеченні надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;

• встановленні залежності між зусиллями органів влади й управління та формування доходів відповідних бюджетів;

• встановленні зацікавленості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення прямого адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів (Закон України «Про систему оподаткування»). Пропорції розподілу визначаються Бюджетним кодексом України та Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі поділяються на:

· закріплені - доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;

· регулюючі - такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджету нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.

Нині в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має досить обмежений характер.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.

На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:

7. з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), економічну діяльність (переважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина видатків на соціально-культурну сферу;

8. з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.

Взаємовідносини між бюджетами. У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки - вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи - внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Існують такі форми взаємовідносин.

Бюджетне субсидіювання - передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги.

Є такі види бюджетного субсидіювання: бюджетні субсидії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субвенція — різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Бюджетна дотація - цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.

Вилучення коштів - явище, зворотне дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

Бюджетні позички - отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву (незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Раніше видавались з бюджету вищого рівня. У Бюджетному кодексі України визначено, що тепер бюджетні позички отримують у комерційних банках. На практиці покривати касові розриви бюджетів може і казначейство за рахунок резервів Єдиного казначейського рахунку.

Взаємні розрахунки бюджетів - передача коштів з одного бюджету до іншого в зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів внаслідок зміни бюджетних призначень.

За характером взаємовідносин між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов'язковими. Бюджетне субсидіювання та бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки - в обов'язковому порядку.

За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні і горизонтальні. В Україні, як в державі з унітарною бюджетною системою, існують тільки вертикальні взаємовідносини між бюджетами.

Згідно з Бюджетним кодексом України, в Україні діють такі види міжбюджетних трансфертів -дотація, субвенція тапередача коштів з нижчого бюджету до вищого.

Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним кодексом України дотація вирівнювання. Вона визначається за спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, визначеним на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченої, та наявними у даного бюджету доходами.

2. Бюджетна система України

Бюджетна система України під час її становлення була визначена Законом України „ Про бюджетну систему України"' Перша редакція Закону, прийнята у 1991 р. одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала створення власної бюджетної системи, яка є одним з атрибутів держави. Другу редакцію Закону прийнято у 1995 р. У 2001 p., у зв'язку і прийняттям Бюджетного кодексу України, Закон України «Про бюджету систему» втратив свою чинність.

На сьогодні, відповідно до Бюджетного кодексу України, бюджетна система держави включає два рівні:

• Державний бюджет

• Місцеві бюджети Місцеві бюджети поділяються, за рівнем адміністративного поділу, на:

- Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим;

- міські міст державного підпорядкування Києва та Севастополя;

- обласні;

- міські міст обласного підпорядкування з районним поділом;

- районні;

- бюджети міст ( обласного і районного підпорядкування без районного поділу);

- сіл;

- селищ;

- районів у містах.

Згідно з фінансовою термінологією централізовані види бюджетів позначають прикметниками (обласний, районний, міський), а децентралізовані - іменниками у родовому відмінку (бюджети міст, селищ, районів у містах). Централізовані призначені для перерозподілу коштів бюджетів території.

В основі побудови бюджетної системи лежить адміністративно - територіальний поділ даної країни. При цьому поділ бюджетів здійснюється за наявності відповідного органу управління. Так, специфічною ознакою України є те, що на сільському рівні можуть утворюватись єдині для кількох сіл органи влади. Тоді створюється й один бюджет (бюджет територіальної громади).

Згідно з Бюджетним кодексом України у складі місцевих бюджетів виділяютьбюджети місцевого самоврядування - це бюджети міст, сіл, селиш та територіальних громад.

На сьогодні, наприклад, в Україні налічується бюджетів адміністративно-територіальних одиниць і їх об'єднань: Державний бюджет України -1 Республіканський бюджет АР Крим - 1 Обласні бюджети - 24

Міські бюджети міст державного підпорядкування — 2 Міські бюджети міст обласного і районного підпорядкування — 443 Районні бюджети - 490 Бюджети районів у містах - 120 Бюджети селищних рад — 793 Бюджети сіл - 10256 Бюджетну систему України та її структуру показано в табл. 1.

Таблиця 1

СТРУКТУРА БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ (в %)

Тема 3. Система доходів бюджету

План вивчення теми

1. Методи та джерела формування доходів бюджету.

2. Склад і структура доходів бюджету України

1. Методи та джерела формування доходів бюджету

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації грошових коштів:

· пряме вилучення доходів з державного сектора.

· отримання доходів від державних угідь, майна і послуг,

· перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;

· залучення позик.

В свою чергу, надходження держави поділяються на постійні та тимчасові (позики, сеньйораж в результаті емісії, кошти від приватизації).

Функціонування державного сектора економіки характеризує підприємницьку діяльність держави. Як і будь-який підприємець, держава має право на отримання підприємницького доходу - прибутку. Весь створений у державному секторі прибуток за правом власності належить державі. Однак певні права на цей прибуток належать і колективу підприємств. Тому практично ніколи весь прибуток державного сектора не вилучається до бюджету. При цьому у взаємовідносинах державних підприємств з бюджетом може застосовуватись як пряме вилучення доходів (шляхом платежів з прибутку), так і оподаткування прибутку на загальних засадах. За ринкової економіки, коли переважає приватний сектор, застосовується податковий метод. В умовах адміністративної економіки домінує пряме вилучення доходів.

Надходження від державного сектора зазвичай незначні. Це пояснюється двома причинами:

а)    держава, як правило, працює в непривабливих для приватного бізнесу сферах діяльності;

б)    у більшості випадків діяльність державних підприємств носить неприбутковий характер, вона спрямована на виробництво певних товарів чи послуг, а не на отримання прибутку.

Доходи від державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності держави. В Україні дотепер існує загальнонародна власність на землю. Отже, всі угіддя, надра, корисні копалини належать державі. Формою таких доходів є платежі за ресурси: лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Надходження від державних прав власності навіть в Україні мінімальні - 2%.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. На відміну від прямого вилучення доходів в державному секторі, цей метод може здійснюватись тільки на підставі законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки (95-98%) і позики (2-5%).

Крім реальних доходів, які формуються на основі вказаних методів, держава може використовувати емісійний дохід. Стосовно поточного року — це дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків. Однак під час емісії внаслідок інфляції збільшується тільки номінальна кількість грошей, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється.

Джерела формування доходів бюджету також поділяються на внутрішні і зовнішні.

Джерела формування, внутрішніх доходів виступають:

· створений ВВГІ;

· національне багатство ( відображає накопичені матеріальні цінності і розвідані природні ресурси). Використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є певний надлишок природних ресурсів.

Найнадійніше джерело - створений ВВП.

Зовнішні джерела формування доходів бюджету характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких методів:

1.прямий перерозподіл;

2. міжнародний кредит;

3. оподаткування експортно-імпортної діяльності;

4. валютне регулювання - відхилення встановленого курсу валют від реального їх співвідношення;ціновий механізм - у світі склався певний масштаб цін, який призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.

2. Склад і структури доходів бюджету України

Система доходів бюджету України відображає практично всі мегоди їх формування. Вона характеризується такими надходженнями:

1. податкові надходження :

- прямі податки -

податок на прибуток підприємств;

податок з доходів фізичних осіб;

земельний податок (плата за землю);

податок з власників транспортних засобів;

податок на промисел;

- непрямі податки —

              податок на додану вартість;

              акцизний збір;

              мито;

- платежі за спеціальне використання природних ресурсів

    лісовий дохід;

плата за воду;

плата за корисні копалини;

- плата за державні послуги, рентні та компенсаційні доходи –

    державне мито;

рентні платежі за нафту і газ, то видобуваються в Україні, та

різниця в цінах на природний газ;

відрахування на геологорозвідувальні роботи;

інші надходження;

- місцеві податки і збори.

2. Неподаткові надходження:

• від приватизації майна державних підприємств;

• від реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

• від реалізації державних матеріальних резервів;

-інші.

3. Операції з капіталом (продаж землі, доходи НБУ тощо).

4. Офіційні трансферти.

Державні позики відносяться до фінансування бюджету - операцій з покриття бюджетного дефіциту. Пряма емісія в Україні заборонена Бюджетним кодексом України, а кошти від приватизації повинні спрямовуватися на покриття державного боргу.

Надходження до цільових державних фондів соціального страхування, в т.ч. Пенсійного фонду, не можуть включатися до доходів бюджету, оскільки ці фонди позабюджетні. Хоча у 2006-2008 рр. доходи цих фондів намагалися регулювати за допомогою Закону про Державний бюджет України, дім чого виділили окремий підрозділ у бюджетній класифікації доходів.

Останнім часом податкові надходження становлять - 70%, неподаткові - до 15%, внески у цільові фонди - до 1%, державні позики на покриття бюджетного дефіциту - до 15%. У складі податкової системи прямі податки дорівнюють 50 -55%, непрямі - 40 -45%, платежі за ресурси - близько 1%, плата за державні послуги і компенсаційні доходи - 2 - 5%. Місцеві податки складають до 20 % у доходах місцевих бюджетів.

Тема 4:Система видатків бюджету

План вивчення теми

1. Класифікація видатків бюджету.

2. Склад і структура видатків бюджету України.

І. Наукова класифікація видатків бюджету здійснюється за такими

ознаками:

а)    роллю у відтворення виробництва;

б)    суспільним призначенням;

в)    галузями економіки і соціальної сфери;

г)    цільовим призначенням;

д)    рівнями бюджетної системи;

е)    формами бюджетного фінансування.

Зароллю увідтворенні виробництва виокремлюються поточні і капітальні видатки бюджету.

Поточні характеризують витрати на утримання підприємств, об'єктів, установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури.

Капітальні - це видатки на створення нових і розширення діяльності діючих підприємств, установ і закладів.

Відповідного такого розподілу видатків може формуватися два окремих бюджети - поточний і бюджет розвитку. В Україні Бюджетним кодексом передбачено виокремлення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети відповідно до такого розподілу не складаються, хоча в умовах кризи вбачається доцільним створювати два окремих бюджети:

- поточний - має забезпечуватись поточними доходами і бути збалансованим;

- бюджет розвитку - може бути дефіцитним і забезпечуватись за рахунок позик, в т. ч. цільових інвестиційних.

Засуспільним призначенням видатки відображають функції держави:

· економічну — видатки на економічну діяльність і науку;

· соціальну - видатки на соціальний захист і соціально-культурну сферу;

· оборонну - видатки на оборону;

· управлінську - видатки на органи державної влади та управління, правоохоронні органи, судову владу і прокуратуру, митну і податкову службу, зовнішню політичну діяльність.

У видатках бюджету також виокремлено видатки на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

Загалузями економіки і соціальної сфери видатки бюджету різняться відповідно до різних галузей: промисловість, будівництво. Транспорт, сільське господарство, освіта, охорона здоров'я та ін.

Зацільовим призначенням виокремлюють видатки: на капітальне будівництво, капітальний ремонт, оплату праці, комунальних послуг та інші витрати.

Зарівнем бюджетної системи розрізняють видатки: Державного бюджету, Республіканського бюджету Криму і відповідних місцевих бюджетів.

Заформами бюджетного фінансування існують такі види видатків:

проектне фінансування — фінансування з бюджету інвестиційних проектів;

бюджетні кредити - надання фінансової допомоги з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі;

кошторисне фінансування - виділення бюджетних асигнувань на підставі кошторису;

державні трансферти — державні субсидії, субвенції, дотації.

2. Склад і структура видатків бюджету України

Згідно бюджетної класифікації (стаття 10 Бюджетного кодексу України) видатки бюджету поділяють за:

· функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);

· економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

· ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація);

· бюджетними програмами (програмна класифікація).

Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати

динаміку зміни державних видатків різного функціонального призначення та прогнозувати видатки на наступний період. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації, як розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних державних функцій; підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно державних функцій.

Видатки Державного бюджету України поділено за функціональними ознаками на десять основних груп: 1) загальнодержавні функції; 2) оборона; 3) громадський порядок, безпека та судова влада; 4) економічна діяльність; 5) охорона навколишнього природного середовища; 6) житлово-комунальне господарство; 7) охорона здоров'я; 8) духовний та фізичний розвиток; 9) освіта; 10) соціальний захист та соціальне забезпеченій

Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, трансферти та інші категорії). Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету. За економічною класифікацією видатки поділяються на поточні видатки і капітальні видатки.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її" основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Завданнями відомчої класифікації є оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів, поліпшення бюджетного планування за принципом відомчого підпорядкування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.

Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом на підставі бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів. Планування видатків із застосуванням програмно-цільового методу передбачає розробку, аналіз та добір програм на стадії стратегічного планування. Бюджетні програми представляють собою систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної мети та їх виконання.

За функціональною ознакою структура видатків Державного бюджету України в останні роки характеризується такими показниками: видатки на економічну діяльність - 24 %, науку — до 1%, соціальний захист населення — близько 15%, соціально-культурну сферу - близько 25%, національну оборону - до 4%, державне управління та правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави - до 16%, обслуговування державного боргу - до 10%, інші видатки — до 5%. Окремо слід зазначити видатки цільових фондів соціального страхування, які не включаються до бюджету і складають 10-15% від загальних видатків бюджету держави.