Характеристика типів і видів фінансової політики

Слід підкреслити, що в чистому вигляді ні один вид фінансової політики на практиці не існує. Держава використовує фінансові засоби того чи іншого виду фінансової політики, поєднуючи їх. Вид фінансової політики визначається перевагою фінансових інструментів одного з видів фінансової політики. Класифікація фінансової політики за типами відбувається на основі різних ознак:
за способом її реалізації;
за рівнем втручання держави.
За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:
дискреційна фінансова політика;
недискреційна фінансова політика.
Дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової Політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:
соціальні програми;
державні закупки;
державні інвестиції;
зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу;
громадські роботи, що пов'язані з видатками;
управління податковим тягарем.
Під нєдискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового існують ще ряд - важливих убудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні. Серед них можна виділити наступні:
соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю;
благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування;
програми економічної допомоги (особливо в періоди кризи перевиробництва);
ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);
інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).
Але, не зважаючи на безумовно корисну здатність убудованих стабілізаторів до стабілізації фінансових процесів, без впливу уряду на фінансово-економічну ситуацію в країні не обійтись.
За рівнем втручання держави в економіку країни в залежності від особливостей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основних типи:
класична;
регулююча;
планово-директивна.
Класичний тип фінансової політики заснований на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основний її напрямок - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету.

Різновидом регулюючої фінансової політики є неоконсервативна стратегія яка пов'язана з неокласичним напрямком в економічній теорії. Цей різновид фінансової політики не відмовляється від її регулювання, але обмежує втручання держави в економічну і соціальну сферу. Фінансовий механізм будується так, що скорочуються обсяги перерозподілу національного доходу через фінансову систему, знижується бюджетний дефіцит, стимулюється зростання збережень, як джерела виробничого інвестування.

Планово-директивний тип фінансової політики, як правило, застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у всіх сферах економіки і соціального життя, - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподіл)' у відповідності до основних напрямків державного плану.
Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах ні в одній країні світу в чисту вигляді жоден тип фінансової політики не зустрічається.

Концепції побудови бюджетної політики держави

Перша концепція базується на тому, що бюджет повинен бути щорічно збалансований. До «Великої депресії» 30-х років щорічно балансуємий бюджет загальновизнано вважався бажаною метою державних фінансів і фінансової політики. Проте при більш ретельному розгляді цієї проблеми стає очевидним, що щорічно балансуємий бюджет в основному виключає або в значній мірі зменшує ефективність фіскальної політики держави, що має антициклічну, стабілізуючу спрямованість. Гірше того, щорічно бюджет, що балансується насправді заглиблює коливання економічного циклу.

Основний висновок такий: щорічно бюджет, що балансується не є економічно нейтральним. Не дивлячись на цю і інші проблеми, в багатьох країнах існує значна підтримка ідеї ухвалення конституційної поправки, що передбачає щорічне балансування бюджету.

Друга концепція базується на тому, що бюджет повинен бути збалансований в ході економічного циклу, а не щороку. Дана концепція припускає, що уряд здійснює антициклічну дію і одночасно прагне збалансувати бюджет. В цьому випадку, проте, бюджет не повинен балансувати щорічно. Достатньо, щоб він був збалансований в ході економічного циклу. Логічне обгрунтовування цієї концепції бюджетної політики просто, розумно і привабливо.

Третя концепція пов'язана з ідеєю так званих функціональних фінансів. Відповідно до цієї ідеї питання про збалансованість бюджету - на щорічній або на циклічній основі - другорядний. Первинною метою федеральних фінансів є забезпечення не інфляційної повної зайнятості, тобто балансування економіки, а не бюджету. Якщо досягнення цієї мети супроводиться стійким позитивним сальдо або великим і все зростаючим державним боргом - хай буде так. Відповідно до даної концепції проблеми, пов'язані з державними дефіцитами або надлишками, малозначимы порівняно з вищою ступеню небажаними альтернативами тривалих спадів або стійкої інфляції.

Роль і завдання основних міжнародних фінансових організацій

Міжнародні фінансові організації відіграють дедалі більшу роль у міжнародних економічних відносинах. Це пояснюється тим, що саме через канали цих організацій проходить значна частка світових інвестицій, купівля та продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо важливою є діяльність цих організацій для країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин і готові використати як управлінський досвід міжнародних фінансових організацій, так і власні реальні можливості.

У світовій практиці основні міжнародні фінансові інституції об'єднані під загальною назвою "Світовий банк". Підрозділами Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародна фінансова корпорацію та Багатостороннє агентство гарантій інвестицій.