Державний борг, поняття, причини і наслідки його зростання

Державний борг — це сукупність усіх боргових зобов'язань держави перед своїми кредиторами. Величина державного бор­гу, динаміка й темпи його зміни відображають стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування державних структур.

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції: 1) фіскальну — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; 2) регулюючу — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Державний борг складається з двох частин залежно від сфе­ри розміщення: внутрішнього і зовнішнього боргу.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає знову за борговими зобов'язаннями уряду.

Державний зовнішній борг — це боргові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених коштів (основна сума боргу) та відсотків за ними.

До наслідків державного боргу належать:
1) короткострокові: існують як проблема «витіснення» , що виникає через підвищення ринкових відсоткових ставок, яке виникає у випадку фіннасування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних ЦП;
2) збільшення боргу у довгостроковому періоді призводять до заміщення приватного каптілау державним боргом.
Обслуговування державного боргу – сукупність заходів держави з розміщення облігацій та інших ЦП, погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик, визначення умов і порядку випуску нових державних ЦП.
Розміри державного внутрішнього боргу України, його структуру, джерела і строки погашення встановлює ВРУ одночасно з затвердженням Державного бюджету України.
Джерелами погашення зовнішнього боргу є:
§ бюджет;
§ валютні надходження від експорту;
§ золотовалютні резерви;
§ кошти, отримані від приватизації державного майна;
§ рефінансування.
Через недостатню платоспроможність держави можуть застосовуватись такі методи:
§ конверсія;
§ консолідація;
§ уніфікація;
§ обмін облігацій з регресивним співвідношенням;
§ відстрочка погашення;
§ анулювання позики.

Державний кредит, його суть і значення. Форми внутрішнього і зовнішнього державного кредиту

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, приходять, як правило, через бюджет), ні уособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит - це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами - юридичні та фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситься і до юридичних осіб. Вкладаючи кошти в цінні папери держави, вони не тільки організують нагромадження коштів для проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашення облігацій позик.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту.

У системі кредитних відносин внутрішній державний кредит виступає в наступних формах: державні позики; перетворення частини внесків населення в державні позики; запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду; казначейські позички; гарантовані позики.

Найпоширенішою формою державного кредиту є пози­ки, які забезпечуються випуском цінних паперів у двох видах - облігацій та казначейських зобов'язань.

Другою формою державного кредиту є передавання ощад­ними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Таке передаван­ня може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду державний кредит повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й ефективного інструмента централізованого кредитного регулювання економіки. Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але й прискорює його. Кредит сприяє економії витрат обігу.

Прогнозування та планування фінансових ресурсів. Методи фінансового планування та їх використання в управлінні фінансами

Фінансове планування пов'язане з однієї сторони, з бажанням запобігти можливим помилкам у фінансовій діяльності, а з іншого для того, щоб використовувати всі можливості ( у рамках закону) для одержання прибутку. У цих цілях бажане враховувати наслідки інфляції, зміни ситуації на ринку, порушення договірних зобов'язань партнерами й навіть можливість зміни політичної ситуації.

Фінансове планування допомагає вчасно виконувати зобов'язання перед бюджетом, різними фондами, банками й іншими кредиторами, тим самим, захищаючи фірму від застосування до неї штрафних санкцій.

Фінансове планування являє собою процес розробки фінансових планів і планових показників по забезпеченню підприємства фінансовими ресурсами й збільшенню ефективності її діяльності на певному відрізку часу.

Методи планування - це конкретні способи й приймання планових розрахунків. Планування фінансових показників здійснюється за допомогою декількох методів. До них ставляться:

Метод економічного аналізу дозволяє определитосновные закономірності, тенденції в русі натуральних і вартісних показників, внутрішні резерви підприємства. Цей метод застосовується при вивченні динаміки різних показників за певний період часу ( кілька місяців, років).

Утримування нормативного методу фінансового планування укладається в тому, що на основі заздалегідь установлених норм і нормативів визначається потребностпредприятия у фінансових ресурсах і джерелах їх утвору.

Такими нормативами є ставки податків і зборів, тарифи відрахувань у державні соціальні фонди, норми амортизаційних відрахувань, дисконтна ставка банківського відсотка і т.д.

Норми й нормативи бувають різні: федеральні, регіональні, місцеві, галузеві, нормативи самого підприємства.

Федеральні нормативи є обов'язковими для всієї території України. До них ставляться:

· ставки федеральних податків;

· норми амортизації по окремих групах основних коштів;

· мінімальна місячна оплата праці;

· тарифні ставки на державне пенсійне забезпечення й соціальне страхування;

· нормативи відрахувань від чистого прибутку в резервні фонди акціонерних товариств і т.д.

Регіональні й місцеві нормативи діють в окремих суб'єктах Украиныи затверджуються й представницькими, і виконавчими органами влади. До них ставляться, як правило, ставки регіональних податків і зборів.

Галузеві нормативи застосовуються в рамках окремих галузей або по групах організаційно-правових форм підприємств ( малі підприємства, акціонерні товариства, підприємства з іноземними інвестиціями).

Нормативи підприємства розробляють самі господарюючі суб'єкти й використовують їх для контролю над ефективністю використання ресурсів і врегулювання внутрішньогосподарських процесів. До цих нормативів ставляться:

· нормативи планової потреби в оборотних активах;

· норми запасів матеріалів, заділів незавершеного проведення, запасів готової продукції на складі;

· нормативи розподілу чистому прибутку на споживання, нагромадження й у резервні фонди й ряд інших.

Нормативний метод фінансового планування є одним з найбільш використовуваних. Тому актуальною проблемою кожного підприємства є розробка економічно обґрунтованих норм і нормативів для формування й використання грошових ресурсів і організація контролю над їхнім дотриманням усіма підрозділами підприємства.

Використання методу балансових розрахунків для визначення майбутньої потреби у фінансових коштах ґрунтується на прогнозі вступу коштів і витрат по основних статтях балансу на певну дату в перспективі. Балансовий метод застосовується при прогнозі вступів і виплат із грошових фондів, квартального плану доходів і видатків, платіжного календаря і т.д.

Метод грошових потоків носить універсальний характер при складань фінансових планів і допомагає при прогнозуванні строків і розмірів вступу необхідних фінансових ресурсів. Цей метод ґрунтується на очікуваних вступах коштів на певну дату й підстроюванні до цього всіх видатків і витрат. Метод грошових потоків дає більш повну інформацію, чому метод балансових розрахунків.

Метод багатоваріантності полягає в розробці декількох взаимозаменяющих варіантів планових розрахунків, для того, щоб вибрати з них оптимальний. При цьому критерії вибору можуть бути різними.