Структура управління вищою освітою в Україні.

Структура спеціальностей вищої освіти України.

....

Основні віхи історії Запорізького національного університету.

· 1930- заснований

· 1933 р., отримав нову назву — Запорізький державний педагогічний інститут.

· 1985, 16 серпня — отримав статус державного університету

· 2010, 30 березня університет отримав IV рівень акредитації

· З 1999 року є членом Європейської асоціації університетів (ЕАІЕ)

· З 2003 року є членом міжнародної асоціації соціології та адміністрування.

· 2004, 24 грудня університету надано статус Національного.

· З 1995 року діє навчально-науковий комплекс «Запорізький університет» (інститути, коледжі, технікуми, училища та близько 50 шкіл міста й області).

· У 2008 році в ЗНУ відкрито Економіко-правничий коледж

· з 1 лютого 2009 року — Торговий коледж

· з 30 березня 2009 року — Економіко-гуманітарний факультет у м. Мелітополі.

· 2000 р. ЗДУ нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України

· 2006 р. ЗНУ нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

З 1996 року університет перейшов на триступеневе навчання — забезпечується підготовка бакалаврів, спеціалістів та магістрів.

Навчальні заняття у ВНЗ: види і форми.

Очна форма навчання (іноді її називають денний, але таке прив'язування навчання до часу доби стає все менш виправданою). Навчанняздійснюється, як правило, з відривом від виробництва і основним акцентом на аудиторні заняття в умовах безпосереднього контакту учнів з викладачами і між собою. Переваги такого навчання полягають у максимальному обсязі "навчально-виховують" взаємодій всіх учасників освітнього процесу, в можливості використовувати всі види педагогічного контролю, в широкій представленості групових методів навчання і, нарешті, в можливості дати максимальний обсяг змістовного матеріалу.
Заочна форма навчання - пряма протилежність очною формою - обсяг безпосередніх контактів учнів і викладачів різко знижений (домінують самостійні форми роботи), присутній в основному рубіжний і випускний контроль, обсяг досліджуваного матеріалу неминуче редукований. Специфіка заочного навчання в тому, що для деяких видів освіти (наприклад, медичного) вона практично непридатна.
Очно-заочна (вечірня) форма - по всіх параметрах займає проміжне положення між очною та заочною формами.
Екстернат - повністю самостійна підготовка з присутністю тільки випускного контролю.
До цього переліку можна додати "дистанційне навчання" (діалог між викладачем і студентом здійснюється через електронну пошту або Інтернет), а також документальне навчання (за листуванням) [141].
До організаційних форм навчання, які одночасно є способами безперервного управління пізнавальною діяльністю студентів, відносять:
· Лекції,
· Семінари, просемінари, спецсемінари,
· Колоквіуми,
· Лабораторні роботи,
· Практикуми і спецпрактикуму,
· Самостійну роботу,
· Науково-дослідну роботу студентів,
· Виробничу,
· Педагогічну;
· Дипломну практики та ін
Серед перерахованих форм роботи у вузі найважливіша роль відводиться лекції, яка одночасно є найскладнішим видом роботи і тому доручається найбільш кваліфікованим і досвідченим викладачам (як правило, професорам і доцентам).

Сам робота студента.види і форми

Під час вивчення навчальної дисципліни виокремлюють такі види самостійного учіння студента:

- слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних і лабораторних робіт;

- відпрацювання тем лекцій та семінарських занять, виконання практичних і лабораторних робіт студентами заочної форми навчання (ЗФН);

- підготовка рефератів і курсових робіт, написання дипломної роботи;

- підготовка до модульного контролю та іспитів;

- робота з літературою та ін.

11.Бібліографічний опис джерел та літератури.

Бібліографічний опис — це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні, і є результатом аналітико-синтетичної переробки інформації.^[1] Процес складання бібліографічного опису передбачає виявлення та формування за певною методикою множини бібліографічних даних про окремий документ або його частину, чи групу документів.^[1]

У бібліографічному описі використовують такі умовні розділові знаки:

1. . — крапка і тире

2. . крапка

3. , кома

4. : двокрапка

5. ; крапка з комою

6. / коса риска

7. // дві косі риски

8. () круглі дужки

9. [] квадратні дужки

10. + плюс

11. = знак рівності

Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаком крапка і тире (. —), який допускається заміняти знаком крапка (.). Складаючи бібліографічний опис, використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами. У кількісному елементі бібліографічного опису можна вказати тільки сторінку цитованого тексту.

Структура та оформлення навчально-дослідницьких робіт.

Робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є: титульний аркуш, тези, зміст, перелік умовних позначень (за необхідності), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності).

Вимоги до змісту роботи

1. Титульний аркуш.

Титульний аркуш є першою сторінкою роботи, що заповнюється за зразком.

2. Тези.

У тезах (текст обсягом до 1 сторінки) подається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального відділення МАНУ; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові, посада (за наявності – науковий ступінь, вчене звання) наукового керівника.

3. Зміст.

Зміст подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо.

Зміст фактично має бути планом науково-дослідницької роботи і відображати суть поставленої проблеми, структуру та логіку дослідження.

4. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності).

Якщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом.

Перелік має розташовуватись двома стовпчиками. Ліворуч в абетковому порядку наводяться умовні позначення, символи, одиниці скорочення або терміни, праворуч — їх детальну розшифрування.

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення тощо повторюються менше трьох разів, перелік не складається, а їх розшифрування наводиться у тексті при першому згадуванні.

5. Вступ.

У вступі коротко обґрунтовується актуальність і доцільність обраної теми, підкреслюється сутність проблеми; формулюється мета роботи та зміст поставлених завдань, об’єкт і предмет дослідження, подається перелік використаних методів дослідження; дається характеристика роботи (теоретична, прикладна); вказуються нові наукові положення, запропоновані учасником конкурсу особисто, відмінність одержаних результатів від відомих раніше та ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, набуло подальшого розвитку); повідомляється про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, для прикладних робіт — прикладну цінність отриманих результатів.

У випадку використання в роботі ідей або розробок, що належать співавторам, слід відмітити цей факт і зазначити конкретний особистий внесок учасника. Також вказуються відомості про публікацію роботи та апробацію її результатів (за наявності).

Обсяг вступу – 2-3 сторінки.

6. Основна частина.

Основна частина науково-дослідницької роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюються висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає можливість звільнити основні висновки від другорядних подробиць.

В основній частині роботи наводиться характеристика джерел для написання роботи та короткий огляд літератури з даної тематики (не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини), окреслюються основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, вказуються питання, які залишилися невирішеними; обґрунтовується вибір напряму досліджень, наводиться методика і техніка дослідження; подаються відомості про обсяг дослідження; викладаються, аналізуються та узагальнюються отримані результати, дається їх оцінка.

Зміст основної частини має точно відповідати темі роботи та повністю її розкривати.

7. Висновки.

Висновки мають містити стислий виклад результатів розв’язку наукової проблеми та поставлених завдань, зроблених у процесі аналізу обраного матеріалу оцінок та узагальнень. Необхідно підкреслити їх самостійність, новизну, теоретичне і (або) прикладне значення, наголосити на кількісних та якісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів та навести рекомендації щодо їх використання.

8. Список використаних джерел.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний у користуванні та рекомендований під час написання роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела складаються відповідно до вимог, зазначених у стандартах: ДСТУ ГОСТ 7.1 – 84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582 – 97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ДСТУ 3008 – 95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Наприклад:

книга трьох авторів оформлюється так: Дудюк Д. Л., Максимов В. М., Оріховський Р. Я. Електричні вимірювання: Навч. посіб. – Л.: Афіша, 2003. – 260 с.

збірник: Цеков Ю. І. Підтекст художнього твору і світовідчування письменника // Проблеми сучасного літературознавства. – Одеса, 1998. – С. 149-180.

стаття із журналу: Дзюба І. М. Україна перед сфінксом майбутнього // Науковий світ. – 2004. − № 2. – С. 2-6.

Електронні джерела оформлюються відповідно до загальних правил опису літературних джерел, при цьому в квадратних дужках після назви зазначається: [Електронний ресурс]. В кінці – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua.

Наприклад: Королько Л. М. «Голодомор 1932-1933 на Сватівщині». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svatovo.ws/famine/index.html.

Посилання на сайти, портали, Інтернет-ресурси розміщуються окремо в кінці списку використаних джерел без нумерації під заголовком: «ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ». Наприклад: http://www.botany.kiev.ua.

9. Додатки.

У додатках містяться допоміжні або додаткові матеріали, необхідні для повноти сприйняття роботи, кращого розуміння отриманих результатів: проміжні математичні доведення, формули і розрахунки, додаткові таблиці, графіки, рисунки, ілюстрації тощо.