Зображення рельєфу на топографічній карті.

Побудова топографічного профілю по карті.

Рельєфом місцевості називається сукупність нерівностей її поверхні. Розрізняють нерівності природного походження: гори, височини, пагорби, низовини, сідловини і т.д. І нерівності утворені в результаті діяльності людини: насипи, виїмки, кар'єри, ями й ін.

Горизонталі, або ізогіпси (лінії рівних висот) являють собою замкнуті криві лінії, що з'єднують на карті точки місцевості з однаковими висотами над рівнем моря. Тобто вони являють собою горизонтальні проекції ліній перетину рельєфу рівневими поверхнями.

Суть зображення рельєфу показана на рис.2.1 на прикладі пагорба, що уявно розсікається площинами перетину, при постійній відстані між ними - висоті перетину h (або просто перетину), що залежить від масштабу карти, характеру рельєфу і т.д.

Рис. 2.1. Побудова горизонталей на плані (карті).

Всі точки однієї горизонталі мають однакову висоту над основною рівневою поверхнею. Абсолютні висоти деяких горизонталей підписані на карті; крім того, там зазначені висоти (відмітки) ряду точок – вершин, сідловин, урізів води в річках і озерах і т.д.

Горизонталі мають слідуючи властивості:

а) горизонталі з'єднують точки з однаковими висотами – ця властивість випливає із самого визначення горизонталей;

б) горизонталі на карті можуть як завгодно зближатися і навіть зливатися в особливо крутих місцях-обривах (у цих випадках застосовується спеціальний умовний знак), але ні при яких умовах вони не можуть перетинатися і розгалужуватися, тому що площини перетину знаходяться на різних висотах;

в) чим густіше горизонталі, тим крутіше схил; ця властивість випливає з перших двох.

Зображення рельєфу місцевості за допомогою горизонталей дає можливість визначати:

а) плановий обрис елементарних форм рельєфу;

б) абсолютні висоти точок і їх відносні перевищення;

в) ступінь розчленованості земної поверхні;

г) глибину врізання річкових долин, балок, ярів;

д) крутість схилів і ухили місцевості;

е) природні і штучні форми рельєфу.

На карті горизонталі супроводжуються бергштрихами – короткими рисками, що відходять від горизонталі по лінії падіння (лінія найбільшої крутості перпендикулярна горизонталям). Підписи висот горизонталей ставлять так, щоб основа цифр була направлена в сторону зниження схилу.

Горизонтальна проекція схилу називається закладенням (а). На карті або плані це буде відстань між суміжними горизонталями.

Крутість схилу визначається кутом нахилу (a )або уклоном ( i ).

Відношення висоти перетину до закладення дасть tga, що може бути виражений у тисячних частках і в цьому випадку називається уклоном:

tga = h/a = i                                                (2.1)

По карті з горизонталями можна розв’язати ряд задач:

а) читання рельєфу;

б) визначення висоти перетину рельєфу;

в) визначення висоти горизонталі по висоті точки;

г) визначення висоти точки по горизонталі;

д) побудова профілю по карті;

е) визначення уклонів і кутів нахилу ліній;

ж) визначення лінії під заданим уклоном або кутом нахилу.

Уміння швидко орієнтуватися по карті і правильно читати рельєф – необхідна умова роботи з топокартою фахівців природничих наук.

Висота перетину рельєфу, як правило, підписується на карті під лінійним масштабом.

Абсолютні висоти точок по карті визначають за допомогою горизонталей і оцінок висот характерних точок, підписаних на карті.

Якщо точка знаходиться на горизонталі, то визначення її абсолютної висоти зводиться до визначення висоти цієї горизонталі за допомогою інших, висоти яких підписані.

У тому випадку, якщо точка розташована між горизонталями, її висота визначається шляхом інтерполяції.

При побудові горизонталей по відміткам точок, вибирають висоту перетину і з допомогою інтерполяції між точками з абсолютними висотами визначають положення кожної горизонталі.