Тема 2. Оцінювання санаційної спроможності підприємства

5. Поняття санаційної спроможності підприємства.

6. Сутність, завдання та функції контролінгу на підприємстві.

7. Система раннього попередження та реагування. Прогнозування банкрутства.

8. Види оцінки санаційної спроможності підприємства.

Література: [1; 32-37, 48-51; 75-77], [2, 314-318], [3; 26-27, 40-43], [11; 123-127].

1.

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на підставі висновків санаційного аудиту. Аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої звітності та обліку, повноти й відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економікоправового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і Щодо об'єктів та цілей проведення.Характерною рисою санацій­ного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Основна його мета полягає в оці­нці санаційної спроможності підприємства.

Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі завдання:

- проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

- визначається глибина фінансової кризи та можливості її подо­лання;

- робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства

- здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підпри­ємства санаційної концепції;

- робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність - це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність до успіш­ного проведення фінансової санації. До загальних передумов сана­ційної спроможності відносять наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації, скорочення собівартості продукції і на цій основі досягнення майбутньої прибутковості фінансово-господарської діяльності;

б) реальних можливостей досягнення задовільної структури балансу;

в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності та платоспроможності.

Санаційне спроможним підприємство буде в тім разі, якщо продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації. Оцінюючи санаційну спроможність підприємства, виходять передовсім з його об'єктивних економіко-правових характеристик та показників. Суб'єктивна “моральна спроможність” та готовність власників підприємства та персоналу до кінця боротися за життя підприємства, як правило, відіграють незначну роль.

2.

Санаційний аудит є дуже важливою складовою моделі санації підприємства. Він включає ідентифікацію даних, експертизу, розроб­ку висновків та рекомендацій.

У проце­сі поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, послідовно вирішуються такі завдання: оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточні роки; визначення фази кризи; ідентифікація причин кри­зи; виявлення факторів, які позитивно чи негативно вплинули на кін­цеві показники діяльності підприємства; виявлення та систематиза­ція “слабких місць” у діяльності підприємства; формулювання ви­сновку про задовільну (чи незадовільну) структуру балансу та про платоспроможність (чи неплатоспроможність) даного суб'єкта гос­подарювання; виявлення резервів та факторів потенційної беззбиткової діяльності.

Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатнос­ті з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи лі­квідації підприємства.

Поряд зі звітними бухгалтерськими даними для оцінки санацій­ної придатності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народне господарство в цілому, описовий матері­ал засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Треба зауважити, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуаль­ного стану.

Проводячи причинно-наслідковий аналіз становища під­приємства, що перебуває у фінансовій кризі, можна використати ме­тодику проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського

стану неплатоспроможних підприємств, затверджену Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств 21 березня 1997 р., а також Положення про порядок проведення санації державних підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.

Оцінка масштабів та глибини кризової ситуації здійснюється на підставі причинно-наслідкового аналізу фак­тичних показників діяльності підприємства в розрізі фінансової та виробничогосподарської сфер. Аудит фінансової сфери включає: оцінку динаміки і структури валюти балансу; аналіз джерел власних коштів; аналіз структури дебіторської (кредиторської) заборгованості та структури активів; аналіз формування та використання прибутку.

Першим кроком є вивчення динаміки валюти балансу та його структури за кілька років. Тенденція до зменшення валюти балансу свід­чить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської дія­льності. Це, у свою чергу, і може бути головною причиною його неплатоспроможності. У процесі аналізу балансу особлива увага звертається на дослідження та розшифрування таких статей:

-товари відвантажені, не оплачені в строк,

- розрахунки з дебіторами за товари, роботи та послуги, не оплачені в строк;

- збитки звітного й минулих років;

-довгострокові (короткострокові) кредити та позики не пога­шені в строк;                 

- розрахунки з кредиторами за товари, роботи та послуги, не оплачені в строк.

Наступним кроком є аналіз джерел власних коштів. Оскільки однією з важливих характеристик фінансового стану підприємства є його фінансова незалежність від зовнішніх джерел, то виявляється доцільним обчислення коефіцієнта фінансової незалежності, “автономії” (Кавт) - Він визначається як відношення загальної суми власних коштів до підсумку балансу

Практика свід­чить, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суми власних джерел фінансування, тобто критичне значення Кавт = 0,5. Що вищим є значення коефіцієнта, то ліпшим є фінансовий стан підпри­ємства (менша залежність від зовнішніх джерел).

Для визначення фінансової стійкості розраховують коефіцієнт фінансової стабільності (Кфс), який характеризує співвідношення власних та позикових коштів.

Перевищення власних коштів над позиковими вказує на те, що підприємство має достатній рівень фінансової стійкості і є відносно не­залежним від зовнішніх фінансових джерел. Нормативне значення Кфс повинно перевищувати 1. Якщо ця умова не виконується, то слід з'ясувати причини зменшення фінансової стабільності (падіння виручки, зменшення прибутковості, необґрунтоване збільшення матеріальних запасів тощо).

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування кредиторської та дебіторської заборгованості з фіксацією дати її виникнення та суми. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Кредитуючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати кредити для забезпечення

своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторсь­кої заборгованості.

Досліджуючи це питання, слід ураховувати, що штрафи, пені, неустойки, які визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражно­го суду про стягнення, відносять на результати фінансово-господарської діяльності і до їх одержання чи сплати відображають у звіт­ності одержувача та платника відповідно в статтях дебіторів і креди­торів. Дебіторська заборгованість, щодо якої строк позовної давності минув (і підприємство зверталося з позовом до арбітражного суду), з наказу керівництва підприємства списується на валові витрати або погашається за рахунок страхового резерву. Водночас списання боргу внаслідок неплатоспроможності боржника не є підставою для анулю­вання заборгованості. Цю заборгованість треба відображати в балансі не менше п'яти років з моменту списання для можливого стягнення в разі зміни фінансово-майнового стану боржника. Якщо дебітор повні­стю або частково погашає безнадійну заборгованість, яку належним чином було списано, кредитор збільшує валовий дохід на суму ком­пенсації, одержану від дебітора, у податковий період, протягом якого було повернуто вказану заборгованість.

У разі, коли дебітор не погасив заборгованості або кредитор не звернувся до арбітражного суду з позовом про стягнення такої заборгованості протягом терміну, визначеного законодавством, валові доходи кредитора і дебітора збільшуються на суму заборгованості.

Суми кредиторської заборгованості (щодо яких строк позовної давності минув) перед державними підприємствами, підлягають перерахуванню дебітором у відповідний бюджет не пізніше 10 числа наступного після закінчення строку позовної давності місяця. За несвоєчасне перерахування заборгованості в бюджет стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звер­тають увагу на цільове використання довгострокових кредитів бан­ків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх трьох років, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, спла­чених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (в тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Роблять висновок щодо стану відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими кредито­рами - виробничими партнерами. Оцінюють можливості одержати платіжні поступки, розробляють пропозиції та заходи для стимулю­вання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.

Суттєвим аналітичним блоком санаційного аудиту є аналіз структури активів підприємства. Активи підприємства та їх структура вивчаються як з погляду їхньої участі у виробництві, так і з по­гляду оцінки їхньої ліквідності. Зміна структури активів у бік збільшення частки оборотних коштів може вказувати на:

- формування мобільнішої структури активів, що сприяє прискоренню оборотності коштів підприємства;

- відволікання частини поточних активів на кредитування споживачів товарів, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію цієї частини оборотних коштів у виробничому циклі;

- згортання виробничої бази.

Для того щоб зробити правильні однозначні висновки про при­чини зміни даної пропорції в структурі активів, проводять деталь­ний аналіз розділів і окремих статей активу балансу.

Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, пред'явлених підприємству з боку кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом, то такий суб'єкт підприємницької діяльності вважається неплатоспро­можним. Важливим показником платоспроможності підприємства є коефіцієнт покриття (Кп). Він визначається співвідношенням усіх поточних активів (за вирахуванням витрат майбутніх періодів) до короткострокових зобов'язань і характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення заборгованості протягом пев­ного періоду: