Найчастіше зустрічаються три підходи до

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ЗА ТЕМАМИ

Тема 1. Вступ.

Кількість годин: аудиторні заняття – 2, самостійна робота –

1.1. Методичні поради до вивчення теми:

     Мета теми полягає в тому, щоб з’ясувати основи предмету і завдання курсу історії України.  Розглянути проблематику й структуру курсу. Проаналізувати проблеми періодизації історії України. Історіографія курсу історії України. Концепції історії України. Вплив природно - географічних факторів на розвиток історії України.

Для її розуміння необхідно розібратися в наступних питаннях:

ПЛАН:

1) Предмет і завдання курсу історії України.

2) Проблематика й структура курсу.

3)  Проблеми періодизації історії України.

4) Історіографія курсу історії України. Концепції історії України.

5) Вплив природно - географічних факторів на розвиток історії України.

1. Предмет і завдання курсу історії України.

Історія  походить від грецького слова historia , що означає розповідь про минуле, дослідження минулого.

Отже історія, як одна з суспільних наук (наука про суспільство) вивчає минуле людства в усій його конкретності і різноманітності з метою розуміння сучасного і перспектив розвитку.

У найбільш стислому вигляді предмет історії України – це вивчення виникнення й розвитку людськогосуспільства на всіх українських землях з найдавніших часівдо сьогодення.

* Це – аналіз розвитку суспільно-економічних формацій на українській території, продуктивних сил, способів виробництва і виробничих відносин між людьми в кожний конкретний період.

* Це й висвітлення героїчної боротьби українського народу за утвердження і розбудову на своїй землі незалежної держави.

Предмет історії України включає:

· Політичні інститути,

• культуру,
• мораль,
• право,
• звичаї,
• побут народу,
• визначення ролі та місця його історичних діячів.

Отже,  предмет історії України – це не лише перелік основних подій і явищ, але й розуміння історії як безперервного процесу її пізнання, в якому сплелися закономірності і суперечності, геополітичне положення і

ментальність народу, геніальні прозріння й помилки його вождів, впливи близьких і далеких сусідів – усе те, що вважають історичною долею народу.

Історія України– це не лише наука і навчальна дисципліна. Це – частина національного світогляду, складова загальної культури кожної людини.

Проблематика й структура курсу.

У вивченні і викладанні історії України застосовують ті самі методи, що й у вивченні інших дисциплін гуманітарного циклу:

· історико-хронологічний,

• порівняльний та синхронний аналізи подій і явищ.

Названі методи вивчення історії України застосовуються у взаємозв‘язку з принципами об’єктивності таісторизму.

Ці принципи вимагають у вивченні історії України опиратися на конкретні факти, документи, історичні джерела, причому брати їх у сукупності і взаємозв‘язку – як позитивні, так і негативні (не „висмикувати» лише

окремих фактів, не „підтасовувати‖ їх залежно від політичної кон‘юктури, як це часто траплялося в нашій історії).

Ø Принцип історизму дозволяє побачити, як та чи інша подія, історичне явище виникли, який шлях у своєму розвитку пройшли і чим вони завершились.

Ø Порівняльний принцип дозволяє порівняти, як було і як є, порівняти історичні процеси в Україні та в інших країнах, що дає можливість детальніше оцінити здобутки чи прорахунки, стан української держави, суспільства в конкретний історичний період.

У зв’язку з цим у дослідженні історії України особливо актуально звучать слова-звернення безсмертного Кобзаря прийдешнім поколінням:

Прочитайте лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова.

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть ... та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

                              Т. Г. Шевченко

Отже, без глибокого пізнання нашого історичного минулого неможливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше успішно будувати майбутнє.

Звідси й випливають основні функції історії України.

ФУНКЦІЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ:

Це по-перше, пізнавальна (інтелектуально-розвиваюча). Не можна бути освіченою людиною і не знати „свого роду, племені”, історії своїх батьків, дідів, прадідів, свого народу, своєї Батьківщини. Це особливо важливо для майбутніх учителів.

По-друге, – практично-політична. Ця функція дозволяє розглядати історичний процес в єдності минулого, сьогодення і майбутнього. Адже в історії народу – великий позитивний і негативний досвід, багаті культурні традиції тощо і, щоб рухатися вперед з меншими втратами і прорахунками, треба знати історію. Без історичного досвіду кожне покоління повинно було би повторювати і відкривати те, що було зроблено їх попередниками.

  І по-третє, світоглядна функція. Вона формує погляд на світ, суспільство, закони його розвитку, сприяє вихованню патріотичних почуттів, любові до своєї Вітчизни, гордості за Україну, її народ та його героїчну історію, яка є основною складовою світової цивілізації.

Проблеми періодизації історії України.

Щодо періодизації історії України (тобто поділу її на окремі періоди), то необхідно відзначити, що серед істориків немає єдиної точки зору. А тому в підручниках і посібниках з історії України більшість авторів ці проблеми,

як правило, оминають. Хоч сам виклад матеріалу за розділами свідчить про дотримання ними тієї чи іншої періодизації.

Найчастіше зустрічаються три підходи до

періодизації вітчизняної історії:

I - хронологічний (первісна епоха):

 стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час.

II - за соціально-економічними і політичнимиознаками:

первісне суспільство, капіталістичнесуспільство, соціалістичне (радянське) суспільство ісуспільство з перехідною економікою в періоднезалежності України;

III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба,литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина іГетьманська держава, боротьба за українське національне

відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно- демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава.

Переважна більшість учених поділяють історію України саме за третім принципом, якого дотримувався і Михайло Грушевський.

 Необхідно зауважити, що ще у XVII ст. викладач Києво-Братської Колегії, видатний церковний діяч, історик Феодосій Сафонович у своєму знаменитому творі « Крайніка »― розглядав політичну історію України як процес становлення та розвитку Української держави:

Київська Русь - Галицько-Волинське князівство - українські удільні князівства у складі Великого князівства Литовського - Запорізька Січ.