Проблема буття має деякі аспекти.

Перший аспект проблеми — це ланцюжок думок про буття, відповіді на певні питання, які фіксують існування навколишнього світу поза суб'єктом думки. Вони мають такий вигляд: 1) що існує? світ; 2) де існує? тут і скрізь; 3) як довго він існує? тепер і завжди; світ був, світ є, світ буде, — він неминущий; 4) як довго існують окремі речі, люди, їх життєдіяльність? вони кінцеві, минущ. Смисл цього аспекту буття — в суперечливій єдності неминущого буття як цілого і минущого буття речей і людей.

Другий аспект буття — проблема єдності світу. Смисл його в тому, що природа, людина, думки, ідеї, суспільство, — існують. Різні за формами свого існування, вони саме завдяки своєму існуванню створюють цілісну єдність нескінченного, неминущого світу.

Третій аспект філософської проблеми буття полягає в усвідомленні того, що світ у цілому і те, що в ньому існує, є дійсність, яка має внутрішню логіку свого існування і розвитку. Ця дійсність передує і завдана свідомості, діям окремих індивідів і поколінь людей.

Основні форми буття:

1. Бут­тя ре­чей (тіл) і про­це­сів, яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя ре­чей, про­це­сів, ста­нів при­ро­ди;

б) бут­тя при­ро­ди як ці­ло­го;

в) бут­тя ре­чей і про­це­сів, які ство­ре­ні лю­ди­но­ю.

2. Бут­тя лю­ди­ни,по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя лю­ди­ни у сві­ті ре­чей;

б) вла­с­не люд­сь­ке, ек­зи­с­те­н­ці­а­ль­не бут­тя.

3.Бут­тя ду­ху (іде­а­ль­но­го), яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) ін­ди­ві­ду­а­лі­зо­ва­не ду­хо­в­не; тоб­то осо­би­с­тий, су­б'єк­ти­в­ний ду­хо­в­ний світ кон­к­ре­т­ної лю­ди­ни;

б) об'­єк­ти­во­ва­не ду­хо­в­не, тоб­то на­ді­н­ди­ві­ду­а­ль­ні фо­р­ми су­с­пі­ль­ної сві­до­мо­с­ті, які скла­да­ють ду­хо­в­ну куль­ту­ру люд­с­т­ва.

4. Бут­тя со­ці­у­му(су­с­пі­ль­не бут­тя), яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя окре­мої лю­ди­ни в су­с­пі­ль­с­т­ві, а та­кож в про­це­сі іс­то­рії;

б) бут­тя су­с­пі­ль­с­т­ва як та­ко­го.

Раціоналізм європейської філософії ХVІІІ ст. (Декарт, Спіноза).

Ре­не Де­карт ви­да­т­ний фра­н­цу­зь­кий фі­ло­соф, за­сно­в­ник раціоналізму Но­во­го ча­су. Де­карт від­вів ви­ня­т­ко­ву роль в про­це­сі пізнан­ня де­ду­к­ції, або де­ду­к­ти­в­ній фо­р­мі до­ка­зів та ви­кла­день. Під де­ду­к­ці­єю Де­карт ро­зу­мів мі­р­ку­ван­ня, що спи­ра­ли­ся на до­сить до­сто­ві­р­ні по­ча­т­ко­ві да­ні, по­ло­жен­ня (ак­сі­о­ми), що скла­да­ють­ся з ни­з­ки та­кож до­сто­ві­р­них ло­гі­ч­них ви­сно­в­ків. До­сто­ві­р­ність ак­сі­ом спо­гля­да­єть­ся ро­зу­мом ін­ту­ї­ти­в­но, без будь - яких до­ка­зів, з по­вною яс­ні­с­тю і чі­т­кі­с­тю. Для яс­но­го і чі­т­ко­го уяв­лен­ня всі­єї ни­з­ки ла­нок де­ду­к­ції по­трі­б­на си­ла па­м'я­ті. Озбро­є­ний до­сто­ві­р­ни­ми за­со­ба­ми мі­р­ку­ван­ня - інтуїцією та де­ду­к­ці­єю - ро­зум мо­же до­ся­г­ну­ти в усіх га­лу­зях знан­ня по­вної до­сто­ві­р­но­с­ті, як­що тіль­ки бу­де ке­ру­ва­ти­ся спра­в­ж­нім ме­то­дом. Пра­ви­ла ра­ці­о­на­лі­с­ти­ч­но­го ме­то­ду Де­ка­р­та скла­да­ють­ся з таких ви­мог:1) ніколи не приймай будь-яку річ як істину, якщо ти не пізнав її як очевидну істину; 2) не включай у своє судження нічого, що не є ясним і очевидно достовірним; 3) розділи кожне питання на кілька частин, щоб його легше було дослідити; 4) свої ідеї викладай послідовно і починай з найпростішого; 5) роби свої розрахунки так, щоб бути впевненим, що нічого не упустив. За­ле­ж­ні­с­тю на­шо­го ро­зу­мін­ня від вро­дже­них ідей ви­зна­ча­єть­ся до­ско­на­лість знан­ня і йо­го об'­єм. Бог у Декарта – інженер, який створив першодвигун, запустив його. Фі­ло­со­фія Де­ка­р­та і йо­го на­у­ко­ві ідеї спри­чи­ни­ли зна­ч­ний вплив на по­да­ль­ший роз­ви­ток фі­ло­со­фі­ї. Вчен­ня Де­ка­р­та про без­по­се­ре­д­ню до­сто­ві­р­ність са­мо­сві­до­мо­с­ті, про вро­дже­ні ідеї, про ін­ту­ї­ти­в­ний ха­ра­к­тер ак­сі­ом, про про­ти­ле­ж­но­с­ті ма­те­рі­а­ль­но­го та іде­а­ль­но­го ду­же ча­с­то ста­ва­ло ос­но­вою для розви­т­ку іде­а­лі­з­му та про­ти­сто­я­ло ма­те­рі­а­лі­с­ти­ч­нимвченням XVII-XVIII сто­літ­тя.

Бенедикт Спіноза

Раціоналістичну методологію після Р.Декарта продовжує розвивати нідерландський філософ Бенедикт Спіноза у працях: «Короткий тракт про Бога, людину та її щастя», «Трактат про вдосконалення розуму», «Богословсько-політичний трактат», «Етика». Можливість пізнання Спіноза обґрунтовує єдністю душі і тіла. Зовнішні предмети, діючи на наше тіло, діють також і на душу, викликаючи в ній певні враження, уявлення. Спіноза заперечує і критикує теорію вроджених ідей Декарта, проте визнає наявність у людей вроджених здібностей здобувати знання. Завдання людини полягає в тому, щоб удосконалювати цю природжену здатність до пізнання. Важливу роль тут відіграє науковий метод. Він розрізняє чотири способи надбання знань.Перший полягає в отриманні знань завдяки чуткам. Цей спосіб Спіноза відкидає як непридатний і згадує про нього, щоб лише показати усі можливі шляхи пізнання. Другим способом є добування знань із безладного, неупорядкованого досвіду. Він базується на випадкових спостереженнях. Цей шлях дає змогу отримати лише неповні та поверхові знання про одиничні речі. Третій спосіб – виведення знання про сутність речей за аналогією з іншими. Це знання потребує доведення. Воно хоч і є науковим знанням, проте не є достовірним. Четвертий спосіб пізнання – осягнення істини розумом безпосередньо, за допомою інтелектуальної інтуїції. Логічна дедукція та інтелектуальна інтуїція є у Спінози вищими видами пізнавальної діяльності, завдяки яким осягаються сутнісні характеристики дійсності. Чуттєвий же досвід може лише скеровувати нашу думку, спрямовувати її шляхом сутності речей.

З. Тест відкритого типу.

3.1. Пантеїзм – цевчення за яким Бог ототожнюється з природою.

Геоцентризм – це

3.3. Дуалізм – цевчення, яке визнає дві основи (першоначала) світу – ідеальне й матеріальне (дух і матерію).

Об’єктивний ідеалізм – це

3.5. Схоластика – цесередньовічна ідеалістична філософія, представники якої намагалися теоретично обґрунтувати релігійний світогляд. Їй властива умоглядність, догматизм, звернення до Біблії, як до найвищого критерію істини.

Тест закритого типу.

1. Ідеалістична трактовка буття характерна для:

а) Парменіда

2. Думка про те, що буття є нескінченною кількістю «семян речей» належить:

3. Ідея, що в світі панує «любов» і «ворожнеча», належить:

б) Емпедоклу

4. Ідея про те, що світ складається з атомів і пустоти, належить:

в) Демокріту

5. Автором апорій є:

в) Зенон

6. Вислів «людина є мірою всіх речей» належить:

б) Протагору

7. Гасло «пізнай самого себе» належить:

а) Сократу

8. Філософська школа Платона мала назву:

в) Академія

9. Світ речей за Платоном це:

10. Істинне знання за Платоном людина може отримати:

в) за допомогою пригадування

БІЛЕТ № 4