Англійська філософія ХVІІ ст. (Т.Гоббс, Д.Локк).

Видатний філософ-матеріаліст XVII ст. — Джон Локк (1632—1704). Його праці: "Досвід про людське розуміння" (1690), "Два трактати про державне управління" (1690), "Думки про виховання" (1693), "Ро­зумність християнства" (1695). Основне завдання своєї філософії Локк вбачає в дослідженні пізнавальних здат­ностей людини, виявленні джерел походження людського знання. Дослідження даних проблем він починає з кри­тики теорії вроджених ідей Декарта. Локк доводить, що всі ідеї і поняття людини виникають внаслідок дії речей зовнішнього світу на органи чуття людини. Він розробляє сенсуалістичну (лат. зепзиз — почуття, від­чуття) теорію пізнання, згідно з якою джерелом усіх знань є відчуття. Душа людини від природи є "чистою дошкою" (іаЬиІа газа), на якій "чуттєвий досвід малює свої візерунки".

Пізнання Локк розглядає як результат чуттєвого досвіду індивіда і поділяє його на дві сфери: зовнішній досвід, об'єктом якого є зовнішній світ, та внутрішній, об'єктом якого є діяльність душі людини. Зовнішній досвід є основою чуттєвого пізнання природи, а внутріш­ній — рефлексивного пізнання діяльності душі. Із цих двох джерел, на думку Локка, ми дістаємо усі наші прості ідеї — найясніші і найсамоочевидніші. Далі пізнання здійснюється через діяльність розуму, який сприймає прості ідеї, зіставляє їх, поєднує, порівнює, класифікує, створюючи складні ідеї. Наприклад, складна ідея "друг" є результатом комбінації простих ідей: людина, любов, дія, благо; складна ідея "Бог" є результатом простих ідей рефлексії", безкінечність, існування, тривалість, задо­волення, щастя, сила.

Важливим елементом гносеологічних поглядів Лок­ка є концепція первинних та вторинних якостей. Дія речей зовнішнього світу на наші органи чуття, на думку Локка, може давати адекватні та неадекватні уявлення про них. Наприклад, наші ідеї про рух, спокій, фігури, маси, числа, протяжність і т.д. - це адекватні ідеї, які є копіями властивостей речей зовнішнього світу, це первісні якості. Виникнення вторинних якостей пов'язане зі специфікою наших органів чуття, за допомогою яких сприймаємо запах, кольори, смак, тепло, звук і т.д.

Вторинні якості не існують незалежно від суб'єкта і тому є неадекватними, вони не відображають адекватно властивості самих речей. В речах є тільки здатність викликати в нас ці відчуття. Хоч і первинні, і вторинні^-якості є результатом дії речей на наші органи чуття, проте за своїм змістом вторинні якості є суб'єктивними і, тому тут виникає загроза відриву чуттєвих образів від матеріального світу.

Поділ усіх якостей на об'єктивні та суб'єктивні, первинні та вторинні є характерним для філософії Ново­го часу і відображає рівень розвитку науки того часу. Об'єктивними та дійсними вважалися механіко-гео-метричні властивості речей, усі інші відносились до сфери суб'єктивної уяви. Проте Локк дає матеріалістичне тлу­мачення вторинних якостей. Відчуття викликаються в органах чуття людини реальними силами, хоч і не відображають адекватно об'єктивну природу цих сил.

Тест відкритого типу

3.1.Матеріалізм — напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. Просвітництву XVII— XVIII ст. (Дідро, Ламетрі), Марксу.

3.2.Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне на­чало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем сві­ту. Відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) ідеалізми.

3.3. Представниками матеріалізму у філософії Античної Греції: Демокріт, Левкіп, Сократ, Емпедокл.

3.4. Особливості філософії Платона:Платон відкрив і почав досліджувати теоретичне мислення – сферу всезагальних ідей. Вони започаткували аналіз ідей, категорій, законів логіки.Він поділяв суще на світ вічних неру­хомих, неділимих, тотожних собі ідей (щодо цього очеви­дний вплив елеатів) і на світ мінливих, подільних чуттє­вих речей. Процес пізнання речей він зводить до пригадування. Людська душа, на його думку, є безсмертною. У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну душу, яка є керманичем тіла й одночасно його полонян­кою. В ідеальній державі Платон виокремлював три соціа­льні стани — правителів, воїнів («стражів» держави) і лю­дей фізичної праці — селян і ремісників. Філософія Платона мала величезний вплив на подаль­ший розвиток європейської філософської думки.

3.5. Своєрідність філософської думки Давнього Риму.

Новим кроком вперед у розвитку філософії є вчен­ня Тиша Лукреція Кара (99 — 55 рр. до н.е.) — рим­ського поета і філософа. Цим кроком є насамперед ети­ка Лукреція, розуміння ним людини. За Лукрецієм, лю­дина — це дитя живої і творчої природи, згусток сил і здібностей.

Лукрецій як поет захоплюється красою природи, гар­монійної будови світу. Багатоманітність явищ світу по­стає перед ним як єдине ціле, до кінця зрозуміле у своїх закономірностях. У гармонії будови світу Лукрецій бачить фізичну основу для своїх етичних повчань. У III —VI ст. у Римській імперії поширилося вчен­ня неоплатонізму.

Основне філософське джерело неоплатонізму — вчення Платона, яке було витлумачене неоплатоніками в дусі містицизму. Все існуюче вони вважали різними щаблями еманації (випромінювання) Бога.Відволікаючи філософію від вивчення об'єктивного світу і орієнтуючи її на містич­не осягнення надчуттєвого світу, неоплатоніки ствер­джували, що найвищим благом є безпосереднє злиття людини і Бога. Вчення неоплатоніків - це золотий фонд європейської і світової культури, це пам'ятники свого часу і прогнозування майбутнього.

Тест закритого типу

1.в – 5 ст. до.н.е.

2.б – натурфілософію

3. а- Мілетська

4. в – Фалес

5. б – Анаксимен

6. в – Анаксимандр

7. в – Геракліт

8. б – Піфагор

9. в – Геракліту

10. а – Гоббсу.

БІЛЕТ №3

Філософське трактування буття. Основні форми буття.

Про­бле­ма бут­тя з да­в­ніх-да­вен і до на­шо­го ча­су є од­ні­єю з го­ло­вних про­блем фі­ло­со­фі­ї. Зди­ву­ван­ня бут­тям - один з ви­то­ків фі­ло­со­фі­ї. Про­бле­ма бут­тя пе­ре­йш­ла в фі­ло­со­фію з ін­ших ре­лі­к­то­вих ти­пів сві­то­гля­ду, а са­ме з мі­фо­ло­гії і ре­лі­гі­ї. Проблема буття, світобудови є головною в давньоіндійській, давньокитайській, давньогрецькій філософії.

Бут­тя - це фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, яка по­зна­чає все­охо­п­лю­ю­чу ре­а­ль­ність, гра­ни­ч­но за­га­ль­не по­нят­тя про іс­ну­ван­ня, про су­ще вза­га­лі. Бут­тя є все те, що іс­нує; це ре­чі, про­це­си, вла­с­ти­во­с­ті, зв'я­з­ки, від­но­си­ни. Навіть фантазії, міфи, казки, епос, марення хворого, маячня божевільного — це все теж існує як певний тип духовної та суб'єктивної реальності. Буття, таким чином, охоплює і матеріальне, і духовне, воно є щось реально суще. Протиставленням категорії «буття» (або Щось) є категорія«Ніщо».