Непридатність жилих будинків для проживання

Стаття 7 Житлового кодексу України передбачає, що квартири і будинки державного та громадського житлового фонду, непридатні для проживання, можуть бути переобладнані для використання в ін­ших цілях або знесені за рішенням виконавчого органу відповідної Ради або місцевої державної адміністрації. Обстежувати стан цих будинків слід періодично у строки, встановлені Кабінетом Міністрів України — не менше одного разу на п'ять років.

Закон "Про приватизацію державного житлового фонду" в ре­дакції від 19 червня 1992 р. накладав заборону на приватизацію квартир, які в установленому порядку були віднесені до непридат­них для проживання. Це призвело до того, що почали виникати ви­падки, коли органи державної виконавчої влади і місцевого самовря­дування відмовляли мешканцям квартир у будинках державного житлового фонду в приватизації житла на підставі того, що будинки визнані непридатними для проживання або переведені у нежилий фонд. Ця норма закону припинила дію після внесення змін і допов­нень до закону 22 лютого 1994 р. Вимогами цього пункту у новій ре­дакції передбачається, що не підлягають приватизації квартири (бу­динки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо за­безпечити безпечне проживання людей).

Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлен­ий їх відповідності санітарним і технічним вимогам і визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання ви­значений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня

1984 р. за № 189.

Під час обстеження стану жилих будинків перевіряються: а) двір будинку та елементи його благоустрою; б) фундаменти, під­вали; в) стіни та елементи фасадів (балкони, еркери, карнизи тощо); г) стикові з'єднання у великопанельних жилих будинках; ґ) дах бу­динку та обладнання на ньому (димові та вентиляційні канали та ін­ше); є) ліфти та їх обладнання; є) поверхи жилого будинку, вклю­чаючи їх конструкції; ж) інженерне обладнання.

Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-тех­нічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обсте­ження стану жилих будинків залучаються фахівці проектних і нау­ково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміо­логічної служби.

Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житло­вого фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотан­ням такої організації здійснюється житлово-експлуатаційною органі­зацією, визначеною виконавчим органом місцевої ради.

Щоб визнати будинок непридатним для проживання, необхідно дотримання відповідної процедури. Якщо під час планових або поза­планових Обстежень цих будинків виявиться їхня невідповідність са« нітарним і технічним вимогам, які можна й доцільно ліквідувати шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційнаї організація, у віданні якої перебуває житловий фонд, повинна пози­тивно вирішити питання про проведення такого ремонту.

У разі неможливості й недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до уповнова­женого органу пропозицію про визнання жилого будинку таким, пГ| не відповідає санітарним і технічним вимогам і є непридатним дл проживання. При цьому додаються такі документи:

1) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком

2) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичн

зношеність;

3) висновок проектної або науково-дослідної організації (у ра необхідності) щодо технічного стану жилого будинку та про неможл вість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку;

4) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної слу би щодо відповідності жилого будинку санітарним нормам.

Для обстеження стану будинків призначається комісія у складі: заступника голови місцевої державної адміністрації або іншого вико­навчого органу, начальника управління житлового господарства, представників органів управління у справах будівництва і архітекту­ри, органів санітарно-епідеміологічної служби, державного пожеж­ного нагляду, депутата місцевої ради, інженера житлово-експлуата­ційної організації та представника громадського будинкового коміте­ту. Комісія має право залучати фахівців проектних, науково-дослід­них інститутів тощо.

Вона складає акт обстеження будинку, перевіряє обгрунтова­ність висновків про неможливість або недоцільність капітального ре­монту. При вирішенні такого надзвичайно важливого питання, як визнання жилих будинків непридатними для проживання, дотри­мання вимог щодо такого складу комісії обов'язкове.

Комісія встановлює причини незадовільного стану жилого бу­динку і за наявності вини в цьому службових осіб ставить питання про притягнення їх до відповідальності. Якщо негативні фактори мо­жуть бути усунені шляхом проведення капітального ремонту будин­ку, матеріали обстеження передаються житлово-експлуатаційній ор­ганізації для проведення необхідного ремонту.

І тільки при визнанні жилого будинку непридатним для прожи­вання, комісія вносить пропозицію з підготовленим проектом відпо­відного рішення.

Відповідно до наказу Держжитлокомунгоспу від 2 липня 1993 р. за № 52 будинок визнається непридатним для проживання, коли йо­го фізичний знос сягає 81 відсоток, тобто такий будинок практично зношений. Пропозиція про використання будинку в інших цілях або його знесення вноситься виконавчим органом до вищестоящого ви­конавчого органу. При цьому додаються такі документи: 1) рішення виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради про ви­знання жилого будинку невідповідним санітарним і технічним вимо­гам та непридатним для проживання; 2) проект рішення виконавчо­го органу обласної, міської ради про подальше використання жилого будинку або його знесення.

При вирішенні питання щодо жилого будинку відомчого або гро­мадського житлового фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством, установою, організацією. Пропозиція про причини узгодженості чи неузгодженості вноситься до виконавчого органу иідповідної ради. Він розглядає подані матеріали і приймає рішення про використання непридатного для проживання будинку або його знесення.

Рішення про визнання непридатними для проживання жилих приміщень в будинках житлово-будівельних кооперативів прийма­ється на загальних зборах членів кооперативу і підлягає затвер­дженню відповідною радою або уповноваженим нею органом.

З метою збереження житлового фонду придатних для проживан­ня жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного жит­лового фонду переведення в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих примі­щень у нежилі може здійснюватися за рішенням відповідної ради або уповноваженого нею органу. Це передбачено ст. 7 Житлового кодексу України і має велике значення для вирішення спорів.

Показовою у цьому відношенні є справа за позовом (червень 1994 р.) Українського державного науково-дослідного інституту меди-ко-соціальних проблем інвалідності до гр. Ш. про усунення перешкод у користуванні приміщенням, яке належить інституту, посилаючись на те, що відповідачка незаконно займає його з 1983 р. Гр. Ш. пред'явила зустрічний позов до названого інституту про визнання її права на ко­ристування спірним приміщенням, зазначивши, що інститут вселив її туди в 1984 р. у встановленому законом порядку й вона набула право користування цим приміщенням.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 1994 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в ци­вільних справах Дніпропетровського обласного суду від 24 жовтня 1994 р., гр. Ш. було зобов'язано не чинити перешкод позивачеві у ко­ристуванні спірним приміщенням і звільнити його, а зустрічний позов залишено без задоволення.

Правильно ухвалила судова колегія в цивільних справах Верховно­го суду України, скасувавши рішення І і II інстанцій.

Колегія відзначила, що задовольняючи позов інституту, районний суд, з доводами якого погодилися судова колегія та президія обласного суду, виходив з того, що спірне приміщення є нежилим і відповідачка проживала в ньому тимчасово, а тому права на нього не набула. Проте ці доводи судова колегія не визнала переконливими, оскільки суд не­повно з'ясував обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

У судовому засіданні відповідачка пояснювала, що вона з 1983 р. працює в інституті, а у зв'язку з цим 1984 р. їй було на­дане оце спірне приміщення як жиле. Перевіркою, проведеною проку­ратурою Дніпропетровської області, встановлено, що згідно з довідкою Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації будинок, до якого . належить це приміщення, з 1973 р. перебуває на обліку як жилий.

Посилання позивача на те, що в 1986 р. будинок було переведено в нежилий, спростовуються довідкою з державного архіву, згідно з якою Дніпропетровський облвиконком, до компетенції якого належало вирішення цього питання, рішення про переведення будинку, і, зокре­ма спірного приміщення в нежилий, не приймав. Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасува­ла зазначені судові рішення.

Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і гро­мадського житлового фонду у нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і централь­них органів громадських організацій.

Переведення жилих будинків житлово-будівельних кооперативів у нежилі не допускається. На підставі рішення загальних зборів чле­нів кооперативу непридатні для проживання жилі приміщення мо­жуть бути переобладнані в нежилі. Це рішення має бути затвердже­не відповідною радою або уповноваженим нею органом.

Громадяни, які мешкали у жилих будинках або жилих примі­щеннях, що переведені у нежилі, забезпечуються жилою площею відповідно до чинного законодавства України. Рішення про переве­дення жилого будинку у нежилий може бути прийнято тільки у ви­няткових випадках.

Ч

ці

н;.

Запитання для самоконтролю

Тема 2. Житловий фонд

1. Юридична класифікація жилих будинків і жилих приміщень.

2. Житловий фонд України, його призначення.

3. Поняття житлового фонду України, його характеристика.

4.  Приватний житловий фонд, його структура, особливості регулю­вання житлових відносин у цьому фонді.

5. Поняття житлового фонду як об'єкта колективної власності.

6. Державний житловий фонд, його поділ на житловий фонд місце­вих рад (комунальний житловий фонд) і відомчий житловий фонд.

7. Особливості виникнення житлових правовідносин у державному житловому фонді.

8. Порядок виключення з житлового фонду жилих будинків і жи­лих приміщень.

9. Порядок переведення жилих будинків у нежилі.

-77-

Використані джерела

Житловий кодекс Української РСР.

Постанова Ради Міністрів Української РСР "Про порядок обстежен­ня стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання" від 26 квітня 1984 р. за № 189.

Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затверджене Постановою РМ УРСР за № 189 1984 р.

Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комуналь­ної власності" від 3 березня 1998 р.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Постанова Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фон­ду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підпри­ємств, установ і організацій агропромислового комплексу, засно­ваних на колективній та інших формах недержавної власності" від 5 вересня 1996 р. за № 1060.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Поло­ження про порядок передачі в комунальну власність загально­державного житлового фонду, що перебував у повному госпо­дарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій" від 6 листопада 1995 р. за № 891.

Положення про порядок передачі в комунальну власність загально­державного житлового фонду, що перебував у повному госпо­дарському віданні або в оперативному управлінні підприємств,; установ та організацій, затверджене Постановою КМ України за № 891 1995 р.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу у комунальну власність територіальних громад великих міст (з на­селенням понад 100 тис. чол.) об'єктів теплопостачання спожива­чів житлово-комунальної сфери" від 25 грудня 1998 р. за № 2074.

-78-

Рекомендована література

Жилищное законодательство / Сост. С. Т. Вечфинский, И. Н. Куче-ренко // Сб. нормативних актов. — К.: Наук, думка, 1990.

Жилищньїй кодекс Украинской ССР: Науч.-практич. комментарий / М. А. Голодньш и др. — К.: Политиздат Украйни, 1990.

Золотарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право. — К., 1984.

Маслов В. Ф. Право на жилище. — Харьков: Вьіща шк., 1988. Законодавство України про нерухомість / Упор. Я. М. Гутарін, — К.: Юрінком Інтер, 1999.

Житлове законодавство України / укл. М. К. Галянтич, Г. І. Кова­ленко. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

Житлове законодавство України / Упор. М. І. Мельник, М. І. Хав-ронюк. — К.: ТОВ "Гранд", 1998.

-79-

Розділ З

Забезпечення громадян жилими

приміщеннями у будинках державного

і громадського житлового фонду

Нормативна база

Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень, затверджені Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. Вони регулю­ють порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду.

Житло в будинках комунального житлового фонду надається громадянам уповноваженим органом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради.

Житло в будинках відомчого житлового фонду надається грома­дянам адміністрацією підприємства, установи, організації разом з профспілками або іншою громадською організацією, уповноваженою на це трудовим колективом.

Житло в будинках, що належить до фонду колективної власно­сті, надається громадянам власниками цього житла або уповноваже­ними ними органами разом з профспілками чи іншою громадською організацією, уповноваженою на те трудовим колективом.

Військовослужбовці забезпечуються жилими приміщеннями державою відповідно до ст. 12 Закону України від 20 грудня 1991року № 2011-ХП "Про соціальний і правовий захист військово­службовців та членів їх сімей".

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей, які проживають разом з ними, надаєть­ся жиле приміщення, що має відповідати вимогам Житлового кодек­су України.

До одержання постійного жилого приміщення військовослуж­бовцям надаються службові жилі приміщення. У разі відсутності та-

-80-

кого житла військова частина зобов'язана тимчасово орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати грошову компенса­цію за піднайом (найом) ним жилого приміщення.

Прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військовослужбовцям, які вступили на військову службу за контрактом, якщо вони не забезпечені жилою площею за місцем служби, на перші 5 років служби надаються службові приміщення або жила площа в гуртожитку. Протягом цього часу за ними збері­гається право на жилу площу, яку вони займали до вступу на війсь­кову службу. Вони не можуть бути виключені із списків громадян, взятих на квартирний облік. При продовженні військової служби понад 5 років забезпечення зазначених військовослужбовців жили­ми приміщеннями за місцем служби провадиться на загальних під­ставах.

Курсантам вищих військових навчальних закладів, які мають сім'ю, надається жила площа в сімейних гуртожитках. За відсутнос­ті гуртожитків їм виплачується за місцем служби грошова компен­сація за тимчасовий піднайом (найом) жилого приміщення.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворю­вання, одержаних при проходженні військової служби, жилі примі­щення за місцем проживання, обраним з урахуванням встановлено­го порядку, надаються у першу чергу.

У першочерговому порядку, в разі потреби поліпшення житло­вих умов, надаються жилі приміщення також сім'ям військовослуж­бовців, які загинули чи померли або пропали без вісті під час про­ходження служби.

Офіцери, прапорщики, мічмани і військовослужбовці надстроко­вої служби при звільненні з військової служби в запас чи у відстав­ку за вислугою років, а також у зв'язку із скороченням чисельності або штату військовослужбовців забезпечуються жилою площею у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

За військовослужбовцями, крім військовослужбовців строкової служби, які мають вислугу не менше 20 років, при направленні їх для проходження військової служби за межі України, жила площа, яку вони та члени їх сімей займають, бронюється на весь час пере­бування їх за межами України чи в зазначеній місцевості.

Особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військово­службовці надстрокової служби, які прослужили не менше 17 років і не забезпечені жилою площею, мають право на першочерговий нступ до житлово-будівельного (житлового) кооперативу або одер-

-81-

жання земельної ділянки для індивідуального житлового будів цтва в населених пунктах, обраних ними для проживання, з ура; ванням встановленого порядку.

Порядок забезпечення жилою площею в Прикордонних військах регулюється Житловим кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених "Тимчасовим положенням про порядок забезпечення жилою площею в Прикордонних військах України", затверджених наказом Голови Держкомітету — командуючого Прикордонними військами України від 20 січня 1996 р. за № ЗО. Забезпечення жи­лими приміщеннями осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічма­нів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, військовослужбовців-жінок і працівників (невійсько-вослужбовців) Збройних Сил України регулюється "Порядком за­безпечення жилою площею в Збройних Силах України", затвердже­них наказом Міністра оборони України від 3 лютого 1995 р. за №20.

Згідно з Положенням всі питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем проходження служби, військовослужбовці беруться на квартирний облік за рі­шенням житлової комісії військової частини, затвердженим коман­диром останньої, і перебувають на цьому обліку до одержання жи­лого приміщення за винятком випадків: поліпшення житлових умов, завдяки якому відпала необхідність у наданні іншого жилого примі­щення; переведення до нового місця служби; засудження (крім умовного) до позбавлення волі на строк понад шість місяців; подан­ня таких, що не відповідають дійсності, відомостей, які стали підста­вою для взяття на облік, або вчинення командуванням неправомір­них дій при вирішенні цього питання (статті 11, 13).

За змістом Положення зняття з квартирного обліку провадиться в такому ж порядку, як і взяття на нього, — за рішенням житлової комісії військової частини, затвердженим командиром останньої.

Якщо питання щодо законності зняття з квартирного обліку не буде вирішено в цьому порядку, військовослужбовець відповідно до ст. 5 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбов­ців та членів їх сімей" може оскаржити в суд незаконне рішення житлової комісії.

Ці справи підсудні військовим судам гарнізонів (ст. 123 ЦПК).

Порядок забезпечення жилими приміщеннями військовослуж-бо,вців та службовців Цивільної оборони України затверджений Мі­ністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи 5 люто­го 1999 р. за № 38. Порядок обліку військовослужбовців, працівни-

-82-

ків і службовців Національної гвардії України, що потребують поліп­шення житлових умов і надання їм жилих приміщень регулюється наказом керівника Національної гвардії "Про затвердження Поло­ження про порядок забезпечення жилою площею в Національній гвардії України" від 12 листопада 1997 р. за № 315.

Квартирний облік

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передба­ченому чинним законодавством України. При цьому передбачалося надання житла у безстрокове користування. Право на одержання жилого приміщення мають лише громадяни, які потребують поліп­шення житлових умов.

Питання, пов'язані з обліком громадян, які потребують поліп­шення житлових умов, із наданням їм жилих приміщень, регулю­ються Постановою Ради міністрів УРСР і Української республікан­ської ради професійних спілок "Про затвердження правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" від 11 грудня 1984 р. Ці Пра­вила регулюють облік громадян (квартирний облік), які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користуван­ня жилих приміщень у будинках державного і громадського житло­вого фонду, призначених для постійного проживання.     *

Квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем прожи­вання громадян у виконавчому органі міської, селищної, сільської ради або відповідній місцевій державній адміністрації