Компетенція органів місцевого самоврядування в галузі регулювання земельних відносин.

Цьому питанню присв’ячена ст. 33 Закону У. “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. та ст. 9,10, 11 Земельного Кодексу України.

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу;

2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;

3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) справляння плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) погодження проектів землеустрою;

7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства;

8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;

9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною;

10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів;

11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні;

12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;

13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

Земля, як об’єкт права власності.

З прийняттям у 1992 р. нової редакції Земельного кодексу України держава перестала бути єдиним, монопольним суб’єктом права власності на землю та інші природні ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об’єктом права не лише державної, а й комунальної, колективної і приватної власності. Конституція У. 1996 р. проголосила землю та інші природні ресурси об’єктом права власності Українського народу (ст. 13), а також громадян, юридичних осіб і держави (ст. 14). Юридично право власності народу України на свою землю було закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р., законі У. “Про власність” та в Конституції У. Земля як об’єкт надбання Ккраїнського народу пов’язана з правом на всю територію, яку займає Україна і яка обмежена кордонами з іншими країнами, з правом територіального верховенства народу від імені якого виступає держава. Конституція України (ст. 13) відображає ставлення Українського народу до землі, як до території і закріплює право тер верховенства народу як вираз політичного панування держави над певною частиною земної кулі. Конст. норма про землю як об’єкт права власності Укр народу засвідчує тер-ний поділ держави на регіони: Автономна республіка Крим, області, міста, селища і села. Право територіального верховенства Укр народа на землю, право на землю органів державної влади та органів місцевого самоврядування є інститутом конституційного, державного права, норми якого відносяться до публічного права.

У зв’язку з встановленням в У. різних форм власності на землю і поділом земель за цільовим призначенням на категорії землі мають різний правовий режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж землі відповідних категорій можуть розглядатися як об’єкт державного суверенітету, тобто як територія держави чи місцевого адміністративного формування. З метою забезпечення цільового і рац. використання на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іст.-культ. Призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан земель (глава 10 ЗК України).

В умовах ринкової економіки і тов.-грош. відносин земельна ділянка і побудовані на ній будівлі і споруди розглядаються як єдиний об’єкт права власності. У разі переходу права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передб-х зем законодавством, і право власності чи право користування на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено договором.

Передача земельних ділянок у власність (зд).

Згідно ст. 17 ЗК “передача зд у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники зд не вправі протягом 6 років з часу набуття права власності продавати або відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді нд на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк.” Передача громадянам зд здійснюється на підставі заяви до ссм, а у разі відмови до районної, міської, в адм підпорядкуванні якої є район, Ради нд з зазначенням бажаного розміру і місця розташування ділянки, мети її використання і склада сім’ї. Відповідна Рада нд розглядає заяву і у разі згоди замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект погоджується з селищною Рнд, з районними землевпорядними, природоох., санітарними органами, органами архітектури. Передача у власність зд, що була раніше надана громадянину, провадиться для: 1)ведення селянського господарства; 2) особистого господарства; 3)будівництва та обслуговування жилого будинку. Ці зд передаються на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (розглядаються у місячний строк

Передача зд у колективну власність провадиться ссм Радаминд за місцем розташування зд на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та тов-в. До клопотань додаються матеріали, що обгрунтовують розмір зд. Місцева Рада нд розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання.

Припинення права власності на землю та користування нею.

Конституція У. (ст.42) гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на землю. Право приватної власності є непорушним.Право власності на земельну ділянку або її частину припиняється у разі: 1)добровільної відмови від земельної ділянки; 2)закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3)припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського господарства; 4) систематичного невнесення зем. податку в строки, визначені договором оренди; 5)нераціонального використання зем ділянки; 6)використання зд способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7)використання землі не за цільовим призначенням; 8)невикористання протягом 1 року земельної ділянки, наданої для с/г виробництва, і протягом двох років- для нес/г потреб; 9)вилучення земель. Право власності на землю можу бути припинено у разі звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів, у тому числі за договорами іпотеки. Право власності припиняється в разі визнання угоди щодо набуття права власності на землю недійсною. В ст. 114 ЗК У зазначається, що угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними. Право власності на зд припиняється у разі втрати громадянства України, смерті фіз. особи, а також при реорганізації або ліквідації юридичної особи. Відповідно до Конституції України та ст. 114 ЗК України право власності на землю юр та фіз осіб може бути припинено в разі встановлення судом фактів придбання зд за рахунок коштів, одержаних від злочинної діяльності.