Перебудова земельних відносин в Україні з 1990 року. Сучасна земельна реформа та її особливості, проблеми і протиріччя.

Історія розвитку земельного права незалежної України розпочинається з земельної реформи, затвердженої Постановою Верховної Ради України з цього питання від 18 грудня 1990 р. В даній Постанові підкреслюється, що земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель. 2001 р. держава отримала новий Земельний кодекс. З прийняттям цього документа в цілому й уведенні його в дію були зняті питання щодо невідповідності земельного законодавства Конституції України, покладено край хаосу в земельних правовідносинах, захищені права громадян на землю, що сприятиме стабілізації у відносинах і як результат – підвищенню ефективності економіки країни.

Постанова Верховної Ради від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» вбачала завдання земельної реформи в перерозподілі земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємств, установ і організацій. Але аналіз законодавства у сфері земельної реформи свідчить про ширше коло завдань земельної реформи. Це: 1) запровадження різних форм власності й господарювання на землі та забезпечення їх рівноправного розвитку, підвищення ефективності праці на ній; 2) відновлення та поліпшення природного стану земель всіх категорій; 3) створення ефективного й економічного державного апарату управління в галузі раціонального використання та охорони земель; 4) розробка і прийняття необхідної кількості нормативних актів, які регулювали б процес земельної реформи та післяреформаційні земельні відносини за принципами ефективності, економічності й корисності.Завдання сучасної земельної реформи відповідають чотирьом основним напрямам реформування, тобто чотирьом напрямам діяльності держави в особі уповноважених нею органів та інших суб'єктів зі зміни земельних правовідносин і правових норм, які їх регулюють. («Реформа – це зміна стану суспільства й умов його життєдіяльності шляхом перетворюючої діяльності державного апарату, що по суті є державним управлінням» [6, с. 15].) Такими напрямами є економічний, екологічний, інституційно-функціональний і правотворчий. Із цих позицій слід оцінити деякі з наведених вище підходів, недоліком яких є надто вузьке визначення поняття або, іншими словами, одноаспектність розуміння проблем земельної реформи. Основу економічного напряму земельних реформ завжди становив перерозподіл земель, зміст якого змінювався залежно від поточних потреб.