Система сучасного земельного права та земельного законодавства.

Місце земельного права у правовій системі та його співвідношення із адміністративним, цивільним, екологічним та іншими галузями права.

Перш за все є особливий зв'язок земельного права з кон­ституційним правом,норми якого закріплюють підвалини суспільного та державного устрою, встановлюють найважли­віші засади всіх галузей права України, в тому числі й земель­ного. Положення ст. 13 Конституції України про те, що землі та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, — вихідне для земельного права, оскільки во­но становить основу всіх його правових інститутів. Не менш значущі і норми конституційного права, які визначають сут­ність права землекористування та роль органів місцевого са­моврядування в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів.

Земельне право має певний зв'язок з адміністративним правом. Адміністративно-правові акти часто служать підста­вою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання від­ведення земельної ділянки на місцевості, встановлення її меж, видачі документів, що встановлюють право, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, при­тягнення до адміністративної відповідальності осіб, Важливе значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом.Цей зв'язок виявляється у тісному переплетенні земельних і майнових відносин, зумовленому зв'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, що перебувають на земель­ній ділянці, у визначенні суб'єктів права власності на зем­лю, у сервітутних правах, у судовому захисті земельних прав, у врегулюванні договірних відносин з приводу земель них ділянок, у відшкодуванні збитків, заподіяних порушен­ням земельних прав тощо.

Разом з тим, специфіка землі як об'єкта правового регу­лювання визначає зміст методів і принципів правового ре­гулювання у земельному і цивільному праві. Якщо в цивіль­ному праві домінує принцип свободи волевиявлення суб'єктів цивільних відносин (свобода розпорядження май­ном та його необмеженість, свобода укладання угод, неприпустимість втручання в приватні справи), то в земельному праві застосовуються публічно-правові засоби регулювання земельних відносин і передбачаються обме­ження права власності на землю. В ньому закріплені не тільки права землевласників і землекористувачів, а й їхні юридичні обов'язки, закріплено нормування розмірів земельних ділянок. Таким чином, якщо цивільне право побудоване на забезпеченні свободи майнових прав суб'єк­тів власності, то земельне право — на забезпеченні ра­ціонального використання і охорони земель для належних умов життєдіяльності людей. Взаємозв'язок земельного права з екологічним правомзумовлюється станом землі як об'єкта навколишнього природного середовища, який функціонує у складі екосистеми і перебуває в екологічному взаємозв'язку та взаємодії з усім довкіллям. Регулюючи переважно еко­номічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням і вилученням земель та порядком їх викорис­тання, земельне право в той же час містить норми, які передбачають спеціальні вимоги, що забезпечують збере­ження навколишнього природного середовища. У свою чергу, в екологічному законодавстві є численні норми загального і спеціального характеру, реалізація яких передбачає забезпечення охорони земель від несприятли­вого антропогенного впливу.Безпосередній зв'язок між нормами земельного права та нормами гірничого, водного і лісового права, нормативно-правовими актами природно-рослинного (флористичного) та природно-заповідного законодавства полягає в неможливос­ті використання цих природних ресурсів без використання водночас просторового базису, яким є земля.

Система сучасного земельного права та земельного законодавства.

Система земельного права — це групи однорідних правових норм, що регулюють земельні відносини та за змістом об'єднуються у правові ін­ститути. Наприклад, інститут державного управління земельними ресур­сами, інститут землеустрою, інститут права власності на землю та інші. Земельне право в загальній системі права України займає самостійне місце, оскільки воно спрямоване на регулювання конкретного за своєю суттю виду суспільних відносин, тобто земельних відносин.

Земельне право як складне явище соціально-політичного і економічного життя суспільства має певну систему. Його первинним складовим елементом служать правові норми, які утворюють споруду правової сис­теми. Правова норма - це правило поведінки суб'єктів земельних відно­син, якими вони повинні керуватися у ході прийняття відповідальних рішень.

Окремі правові норми формуються в групи норм, які називаються правовими інститутами. Земельне право як галузь, що має свою систему, складається із За­гальної частини, яка містить правові норми і положення, що відносяться до всієї галузі в цілому, і Особливої частини, яка охоплює норми, що ре­гулюють окремі види земельних правовідносин. Правові інститути, що входять до Загальної частини, називаються загальними, а в Особливу частину - особливими.До правових інститутів, що складають Загальну частину земельно­го права, відносяться: право власності на землю; право користування землею; право управління в галузі використання і охорони земель; обіг земельних ділянок; охорона земель; землеустрій; норми земельного ка­дастру, контролю за використанням земель; інститут юридичної відпо­відальності за порушення земельного законодавства тощо.Правовими інститутами Особливої частини є: групи правових норм, що установлюють наявність у державному земельному фонді окремих категорій земель та їх правовий режим, форми і види землекористування, права і обов'язки окремих власників землі і землекористувачів - сільсько­господарських підприємств, організацій, установ колективного, коопера­тивного, корпоративного та державного типу, а також різних категорій громадян. ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВОсистема законодавчих та підзаконних актів у галузі земельних відносин. Центральним законодавчим актом земельного законодавства є Земельний кодекс України.

8.Реформування земельних відносин та законодавче забезпечення їх правового регулювання. Земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціально орієнтованої ринкової економіки країни. Вона є складовою частиною економічної реформи. Обєктом земельної реформи оголошено всі землі України. Її завдання полягає в перерозподілі земель з одночасним передаванням їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України із земельних ресурсів, республіканським комітетом Автономної Республіки Крим із земельних ресурсів і єдиного кадастру, обласними, Київським та Севастопольським міським управліннями, районними відділами земельних ресурсів.

Для проведення земельної реформи створена відповідна правова база. Етапами розвитку земельної реформи стали положення Указів Президента України від 10листопада 1994р "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва", від 8серпня 1995р "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", від 3грудня 1999р "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрної економіки", а також Закону України від 6жовтня 1998р «Про оренду земель», якими визначено механізм здійснення земельної реформи.

Земельним Кодексом України та іншими законодавчими актами передбачено: роздержавлення земель з визначенням категорій земель, що залишаються у державній власності; безплатне передавання земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції на добровільних засадах.

9. Три періоди у націоналізації землі 1917-1936 р.р.: Декрети про землю та про соціалізацію землі, Земельний кодекс 1922 р., Загальні засади землекористування і землевпорядження 1928 р. Колективізація сільського господарства та особливості розвитку колгоспних відносин в Україні. Закон «Про трудове землекористуван­ня» від 22 травня 1922 р. Крім цього, необхідно звернути увагу на період нової економічної політики (1922—1928 рр.). Зазна­чимо, що наслідком постійних змін характеру земельних відно­син з 1917—1928 рр. стала активізація ведення кодифікаційних робіт, які сприяли формуванню вітчизняного земельного зако­нодавства. Потрібно звернути увагу на радикальні зміни земельного ла­ду, які сталися після прийняття таких документів, як Декрет про землю 8 листопада 1917 р., згідно з яким було проголошено націоналізацію земельного фонду Росії, право приватної влас­ності на землю скасовувалося назавжди, заборонялися купівля-продаж, оренда, застава землі, вона надавалася відповідним державним органам лише в користування.Декрет о земле — первый законодательный акт Советского государства в области земельных отношений, принятый 2-м Всероссийским съездом Советов в ночь с 26 на 27 октября (8-9 ноября по новому стилю) 1917 года. Декрет отменял помещичью собственность на землю без всякого выкупа и передавал помещичьи, удельные, монастырские, церковные земли со всем инвентарем и постройками в распоряжение волостных земельных комитетов и уездных Советов крестьянских депутатов, на которые возлагалось принятие мер для соблюдения строжайшего порядка при конфискации помещичьих имений. Вошедший в четвёртую статью Декрета крестьянский наказ о земле определял новые принципы землевладения и землепользования: право частной собственности на землю отменялось, запрещалась продажа, аренда и залог земли, вся земля обращалась во всенародное достояние, то есть переходила в государственную собственность, что означало национализацию земли;

земельные участки с высококультурными х-вами, питомники, конские заводы и прочее, а также весь хозяйственный инвентарь конфискованных земель передавались в исключительное пользование государства или общин; право пользования землей получали все граждане при условии обработки ее своим трудом, семьёй или в товариществе без наёмного труда, на основе уравнительного землепользования при свободном выборе форм землепользования, в том числе и артельной. Конфискация инвентаря не касалась малоземельных крестьян; декрет устанавливал также, что земли рядовых крестьян и казаков не конфискуются.

30 октября 1922г. 4-й сессией Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета 9-го созыва был принят первыйЗемельный кодекс Земельний кодекс 1922 р. складався з основних засад і чотирьох частин: І. Про трудове землекористування; II. Про міські землі; III. Про державне земельне майно; IV. Про переселення. Базуючись на аналогічному кодексі РСФРР, він містив і ряд відмінностей, пов'язаних з існуванням в Україні комнезамів, умовами класової боротьби на селі, специфікою місцевого землевпорядного процесу. Кодекс проголошував скасування "назавжди" приватної власності на землю, надра, води, на ліси й перехід їх у власність робітничо-селянської держави. Купівля, продаж, заповіт, дарування, застава землі заборонялися, а особи, винні у порушенні цієї заборони, "окрім покарання кримінальним порядком" позбавлялися землі.Право користування землями сільськогосподарського призначення надавалося: а) трудовим хліборобам та їх об'єднанням; б) міським селищам; в) державним установам і підприємствам. Перевага надавалася колективним формам землекористування: земельним громадам, сільськогосподарським комунам, артілям, добровільним об'єднанням дворів.

Оскільки основною виробничою одиницею в сільському господарстві на той час було селянське дворище, Кодекс визначив його правове становище і ввів правовий інститут трудової оренди землі. Загальногалузева кодифікація земельного законодавства відбулася з прийняттям Земельного кодексу УСРР 1922 року. Однак окремі інститути земельного законодавства (такі як трудове користування землею, трудова оренда землі) були кодифіковані з прийняттям Декрету «Про соціалізацію землі» та Основного закону про трудове землекористування. Земельний кодекс УСРР 1922 року був фундаментальним нормативним актом. З його прийняттям була створена система супідрядності нормативних актів і, як наслідок, земельне законодавство стало більш ефективно виконувати покладені на нього регулятивні функції, були врегульовані всі земельні відносини, що існували на той час. Основне місце в Кодексі займали положення, які досить повно і докладно врегульовували такі найважливіші інститути, як трудове землекористування, трудова оренда, застосування найманої праці. 1. З прийняттям Загальних засад землекористування і землевпорядження 1928 року де-юре була закріплена виключна державна власність на землю. Єдиною юридичною підставою використання землі було право землекористування. Подальший розвиток союзного і республіканського законодавства пішов по лінії удосконалювання сформованих у результаті націоналізації землі основних земельно-правових інститутів: права виключної державної власності, права землекористування і його різновидів, правового режиму різних категорій земель, землевпорядження тощо. Загальні засади стали першим загальносоюзним кодифікованим актом земельного законодавства. Задумана і проведена більшовиками колективізація села є однією з найтрагічніших сторінок в історії України. В економічній практиці соціалізму колгоспи займають особливе місце. Це найбільш зручна форма викачування ресурсів села до державного бюджету. Крім того, селянин, позбавлений землі, переставав бути господарем і повністю залежав від держави. Влада передбачала, що зерно у селян можна буде купувати за низькими державними цінами, що дало б можливість прогодувати робочу силу в містах і фінансувати індустріалізацію за рахунок експорту хліба. Проте, оскільки державні ціни на зерно були у 8 разів нижчі за ринкові, селяни повсюдно відмовлялися продавати хліб державі.Поштовхом до суцільної колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. В Україні цей рік був неврожайним, і селяни почали ще активніше ухилятися від державних хлібозаготівель. Сталін наказав почати прямі реквізиції зерна. Це означало крах нової економічної політики і неминучу колективізацію сіл. Восени 1929 р. новий генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор оголосив головним завданням комуністів проведення суцільної колективізації в Україні.Оскільки переважна більшість селян не бажали розлучатися зі своєю власністю, до колгоспів заганяли насильно. Спочатку усуспільнювалось все - земля, інвентар, худоба, свійська птиця і так далі. Пізніше селянам дозволили мати невелику присадибну ділянку. Позбавлені всіх прав, колгоспники отримували від держави чисто символічну плату. Почалася активна боротьба з "куркулями" і "ліквідація куркульства як класу". На практиці це означало фізичне знищення заможних селян. За роки колективізації в Україні експропріювали близько 200 тис. селянських господарств. Разом із членами сімей це склало приблизно 1,5 млн чоловік. Переважна більшість із них була вислана на Крайню Північ і до Сибіру, де багато хто загинув.До середини 1930-х рр. колективізація в Україні "успішно" завершилася. Майже в 28 тис. українських колгоспів було зосереджено 93 % селянських господарств, яким належало 98 % посівних площ. Згідно комуністичної теорії земля й інвентар колгоспів належали селянам. На практиці колгоспи були зобов'язані суворо виконувати державні замовлення на сільськогосподарську продукцію і повністю контролювалися призначеними владою чиновниками. Зостаннім, відносно незалежним класом - селянством - було покінчено. В Україні утвердилась тоталітарна система.