Співвідношення права та політики.

У сучасні мову і культуру термін «політика» увійшов, як запозичення з давньогрецької (politika).Політика— мистецтво управління державою; участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту його діяльності; сфера діяльності, пов'язана з відносинами між різними суб'єктами з приводу здійснення державної влади.

Політика - це облік і поєднання всіх інтересів, що мають місце в суспільстві. У міру того як соціальні групи усвідомлюють свої класові, національні, партійні, групові та інші інтереси, вони починають діяти відповідно до них, влада ж як центральний елемент політики потрібна для проведення тих чи інших інтересів у життя [23, с.270].

Політика включає в себе відносини між класами і соціальними групами з приводу завоювання та утримання влади; управління громадським життям; систему принципів, норм і традицій з регулювання життя суспільства в цілому і його великих і малих соціальних груп.Вона формується і реалізується у певному інституційному, соціокультурному та цивілізаційному середовищах, відчуває вплив різноманітних факторів.

Зміст політики визначається інтересами провідних соціальних груп, класів або сил суспільства. Будь-яка громадська проблема набуває політичного характеру, якщо її рішення прямо або опосередковано пов'язане з проблемою влади. Зміст політики виражається в її цілях, програмах і цінностях, в проблемах і завданнях, які вона вирішує, в мотивах, механізмах, способах і методах прийняття та реалізації політичних рішень.

Основна мета політики - маніпулювати великими групами людей, спонукати їх іти у визначеному нею напрямку

Незважаючи на те, що категорії «політика» і «право» близькі, їх не можна ототожнювати. Передумовою можливої відмінності між ними є відносна самостійність держави щодо громадянського суспільства.

В буденній свідомості політику і право інколи ототожнюють. Хоч і вони взаємообумовлені, але все ж є різними формами регуляції.

 Вони відрізняються:

1. За своїм змістом: зміст права обмежений правовими нормами, політика може виходити за межі діючих законів.

2. За критеріями оцінки поведінки і законно чи незаконно - в праві, користь чи шкода - в політиці.

3. Механізмом забезпечення: право підтримується силою юридичних санкцій держави, політика може спиратися на силу як закону, так і переконання, навіювання, стимулювання, на здатність інститутів влади і лідерів забезпечувати собі безпосередню підтримку населення.

4. За критерієм відкритості: право публічне, політика ж поряд з публічними, відкритими формами регулювання суспільних відносин може бути і «тіньовою», що не афішує себе.

5. Динамікою змін: право порівняно з політикою більш консервативне, тому що вимагає певних законодавчих процедур для закріплення нових норм.

6. За нормою вираження: формами вираження права є нормативно-правові акти, прецеденти, правові звичаї, договори. Частіше за все право фіксується у письмовій формі. Форми вираження політики більш різноманітні і можуть не фіксуватися письмово: політико-юридичні документи, програми і статути партій та рухів, ідеологічні концепції, заяви політичних лідерів, політичні дії [23, с.272].

Право - одна з нормативних систем, яка регулює відносини у суспільстві, дії та поведінку, функціонування об'єднань і державних органів. Право (др.-слов'янське правуй - закон) - 1) система загальнообов'язкових норм, що охороняються силою держави; 2) наука, що вивчає юридичні норми і правила, що регулює відносини людей у суспільстві (правознавство).

Право характеризується загальнообов’язковістю його правил, їх визначеністю, застосуванням єдиного масштабу і заходами до ситуацій і відносин. Специфіка і роль права в житті суспільства та його суб'єктів обумовлені тісним зв'язком з державою і характером цього зв'язку.

Політика і право мають глибокі й нерозривні взаємозв´язки, вони тісно пов`язані з функціонуванням держави, яка визначає зміст політики, її пріоритетність і засоби реалізації, формує правову політику, забезпечує відповідну міру свободи своїх громадян і сферу їхньої непідвладності. Держава встановлює і санкціонує право, використовуючи для цього широкий арсенал відповідних засобів, включаючи і засоби державного примусу.

Особливість взаємозв´язку політики і права полягає в тому, що вони покликані забезпечити раціональні, науково обґрунтовані й стабільні принципи взаємовідносин громадян у суспільстві, гарантувати їм реальне здійснення прав і свободу. Одна сфера активної взаємодії політики і права цим не вичерпується, оскільки і політика, і право є самодостатніми соціальними явищами зі своїми власними сферами реалізації.

Право і політика - дві взаємопов'язані сфери суспільного життя. Взаємовідносини права і політичної держави двосторонні: держава санкціонує і конституює систему права, роблячи її публічною, загальнообов'язковою, загальною, причому її порушення тягне за собою заходи державного впливу; але з іншого боку, сама держава підтримується й забезпечується правом. У понятті «право» можна виділити ядро загальнолюдських цінностей, інтегрованих в історичному і культурному розвитку народу, але крім цього воно містить орієнтири для політики.

Право і політика передусім мають єдине джерело розвитку і функціонування — суспільні відносини, і, насамперед, відносини власності, на підставі яких виникають політико-правові зв'язки [23, с.279].

Політика формується під впливом різних чинників, справляючи в свою чергу зворотний вплив на всі сфери суспільного життя. Політика виконує низку важливих функцій, серед яких — всеосяжна організація суспільного життя; регулятивно-контрольний вплив на життєдіяльність громадян та їхніх асоціацій, починаючи від невеликих соціальних груп і верств аж до великих соціальних класів, народів і націй; забезпечення цілісного розвитку суспільства завдяки інтеграції різних соціальних груп і верств навколо спільних суспільних інтересів та інші значущі функції. Універсальність політики, її здатність впливати практично на всі відносини суспільства визначають її особливий соціальний статус. Однак реалізація політики потребує відповідного законодавчого забезпечення, прийняття правових актів, за допомогою яких політика держави стає нормою суспільного життя.

Право також виступає інтегративною основою суспільства, воно об´єднує і підпорядковує громадян вимогам права, формуючи відповідні правові відносини суспільства. Загальноправові норми визначають систему суспільних зв´язків.

Функціональна роль права полягає в тому, що воно виражає загальнолюдські інтереси, певні соціальні прагнення, волю більшості громадян суспільства чи його домінуючої частини, визначає права, свободи й обов´язки громадян.

Право виражає міру (межі) свободи та рівності учасників громадських відносин, включаючи політичні відносини між соціальними групами, партіями, націями, станами з приводу здійснення політичної влади, що складаються об'єктивно впродовж розвитку суспільних відносин.

Політика держави безпосередньо виявляється в характері змісту норм права, який виражає загальнообов'язкову державну волю. "Державна воля" — політична категорія, оскільки держава — політичний інститут, який займає центральне місце в політичній системі суспільства. Політика держави неминуче пов'язана з інтересами, волею тих або інших суб'єктів цієї системи, насамперед тих, хто певною мірою здобув державну владу (партія, яка перемогла на парламентських виборах, може суттєво змінити характер правопорядку у певних сферах життя)[23, с.280].

Державна воля, яка виявляється у характері державних рішень та об'єктивована у відповідну правову форму (закон, указ, постанову та ін.), може виражати інтереси всього населення країни чи його більшості, або навіть меншості. Але будь-які інтереси людей, перед тим як набути форми права, мають бути опосередковані державною політикою.

Право і політика мають нормативну природу. Вони формуються у вигляді визначення напрямків діяльності (політика), прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин (право). Проте на відміну від правових політичні норми не завжди мають ознаку формальної визначеності і можуть бути закладеними в політичних поглядах, ідеях, уявленнях політичних діячів, засобах підтримки, нейтралізму, насильства, які використовує державна влада. Крім того, в політичних нормах відсутня ієрархічна структура — всі політичні норми, ідеї, програми перебувають у співвідношенні конкуренції, їхня різноманітність обмежується правом. У системі права, навпаки, існують норми, які мають вищу юридичну силу.

Право і політика у своїй основі містять загальні принципи функціонування і ціннісні орієнтації, що відбивають інтереси і потреби соціальних суб'єктів. Ця обставина робить законодавство формою вираження, здійснення захисту, переконання на користь певної політики. Шляхом прийняття нормативних актів реалізується міжнародна, національна, культурна, екологічна, економічна та інша державна політика. При цьому кожна держава існує в межах певної світової політики.

Політика народу безпосередньо виявляється в характері змісту законодавчих актів, що приймаються на референдумі. Ці акти виражають його волю, яка стає загальнообов'язковою.

Принципи справедливості та свободи, закладені у праві, здійснюються соціальними групами, класами, народами, а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває політичного характеру.

Автономність політики і права є відносною. Право має політичний зміст. Воно використовується як для оформлення загальнозначущих політичних відносин, інститутів і цінностей, так і для закріплення планування певних соціальних груп і класів. У той же час право виступає важливішим джерелом легітимації політичної влади, обмежує політичну активність певною мірою.

Отже, взаємозв´язок політики і права виявляється таким чином, що політика і право виконують спільні функції та свої окремі особливі, специфічні завдання. Так, право є своєрідним інструментом здійснення політики, який унормовує суспільне життя, використовуючи для цього примусову силу держави[23, с.282].

ВИСНОВОК

Економіка - це сукупність виробничих відносин, спосіб виробництва конкретного суспільства.

Політика - це мистецтво управління суспільством, яке характеризує відносини з приводу влади між класами, партіями, націями; між державою, з одного боку, і народом - з іншого.

Право - це система загальнообов'язкових, формально певних юридичних норм, які виражають громадську, класову волю (конкретні інтереси суспільства, класів і т. п.), що встановлюються і забезпечуються державою і спрямованих на врегулювання суспільних відносин.

Існує два основних підходи до співвідношення даних понять. Відповідно до першого серед цих понять немає якого-небудь одного пріоритетного. Первинними факторами розвитку і функціонування суспільних відносин (в тому числі виробничих, політичних, правових) виступають інтереси людей. У певних випадках інтереси отримують реалізацію насамперед у праві і лише потім втілюються в інші сфери соціальних зв'язків.

Але буває і навпаки, коли інтереси спочатку перетворюються на нові виробничі відносини, а потім закріплюються в праві. Тут вже можна говорити про пріоритет економіки над правом. Політика ж виступає посередником між даними явищами і поняттями.

Відповідно до другого підходу економіка визначає політику і право. Останні є надбудовними категоріями і залежать від базису (способу виробництва).

 Однак ця домінуюча роль виявляється лише в кінцевому рахунку, бо політика та право, спираючись на економіку, можуть надавати і зворотний вплив на неї, стимулюючи чи стримуючи розвиток виробничих відносин. Політика тут виступає як посередника між економікою і правом.

Між політикою і правом можливо співвідношення двох типів: у першому визначальним фактором виступає політика, у другому - право.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрєєв Л. Г., Бебель А. С. та ін. Економічна політика: Лекції. - К.: КНЕУ, 1997.

2. Андриенко И.С. Политика и экономика. - К., 2001.

3. Башнянин Г.И., Лазурь П. Ю., Медведев В. С. Политическая экономия; Общая экономическая теория (Ч. 1); Специальная экономическая теория (Ч. 2): Учебник. - К.: Ника-Центр, 2007. - 527с.

4. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.: АМУПП, 1997. -198 С.

5. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Часть 2.Теория права. Том 1. - с. 143.

6. Войнович М.П. Основи загальної теорії права і держави. Видання 5-е, зі змінами. Учеб. посібник. - К.: Атіка, 2001. - 176 с.

7. Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. — М., 1995. — с. 6.

8. Загальна теорія держави і права. / Под ред. В.В.Копейчікова-К.: Одіссей, 1998. - 320 с.

9. Кельман М.С., мурашина О.Г. Загаьна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. - К.: Кондор, 2002. - 208 с.

10. Копейчиков В.В. Правознавство. Учеб. посібник. 3-теє вигляд. перераб. і доп. - М.: Інтер, 2001. - 638 с.

11. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Учеб. посібник для юрид. фак. вузів. - М.: Вентурі, 1996. - 208 с.

12. Кравчук М.В. Теория государства и права. Проблемы теории государства и права: Учеб. пособие. - 3-е изд., Изменений. И доп. - М.: Карт-бланш, 2002. - 247 с.

13. Кравчук М.В., Гладун З.С. Правознавство. Учеб. посібник. 2-е вид. перераб. і доп. - М.: Карт-бланш, 2003. - 407 с.

14. Кремень В., Ткаченко В. Украина: путь к себе. Проблемы общественной трансформации. - К., 1998. - С. 325-333.

15. Лазарєв В.В., Липень С.В. Теорія держави і права. - М., 1998.

16. Лукашева Е.А. Политика, право, мораль. – М, 1986.

17. Молдован В. Основи держави і права. Курс лекцій. Учеб. посібник. Для юридичних факультетів вузів. - М.: Інтер, 2002. - 521 с.

18. Морозова Л.А. Основи держави і права: Посібник для вступників до юридичних вузів. - М.: МАУП, 2000.

19. Общая теория государства и права: (Учебник для студентов юридических специальностей высших учебных заведений) Под ред. М.В.Цвика, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. - М.: Право, 2002. - 432 с.

20. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюбка, К. М. Левківський. - М.: Вища школа., 1998. - С. 18.

21. Політологія: Навчальний посібник для вузів. Упор. отв.редактор А.А.Радугин. - М.: Центр, 2010. - 224с.

22. Санистебан Л. С. Основы политической науки. — М., 1992. — с. 7.

23. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — 704 с.

24. Тамбовцев В.Л. Право и экономическая теория. Учебное пособие. – М., 2005.

25. Теорія держави і права (опорні конспекти) Учеб. посібник. Для студентів вищих. навч. закл. / Авт.-Упорядн. Кравчук М.В. - К.: Атіка, 2003. - 288 с.

26. Теорія держави і права: Учеб. посібник. Для підготовки до державного іспиту (Авт.-сост. Кравчук М.В.) - Тернопіль, 1999. - 114 с.

27. Теорія держави і права: Учеб. посібник. / А.М.Колодій, В.В.Копейчіков, С.П. Лисенков та ін. - М.: Інтер, 2003. - 368 с.

28. Теорія держави і права: підручник для юридичних вузів / Під ред. Мелехина А.В. - М.: Норма, 2006. - С. 91.

29. Цвик М.В. Общая теория государства и права, г. Харьков, 2002 г.

30. Юридические термины. Толковый словарь. Под ред. В.Г.Гончаренка. - М.: Просвещение, 2003. - 320 с.