Орфографічні норми сучасної української мови (правопис префіксів, суфіксів, апострофа, м'якого знака, великої літери)

Написання префіксів і суфіксів

В українській мові функціонує багато префіксів і суфіксів, які можуть викликати труднощі в написанні.

При вживанні префіксів слід керуватися такими правилами: 1) перед буквами, що позначають голосні, дзвінкі й сонорні приголосні звуки, пишеться префікс з-, напр.: зекономити, збагатіти, зв'язати; 2) перед літерами к, п, т, ф, х пишеться префікс с-, напр.: сказати, спитати; 3) префікси роз-, без-, воз-, через- завжди пишуться з буквою з, напр.: безсистемний, возвеличити; 4) у префіксах пре-, пере- пишеться е, а в префіксі при- – и; щоб не помилятися у написанні цих префіксів треба пам'ятати, що префікс пре- вказує на вищу міру ознаки, префікс при- – на приєднання, наближення, частковість, результат дії, належність чи причетність до чогось, а префікс пере- – на повторність, надмірність дії, подолання відстані, перешкоди; префікси пре-, при-, пере- не слід сплутувати з частинами коренів пре-, при-, пери- в іншомовних словах, напр.: премудрий, прийти, приміський, перебути, презент, привілей, перипетія; 5) префікс прі- мають слова прізвище, прізвисько, прірва, пріфікс; 6) у префіксах від-, під-, над-, об-, між- кінцеві приголосні завжди дзвінкі, напр.: обстеження, підходити.

У правописі іменникових суфіксів до складних належать такі випадки: 1) після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р вживається и, після інших приголосних – і, а після голосних – ї, напр.: командир, банкір, конвоїр 2) з літерою и пишуться суфікси -ник, -чик, -щик, -івник, -ич, -иво, напр.: макетник, прапорщик, працівник, Мотрич, паливо, але марево; 3) суфікси іменників сер. роду мають дві букви нн та и, і, а (я) чи е, напр.: шумовиння, говоріння, сприяння, звернення; 4) деякі суфікси завжди пишуться з м'яким знаком, зокрема -альник, -ильник, -ільник, -альність, -аль, -ець, -ість, -тель, напр.: прибиральник, геніальність, коваль, переможець, першість, мучитель.

Стосовно написання прикметникових суфіксів складними є такі випадки: 1) у непохідних і похідних прикметниках, твірна основа яких немає кінцевого н пишетьсясуфікс -н-ий(-н-ій); суфікс н не подвоюється і в дієприкметниках,напр.: природний, всесвітній, ближній; куплений; 2) дві літери нн мають суфікси прикметників, утворених приєднанням до твірної основи на -н- суфікса н, напр.: законний, плинний, ранній; 3) суфікси -ичн-ий, -ічн-ий, -їчн-ий вживаються після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р у прикметниках, утворених від іншомовних слів, напр.: бюрократичний, академічний, архаїчний; 4) суфікси -ин, -ин-ий пишуться після приголосних, а суфікси -їн, -їн-ий – після голосних у присвійних прикметниках,напр.: материн, бджолиний, зміїний; 5) суфікс -ев-ий(-єв-ий) пишеться у прикметниках з наголосом переважно на основі після м'якого і шиплячого приголосного, -ов-ий – незалежно від наголосу після твердого приголосного, а також після м'якого, шиплячого або й з наголосом на закінченні, напр.: значеннєвий, службовий, грошовий.

Вживання апострофа і м'якого знака

Апостроф вживається: 1) після літер б, п, в, м, ф (якщо перед ними у корені немає приголосного, крім р) перед я, ю, є, ї, н-д: п'ятниця, ім'я; 2) після р у кінці складу, коли р позначає твердий приголосний, н-д: довір'я, міжгір'я, але порятунок, рясний; 3) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на приголосний, напр.: з'єднати, двох'ярусний; 4) після к у слові Лук'ян та в похідних від нього, напр.: Лук'янчук, Лук'янівка; 5) в іншомовних словах після губних, задньоязикових, шиплячих перед я, ю, є, напр.: прем'єра,миш'як, Х'юстон; після іншомовних префіксів, що закінчуються на приголосний, перед ю, є, напр.: ад'ютант, суб'єкт. Апостроф не пишеться, якщо я, ю, є пом'якшують попередні приголосні і перед -йо-, напр.: гравюра, курйоз.

М'який знак пишеться: 1) після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки, напр.: відстань, спільний; 2) для позначення м'якості приголосних у середині складу перед о, напр.: вп'ятьох, льотчик; 3) у суфіксах -ськ-ий, -зьк-ий, -цьк-ий, -ськ-ість, -зьк-ість, -цьк-ість, -ськ-и, -зьк-и, -цьк-и, напр.: український, запорізький, козацький; 4) після л перед літерами, що позначають м'які приголосні звуки, напр.: сільський, ковальський; 5) у числівниках 5, 6, 9, 10-20, 30; 6) в іншомовних словах після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, йо, напр.: більярд, медальйон та в інших випадках.

Не пишеться м'який знак: 1) після губних, шиплячих, задньоязикових та гортанного звуків, напр.: сімсот, змагаєшся; 2) після р в кінці слова і складу, напр.: чотирма, але Горький; 3) між двома однаковими чи різними м'якими або пом'якшеними приголосними, напр.: навчання, кузня, але тьмяний, різьбяр; 4) після н перед шиплячими та суфіксами -ськ-ий, -ств-о, напр.: менший, громадянство; 5) у буквосполученнях -лц-, -нц-, -лч-, -нч-, які походять з -лк-, -нк-, напр.: рибалці, рибалчин; 6) у числівниках від 50 до 80 (назвах десятків) та від 500 до 900 (назвах сотень); 7) у прізвищах після л, н, т перед суфіксами -ченко, -чук, -чишин, напр.: Федченко, Радчук, Гринчишин та в інших випадках.

Правопис великої літери

З великої літери пишуться: 1) прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми, напр.: Іван Якович Франко, Володимир Великий; 2) назви держав, автономних адміністративно-територіальних одиниць, сторін світу, під якими розуміються краї, народи, напр.: Республіка Білорусь, Королівство Бельгія, Західна Галичина;3) географічні й топографічні власні назви, крім родових слів, напр.: Зелений мис, місто Біла Церква, Кавказький хребет; 4) назви вулиць, шляхів, каналів, течій, майданів, парків, вокзалів, станцій, портів, пристаней, крім родових слів, напр.: Андіївський узвіз, Львівська залізниця, проспект Визволення; 5) назви пам'яток архітектури, замків, храмів, крім родових слів, напр.: Володимирський собор, Золоті ворота; 6) назви подій, епох, війн, революцій, рухів, повстань, свят, дат, крім родових слів, напр.: Полтавська битва, епоха Відродження; 7) назви конгресів, конференцій, найважливіших документів, пам'яток старовини, творів мистецтва, крім родових слів (у складених назвах переважно перше слово), напр.: Конституція України, День незалежності України, Перша світова війна; 8) назви найвищих державних посад України, міжнародних посад (у складених перше слово), напр.: Міністр освіти України, Посол Республіки Болгарія;9) усі слова в назвах найвищих державних органів України та інших країн, напр.: Верховна Рада України, Організація Об'єднаних Націй;10) тільки перше слово у назвах державних, партійних, громадських, профспілкових установ та організацій; міністерств, їх управлінь; заводів, фабрик, підприємств, наукових і навчальних закладів, музеїв, театрів, парків культури і відпочинку; областей, округів, районів, напр.: Збройні сили України, Івано-Франківська міська адміністрація, Центральна наукова бібліотека АН України імені В.І.Вернадського, Львівський національний музей; 11) присвійні прикметники із суфіксами -ів (-їв), -ов (-єв), -ин (-їн), прикметники, які виражають значення "імені когось","пам'яті когось", напр.: Шевченкові твори, Нобелівська премія та інші слова.

2. Оформлення довідково-інформаційних документів: Витяг з протоколу.

Витяг з протоколу — це певна частина (уривок) протоколу, що відображає конкретне окреме питання порядку денного, оформлена належним чином.

Документи підлягають завіренню.

Один із наймасовіших видів документів, що надсилається (передається) окремим посадовим особам (установам).

Реквізити витягу із протоколу аналогічні реквізитам протоколу. Окрім того є відмітка про завірення копії та відмітка про виконання.

Реквізити:

1. Назва й номер документа.

2. Назва колегіального органу, засідання, наради.

3. Дата.

4. Питання порядку денного.

5. Текст з цього питання.

6. Підписи голови й секретаря

У витягу вказують прізвища та ініціали тих, хто виступив (без викладу виступів), а також зміст прийнятих рішень. Витяг із протоколу підписують голова й секретар засідання. У протоколі роблять помітку про зроблений витяг, а також зазначають, кому його вручено чи надіслано.

Рішення колегіальних органів доводяться до виконавців і організацій, що належать до сфери управління установи, через надсилання їм рішень.

Рішення колегій установ впроваджуються в життя наказами керівника установи.

3. Поданні іменники поставте у родовому відмінку однини:

Острова, сада, ринка, ваучера, зоопарка, шляху, ранку, телефона, грунту, листя, яру, керівника, директора, конденсатора, насипу, віку, центру, ячміня, вітеру, фінішу, сміху, плачу, суму, вівторока.

Білет 22.

1. Морфологічні норми сучасної української мови (іменник та прикметник)

Поняття морфологічних норм

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями -а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим вжін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями -и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному відмінку – учителю й учителеві.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.