Реквізити листа та їх оформлювання

1. Телеграма пишеться суцільним текстом без переносів. Розпочинається дієсловом у множині чи в однині.

2. Службові телеграми пишуть у двох примірниках: 1-й - до відділення зв'язку; 2-й - до справи (копія),

3. Текст телеграми містить лише словесну інформацію (знаки №, - (мінус), + (плюс), 0, % (процент), цифри пишуться словами).

4. Гранична стислість мови телеграм виявляється в тому, що кількість дієслівних форм мінімальна, прикметників майже немає, прислівники вживаються рідко. Заперечення не не вилучають. Телеграми можуть бути написані шифром або кодом. Розділові знаки у вигляді скорочень крпк, км вживають лише тоді, коли вони впливають на зміну змісту.

5. У тому разі, коли телеграми надсилають службові особи, котрі перебувають у відрядженні, під рискою відправник зазначає, крім власного прізвища, ще й посаду, ким і яким номером видано йому посвідчення про відрядження, а також серію, номер, місце і дату видання паспорта.

6. Телеграми пишуться на друкарських машинках, на комп'ютерах великими літерами з двома інтервалами між рядками. Від руки треба писати великими літерами, чітким, розбірливим почерком темним чорнилом.

7. Між окремими словами роблять пропуск на два інтервали. Текст відокремлюється від адреси трьома інтервалами.

8. Телеграми пишуть лише з лицьового боку телеграфного бланка або чистого аркуша паперу.

9. Підпис ставлять окремим рядком, відступивши від тексту.

10. Якщо телеграма є відповіддю на одержану кореспонденцію, то вихідний номер другої ставлять перед початком тексту телеграми, а вихідний номер телеграми-відповіді - у кінці тексту, перед підписом.

Реквізити службової телеграми:

1) назва виду документа (телеграма);

2) відмітка про категорію та вид телеграми;

3) адреса;

4) текст;

5) номер посилання (якщо телеграма надсилається у відповідь);

6) вихідний номер;

7) підпис;

8) адреса відправника;

9) дата відправлення.

3. Перекладіть прізвища українською мовою:

        Лаврентьев, Петров, Ветров, Пущин, Куприн, Егоров, Брянцев, Прокофьев, Драчев, Лесков, Фатьянов, Муравьев, Воскресенский, Королев, Бунин.

Білет 17

1. Типи термінологічних словників (відповідно до фаху)

Типологія словників– належністьдокументадопевноготипузасукупністюознак.Найсуттєвішітипоуторювальніознакидлякасифікаціїсловниківвизначаютьзаїхнімцільовимічитацькимпризначенням.

У системітипологічноїкласифікаціїтермінологічнісловникиналежатьдодовідковихдокументів, оскількимістятькоротківідомостінауковогоабоприкладногозмісту, викладені,оформленійрозміщенівпорядку,зручномудляїхшвидкого знаходження. Характеризуютьвисокимступенемузагальненняінформаціїшляхомстислоговикладувідомостейувиглядіготовихвисновків. Водночасінтеграціяознак, властивихтермінологічнимсловникам, зумовлюєзначноширшеїхнєфункційнепризначенняівикористання.Цедаєпідставивизначатиїхналежністьнетількидодовідковихдокументів,алейіншихтипів. Термінологічнісловникиможнакласифікуватиякнауковідокументи,оскількивонимістятьрезультатитеоретичнихабоекспериментальнихдослідженьувиглядінауковихпонятьтаїхномінативниходиниць. Головноюїхньоюфункцієюєдокументнезабезпеченнянауковоюдовідковоюінформацієюрізнихсфердіяльностісуспільства: науки, виробництва, освіти, культури, управління. Певнучастинутермінологічнихсловниківможнакласифікуватиякнауково-популярнідокументи, оскількивонимістятьвідомості протеоретичніабоекспериментальнідослідженнявгалузінауки, культури, технікиуформі, доступнійчитачеві-неспеціалісту. Їхцільовепризначенняякнауково-популярнихвиданьполягаєврозповсюдженнійпопуляризаціїнауковихтаіншихспеціальнихзнаньусферінауки, техніки, виробництва, зокремаїхісторії. Вонимістятьвідомостінауковогоабоприкладногохарактеру, аленеувсьомуобсязі, атількиувиглядіосновнихпонять, знанняякихнеобхіднесуспільствузагалом. Такісловникимістятьпопулярнийвикладвсистематизованомувиглядізмістулексичниходиницьпевної галузізнання. Вонизабезпечуютьорієнтаціюнеспеціалістіввпоняттєвомуапаратігалузізнання. Передусімдонихналежатьілюстративнітермінологічнісловники. Частинутермінологічнихсловниківможнакласифікуватияквиробничідокументи, призначенідлявикористаннянавиробництвітавіншихсферахпрактичноїдіяльності, щомістятьматеріалиприкладногохарактеру, розрахованінафахівціврізноїкваліфікації. Їхцільовепризначенняполягаєвзабезпеченнідовідковоюінформацієювсіхсферпрактичноїдіяльності, зокремавиробництва.

2. Факс

Факс — документ, що пересилається телефонними лініями. Факсимільну машину теж скорочено називають факсом. В різних формах машини існували ще з кінця 19 століття, однак сучасні машини стали поширеними починаючи з 1970 років внаслідок збільшення попиту та здешевлення апаратів.

З появою інтернету, ним стали користуватись в якості заміни факсимільного зв'язку, однак попри різні негативні прогнози, факсами продовжують користуватися. Факс, як і телефон залишаються звичними(якщо не обов'язковими) атрибутами підприємств та державних організацій.

3. Від поданих імен утворіть чоловічі та жіночі імена по батькові Поставте подані імена в кличному відмінку.

Якович, Тимофійович, Григорійович, Васильович, Владиславович, Семенович, Борисович, Георгійович, Юліанович, Гордійович, Миколайович, Констянтинович, Олексійович, Ілліч, Радионович.

Яківна, Тимофіївна, Григоріївна, Василівна, Владиславівна, Семенівна, Борисівна, Георгіївна, Юліанівна, Гордіївна, Миколаївна, Констянтинівна, Олексіївна, Іллівна, Радионівна.

Якове, Тимофію, Григорію, Василь, Владиславе, Семене, Борисе, Георгію, Юліане, Гордію, Миколає, Констянтине, Олексію, Ілля, Радионе.

Білет 18

1. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми.

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий, громадський і громадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.

За звуковим складом пароніми бувають:

· однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земель­на площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріпле­ний за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «за­кріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вра­жаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «не­нормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сер­дечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бі­долашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-не­будь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

· різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: ком­панія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; сту­пінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добу­ток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пиш­ний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «за­довольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

· синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слиз­няк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плос­кий — плаский, барабанити — тарабанити, линути — рину­ти, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

· антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, екс­порт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто;

· семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за пев­ним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

· семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект

Омо́німи (від грец.homos — однаковий і грец.onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок:

· звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

· смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

· випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

· випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

· повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

· часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр

2. Оформлення довідково-інформаційних документів: пояснювальні записки

Пояснювальна записка— це документ, в якому:

- особа викладає причини якихось подій, фактів, допущених нею порушень (укладається з власної ініціативи або ж на вимогу керівника структурного підрозділу чи установи);

- міститься додаток чи доповнення до основного до­кумента, в якому пояснюється зміст окремих йо­го положень (мета, актуальність, структура, зміст призначення та ін. плану, звіту, проекту тощо).

Пояснювальні записки можуть бути службовими(відтворюються, як правило, на бланках) й особис­тими (відтворюються на аркушах паперу за підписом автора).

Службова пояснювальна записка містить такі рекві­зити:

1. Назва структурного підрозділу, звідки надійшов документ (розміщується вгорі ліворуч).

2. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали, розміщується вгорі праворуч).

3. Назва документа.

4. Дата.

5. Номер.

6. Заголовок (Про…).

7. Текст.

8. Посада адресанта.

9. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

Особисті пояснювальні записки часто пишуться з такими реквізитами:

1. Адресат (посада, установа, прізвище, ініціали).

2. Адресант (посада, установа, прізвище, ініціали).

3. Назва документа.

4. Текст.

5. Дата.

6. Підпис, ініціали, прізвище адресанта.

3. Запишіть слова з не разом чи окремо:

        Не дочитати, неозорний, невисокий, недорогий, недуга, ненависть, немовля, не писати, не справедливість, не хотіти, не друг, а ворог; неволя, нещастя, ненависть.

Білет 19.

1. Багатозначні слова і контексти. Синонімічний вибір слова.

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм: звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстраш-

ний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками {відомий — видатний — славетний — знаменитий);

2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються, стилістичним і емоційним забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти);

3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності {мовознавство — лінгвістика; століття — сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато. Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові — кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Наприклад:

Замісник. Заступник.

Замісник — посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника.

Заступник — це офіційна назва посади.

Квиток. Білет.

Квиток — вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет — кредитний, банківський, екзаменаційний.

2. Оформлення довідково-інформаційних документів: доповідні записки.

Доповідна записка – документ, який адресують керівникові даної організації або організації вищого рівня. Містить детальний виклад якогось питання з висновками та пропозиціями укладача (Додаток 8).

Реквізити доповідної записки (на загальному бланку):

– адресат (кому адресована доповідна записка): найменування посади, прізвище й ініціали посадової особи;

– назва виду документа (ДОПОВІДНА ЗАПИСКА);

– дата;

– номер документа;

– місце складання;

– заголовок до тексту;

– текст;

– додаток, підстава;

– підпис.

Залежно від змісту доповідні записки можуть бути ініціативного, інформаційного або звітного характеру.

Доповідні записки бувають двох видів:

а) внутрішніми;

б) зовнішніми.

 Якщо доповідна записка містить відомості внутрішнього характеру, її оформлюють за допомогою ПК, машинописним або рукописним способом на чистому аркуші паперу формату А4. Підписує таку доповідну записку укладач.

Якщо доповідна записка адресована в організацію вищого рівня від імені установи або структурного підрозділу, її оформлюють на ПК на загальному бланку. Підписує цю доповідну записку керівник підприємства.

Доповідні записки по загальних питаннях діяльності підприємства зберігають 5 років.

Порядок оформлення тексту доповідної записки:

¨ у першій частині тексту викладають факти або події, які стали приводом до написання доповідної записки;

¨ друга частина повинна містити висновки та пропозиції щодо конкретних дій, які, на думку укладача, необхідно виконати у зв'язку з викладеними фактами.

3. Перекладіть прізвища українською мовою:

        Шекспир, Рабле, Степанова, Ершов, Гурьев, Кольцов, Игнатов, Бугаев, Елкин, Ельцин, Обручев, Новоселов, Вяземский, Дьяконов, Липецкий.

Білет 20

1. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.

Складноскорочені слова

Творення і вживання абревіатур пояснюється прагненням уникнути повторення кількаслівних назв (як правило, повна назва організації, підприємства чи установи наводиться тільки один раз: в адресі, у штампі).

При утворенні скорочень обов’язковою є вимога їх зрозумілості. Це досягається вдалим скороченням основи, за яким легко відновлюється все слово; скорочені основи стандартизуються (тобто зберігають свою форму в усіх новотворах).

Абревіатури за способом творення і будовою поділяються на два види: поскладові (спецпідрозділ, промфак, Укртелеком) та ініціальні (ВНЗ — вищий навчальний заклад, ХНАДУ — Харківський національний автодорожний університет, МОЗ — Міністерство охорони здоров’я).

Поскладові абревіатури можуть записуватися такими способами:

· а) із великої букви, якщо ці слова вживаються на позначення одиничних понять: Укрінформ, Мін’юст;

· б) із малої букви, якщо такі слова є родовими назвами: міськвиконком, облрада, педуніверситет.

Ініціальні скорочення записуються так: ХНУ ім. В. Н. Каразіна — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, ХНПУ імені Г. С. Сковороди — Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, ХНУРЕ — Харківський національний університет радіоелектроніки.

Якщо ініціальна абревіатура складається з кількох частин і становить єдине поняття, її записують таким способом: НТУ «ХПІ» — Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», МІ УАНМ — Медичний інститут Української асоціації народної медицини.

Якщо при утворенні ініціальної абревіатури використовувалися частини складів окремих компонентів складеної назви, її запис буде мати такий вигляд: НФаУ — Національний фармацевтичний університет, СумДУ — Сумський державний університет.

За сферою функціонування абревіатури поділяються на загальномовні та галузеві. Загальномовні абревіатури утворюються від кількаслівних назв навчальних закладів різних рівнів акредитації, назв організацій, підприємств, установ: ІФДМА — Івано-Франківська державна медична акдемія, НБУ — Національний банк України, АН — Академія наук. Галузеві складноскорочені слова творяться від термінологічних або номенклатурних сполук, які складються з двох і більше слів й активно вживаються у кожній окремій сфері діяльності людини: СПР — складнопідрядне речення (лінгвістичне); БАР — біологічно активна речовина (фармацевтичне); ККД — коефіцієнт корисної дії (технічне); ПДВ — податок на додану вартість (економічне).

Графічні скорочення

Від абревіатур необхідно відрізняти умовні графічні скорочення, які скорочено передаються тільки на письмі, а вимовляються повністю.

Умовні скорочення не мають граматичного оформлення (тобто не мають ознак роду, числа, відмінка), а також відзначаються специфічним графічним оформленням:

· а) зазвичай позначаються малими літерами (та ін. — та інше, н. е. — наша ера, канд. — кандидат);

· б) при їх написанні використовуються дефіси (півд.-сх. — південно-східний, півн.-зах. — північно-західний, р-н — район), крапки (гр. — громадянин, і т. ін. — і таке інше); проте графічні скорочення одиниць виміру (л — літр, кг — кілограм, мл — мілілітр) пишуться без крапки на місці скорочення;

· в) при скороченому позначенні певної множини чогось можуть повторюватися початкові приголосні (тт. — томи, рр. — роки);

· г) використовується дробовий спосіб запису — через скісну риску (н/р — навчальний рік, р/н — рік народження, п/н — порядковий номер).

Графічні скороченя поділяються на одиничні й повторювані.

Одиничні скорочення — це такі скорочення, які були утворені від одного слова і мають одне значення. Наприклад: обл. — область, напр. — наприклад, проф. — професор.

Повторювані скорочення — це такі скорочення, які були утворені від різних за значенням слів, але мають однакове графічне оформлення, а їх значення прочитується лише з контексту. Наприклад: ст. — станція, стаття, століття; с. — село, сторінка; р. — рік, річка.

Основні правила скорочення

1. Не можна скорочувати на голосний, якщо він не початковий у слові.

2. Не можна скорочувати на м’який знак.

3. При збігу однакових приголосних скорочення робиться після першого приголосного. При збігу кількох різних приголосних скорочення можна робити і після першого приголосного, і після останнього: залежно від будови слова.

4. Графічні скорочення не можна розбивати переносом. У текстах наукового та офіційно-ділового стилів необхідно вживати тільки нормативні, загальноприйняті графічні скорочення, які будуть зрозумілі для всіх. Крім того, в усному мовленні складноскорочені слова та графічні скорочення слід читати повністю — як повнозначні слова.

2. Оформлення довідково-інформаційних документів: протоколи.

Протокол – документ, що фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень на зборах, засіданнях, нарадах (Додаток 13).

Комерційні підприємства складають протоколи засідань Ради директорів (засновників), протоколи загальних зборів акціонерів тощо.

Протокол веде секретар, конспектуючи, стенографуючи або записуючи на диктофон виступи учасників засідання.

Протоколи бувають трьох видів:

¨ короткі – записують питання, які обговорюють (порядок денний), прізвища доповідачів і виступаючих в обговоренні, а також прийняті рішення;

¨ повні – містять, крім порядку денного й прийнятих рішень, короткий запис виступів;

¨ стенографічні – весь хід засідання записують дослівно.

У тих випадках, коли текст доповіді додають, виступ не записують, а після прізвища доповідача вказують: «Текст доповіді додається».

Реквізити протоколу:

- назва виду документа (ПРОТОКОЛ);

- дата засідання;

- індекс (номер);

- місце засідання;

- гриф затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню);

- заголовок до тексту;

- вступна частина тексту (склад присутніх, порядок денний);

- текст;

- особистий підпис голови;

- особистий підпис секретаря.

Вимоги щодо оформлення протоколу

Протокол оформлюють на загальних бланках формату А4.

Датою протоколу є дата засідання.

Протоколи нумерують у межах календарного року.

Текст протоколу складають із двох частин: вступної та основної.

Вступна частина має постійну інформацію (голова, секретар, присутні) та змінну (ініціали та прізвища голови, секретаря, присутніх).

¨ Слова: «Голова», «Секретар», «Присутні» пишуть від лівого поля.

¨ Прізвища присутніх і запрошених пишуть за абеткою. Якщо їх число перевищує 15, до протоколу додають список присутніх, а у вступній частині протоколу вказують загальну кількість: «Були присутні 130 чоловік».

¨ Вступну частину протоколу закінчують порядком денним. Слова «Порядок денний» друкують від лівого поля. Кожний пункт порядку денного нумерують і записують з нового рядка. Найбільш важливі питання ставлять першими.

Основну частину тексту протоколу складають із розділів, які відповідають пунктам порядку денного.

¨ Текст кожного розділу будують за схемою:

СЛУХАЛИ:

ВИСТУПИЛИ:

УХВАЛИЛИ (ВИРІШИЛИ):

¨ Після двокрапки з абзацу пишуть прізвища й ініціали виступаючих; через тире – короткий виклад тексту виступу.

¨ Протокол, складений у ході засідання, редагують, при наявності стенограми – розшифровують і друкують. Підписують його голова та секретар або стенографістка (якщо засідання стенографують).

3. Запишіть слова з ні разом чи окремо:

                Ніхто, ніде, ні скільки, нікчемний, ні зенітниця, ні місто, ні село, ні на чому, нізвідки, ні на що, нікуди, ніякий, нічий, ні трохи, ніколи.

Білет 21

1. Орфографічні норми сучасної української літературної мови.