Зародження фізичної культури і спорту на українських землях.

Упродовж вікової історії на території сучасної України, залежно від природних умов виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей. В добу палеоліту виник рід як форма колективного співжиття людей , сформувались основи релігійних вірувань, первісного мистецтва тощо. Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. В часи формування Київської Русі наші предки зберегли багато самобутніх традицій національного фізичного виховання. З дитинства молоді прищеплювались потрібні у праці та військовій справі вміння, навички і якості. В часи козацької доби побут українців був насичений різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами, що поширювались серед усіх без винятку верств населення. Широке розповсюдження серед молоді народних рухливих ігор, різновидів народної боротьби, боїв навкулачки та ін. сприяло розвитку необхідних фізичних якостей і формуванню на цій основі міцного покоління захисників Батьківщини. Значну роль у ньому процесі відігравали віковічні традиції, серед яких слід відмітити звичаї відповідальності батьків за виховання дітей, особливо юнаків.Отож фізичне виховання в Україні, що має тисячолітню історію, розвивалося нерівномірно й залежало від багатьох політичних, економічних і географічних умов. Творче використання цієї народної скарбниці в сучасних умовах має велике виховне, освітнє та оздоровче значення.

Олімпійські тенденції на українських землях.

Пам’ятним для історії залишиться дебют спортсменів України самостійною командою на міжнародній спортивній арені – блискучий виступ на змаганнях Всесвітньої Універсіаді в Баффало (США, 1993 р.), де команда України посіла ІV загальнокомандне місце.У лютому 1994 року відбулися ХVІІ зимові Олімпійські ігри в норвезькому місті Ліллехамері, де вперше збірна України виступала незалежною командою в олімпійських Іграх. Золота медаль фігуристки Оксани Баюл, як і бронзова біатлоністки Валентини Цербе гідно увінчали перші старти України на зимових Олімпійських Іграх.Загалом 34 медалі (10 – 5 – 19) здобули спортсмени незалежної України на Іграх ХХVІ Олімпіади в Атланті (США, 1996 р.). Ігри ХХVІІ Олімпіади в австралійському Сіднеї принесли Україні 35 олімпійських медалей (3 – 20 – 12). Вкрай невдалим виявився виступ українців на XIX зимових Олімпійських іграх у Солт Лейк Сіті (США). Тільки три спортсмени здобули залікові очки неофіційного командного заліку, посівши 2 п’яті і одне шосте місця (С. Кравчук - лижна акробатка; В. Шевченко - лижні перегони, Л. Лудан - санкарство).В даний час іде підготовка до участі в Іграх XXVIII Олімпіади в Афінах (2004) та зимовій Олімпіаді в Туріні (2006).

Принцип фізичного виховання Княжої доби.

Упродовж вікової історії на території сучасної України, залежно від природних умов виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей. В добу палеоліту виник рід як форма колективного співжиття людей , сформувались основи релігійних вірувань, первісного мистецтва тощо. Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. В часи формування Київської Русі наші предки зберегли багато самобутніх традицій національного фізичного виховання. З дитинства молоді прищеплювались потрібні у праці та військовій справі вміння, навички і якості. В часи козацької доби побут українців був насичений різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами, що поширювались серед усіх без винятку верств населення. Широке розповсюдження серед молоді народних рухливих ігор, різновидів народної боротьби, боїв навкулачки та ін. сприяло розвитку необхідних фізичних якостей і формуванню на цій основі міцного покоління захисників Батьківщини. Значну роль у ньому процесі відігравали віковічні традиції, серед яких слід відмітити звичаї відповідальності батьків за виховання дітей, особливо юнаків.Отож фізичне виховання в Україні, що має тисячолітню історію, розвивалося нерівномірно й залежало від багатьох політичних, економічних і географічних умов. Творче використання цієї народної скарбниці в сучасних умовах має велике виховне, освітнє та оздоровче значення.

Фізичний гарт та бойове мистецтво запорізьких козаків.

Однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби українського народу за свою незалежність був козацький рух. Козаки стали тією силою, яка впродовж століть пильно стояла на сторожі свободи і гідності України як незалежної, суверенної держави. М. Грушевський справедливо зауважує, що період існування Запорозької Січі - найбільш яскравий і цікавий період українського життя. Запорозька Січ майже безперервно вела важку збройну боротьбу за віру і незалежність свого народу. Вони опанували всю Наддніпрянщину, завели тут свій соціальний і військовий лад - стали творцями нової української держави. Кожен вважав за честь належати до "козацької нації". Запорозьке козацтво - гордість української нації, найвищий злет у її віковічному розвитку. Запорозький козак і воїн, запорозький козак і лицар - це такі поняття, які ніколи не відділялись одне від одного, якщо говорили про козака, то розуміли, що він безперечно воїн, якщо мали на увазі січовика, то розуміли, що він безперечно "лицар". "У нас над усе честь і слава, військова справа, щоб і себе на сміх не дати, і ворогів під ноги топтати", - говорили козаки.Козаки були середнього зросту, плечисті, міцні та сильні. За словами Г. Боплана, запорожці в своїй більшості були міцної статури, легко переносили голод, холод, спрагу й спеку; у війні невтомні, відважні, хоробрі, або, точніше, дерзновенні і мало дорожать своїм життям. Французький посол в Константинополі барон де Сезі з захопленням писав: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді і в повітрі, скрізь вміють дати собі раду і взяти гору в усіх стихіях". Запорожці настільки прославилися своєю мужністю та майстерністю, що навіть вищі російські офіцери і сановники вважали за честь записатись до їхніх куренів, стати їх почесними членами й отримати атестат на звання "курінного товариша". В архіві, зокрема, є виданий Михайлові Іларіоновичу Кутузову, тоді ще підполковнику, атестат про включення його в реєстри запорозького війська. Слава запорозького війська була така велика, що багато істориків порівнювали козаків з найсильнішими і наймужнішими народами світу. Бернар Коннф у своїй "Історії Польщі в особистих листах до знатних осіб" підкреслює витривалість, хоробрість й військову винахідливість козаків, порівнюючи їх з іспанськими магілетами або ж із шотландськими горцями.