Козацтво у др. пол. ХVІ – сер. ХVІІ ст.

Вперше термін "козак" згадується у Початковій монгольській хроніці (1240р.) як "одинокий". У XVI ст. "козак" означав "вільна людина, воїн". Виникненння козацтва є складним соціальним явищем, продуктом цілою комплексу причин. Чинники, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльною вами у порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями.

2. Досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками.

3. Природне прагнення людей до міграції у пошуках кращого.

4. Зростання феодального землеволодіння, що підштовхнуло процес колонізації нових земель.

5. Посилення феодальної експлуатації, наростання релігійного та національного гніту.

6. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар.

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у "Всесвітній хроніці" історика Мартина Бєльського: на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправою і для боротьби з татарами. 12 порогів тяглися вздовж течії майже на 100 км. У різні часи Січ розташовувалася на різних островах. Перша Січ з'явилася на о. Хортиця між 1552-1556 рр. Її засну вання пов’язують з ім'ям козацького ватажка Дмитра Вишневенького (Байди). Пізніше Січ в своє місце розташування: на о. Томаківці (60-і - ноч. 90-х рр. XVI ст.), на р. Базавлук (1593 - 1653рр.),на Микитиному Розі (1638-1652 рр). на р. Чоріомлтик (1652-1709 рр). в Олешках (1711 – 1734рр.) Підпільна (Нова Січ) (1734-1775 рр.) і, нарешті, емігрантська Січ – Задунайська (1775 - 1828рр.). Кожна мала добрі укріплення, усередині стояли курені (казарми), канцелярія і склади, арсенали. У центрі знаходився майдан. Козаки робили військові походи на турецькі й татарські міста-фортеці, воювали в Ливонії і Московській державі, прославилися в Західній Свропі.

Козацтво виробило власну громадську організацію. Вона мала форму демократії з найширшою участю в управлінні козацьких мас. Основна влада на Січі належала козацькій раді. Рада обирала кошового отамана. Його заступником був військовий суддя, який чинив суд, відав кошторисом. Писар очолював канцелярію, відав розвідкою та контррозвідкою; два осавули стежили за порядком, обозний командував артилерією тощо. Нижчу ланку становили курінні атамани. Усі посади були виборними з правом їхнього зняття в будь-який момент. Січ поділялась на 38 куренів - військово-адміністративна одиниця. Контрольована козаками територія поділялась на адміністративні округи - паланки, спочатку їх було 5. а згодом - 8. Запорізька Січ створила власний Чорноморський флот. Козаки в човнах "чайках" здійснювали походи до  Криму і Туреччини.

У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал ня найманого козацького формування. 300 козаків були записані у реєстр (список), дістали назву реєстрових (городове козацтво) і отримали правовий статус регулярного війська. Старшим реєстру був призначений шляхтич Ян Бадовський. Хоча це була спроба розколу, вона поклала початок двом важливим процесам: утворенню реєстрових збройних сил та легітимації козацького стану як соціальної верстви.Згодом кількість реєстрових козаків зростала: 1590 р. - 1 тис. осіб, 1625р. - 6 тис, 1631 р. – 8 тис. Організаційно реєстрове козацтво складалося з шести полків - Білоцерківського, Канів­ського, Черкаського, Корсунського, Переяславського, Чигиринського. На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства не було однорідним: реєстрове – заможне, запорозьке (низове) козацтво - козаки, що проживали у пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозька Січ.  Козацтво виникле як опозиція, нова еліта, що претендувала на роль лідера та владу.

У XVI ст. польська шляхта посилила експансію на українські землі. Це вилилось в антифеодальні повстання 1591 - 1593 р. під керівництвом К риштофа Косинського та 1594 – 1596рр. під керівництвом Северина Наливайка.

Сейм 1596 р. виніс рішення про ''поголовне викоріння козаків". Козацтво розкололос дві течії: радикальну (незаможні козаки, які прагнули шляхом повстання покращити життя) і мірковану (заможні козаки, які були схильні до компромісів і договорів з польським урядом). З 1596 до 1625 рр. домінувала поміркована течія (гетьмани Самійло Кішка та Петро Конашевич - Сагайдачний). Цим ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж козацтва, підсилити його вплив та поширити права, перетворити козацтво на боєздатне регулярне військо, довести чисельність його до 40 тисяч. Шляхом вступу всього Війська Запорозького до Київського Боявленського братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та міщанства.

Підйом козацтва збігся з війною між Польщею й Османською імперією. У цьому зіткні РП була на грані знищення, і не останню роль у порятунку Польщі зіграли козаки, які брали участь у вирішальному бою під Хотином у 1621 р. Авторитет і політична самостійність реєс вого козацтва змусили польські власті вживати твердих заходів: скорочувати реєстр, обмежувати волю козаків. У 1625р. було підписано Куруковську угоду між Польщею та козацькою поміркованою верхівкою, що закріплювало права тільки 6 тис. реєстрових козаків. Інші виписували реєстру та повинні були перейти в стан посполитих.

Не підкорившись Куруківській угоді, у 1630 р. спалахнуло повстання під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Незважаючи на перемоги під Корсунем і Переяславом, козацька старшина пішла на компромісну угоду з поляками. Переяславська угода зберігала Куруківську, але реєстр збільшився до 8 тис. осіб. У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запорожжя. Того ж року гетьман Іван Судима зоні кодацький гарнізон і зруйнував фортецю.

У 1637-1638 рр. спалахували повстання козаків під керівництвом П. Бута (Павлюка), Гуні, Я. Острянина. Наприкінці 1637 р. у битві під Кумейками поблизу Черкас козацьке війс зазнало поразки. У 1638 р. реєстровці під тиском польського уряду визнали "Ординацію Війська Запорозького реєстрового", за якою скасовувалося козацьке самоврядування, число реєстровців обмежувалось до 6 тис. осіб, замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара.

Таким чином, польській шляхті тимчасово удалося придушити прагнення українського козацтва до волі. Основними причинами поразки були стихійність, неорганізованість, погане озброєння, малочисельність, локальний характер дій, а також тертя між старшиною і рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програм установок, гнучка політика поляків тощо.