Соціально-економічний розвиток українських земель.

Тема: Українські землі в складі Литви і Польщі. Феномен українського козацтва (ХV – перша пол. ХVІІст.).

Мета:охарактеризувати основні етапи експансії Литви та Польщі на українські землі. Проаналізувати соціально-економічний розвиток та культурно-національний рух в Україні. Розкрити роль та місце козацтва як основи упроцесі консолідації національних сил. Показати стан українського населення напередодні Хмельниччини.

Тип заняття:лекція.

Основні поняття: кріпацтво, фільваркова система, дим, панщина, сейм, магнати, шляхта, пани, козак, реєстворе козацтво, братства, магдебурзьке право, цехи, бургомістр, колегіум, мануфактура.

План

1. Україна у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

2. Соціально-економічний розвиток українських земель.

3. Козацтво у др. пол. ХVІ – сер. ХVІІ ст.

4. Культурно-національний рух в Україні.

Україна у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

З XIV до середини XVI ст. українські землі були розподілені між різними країнами: Польщею (Галнчина), Угорщиною (Закарпаття), Молдавським князівством (Буковина), Кримським ханством (південний схід і південь, Крим). Більша частина сучасної території України перебувала у складі Великого Князівства Литовського (ВКЛ). Час перебування українських земель у складі ВКЛ поділяють на чотири періоди:

1). Литовське проникнення (1340 - 1362 рр.). Князівство розпочало проникнення на Русь ще на поч. XIV ст. Князь Гедимін захопив велику частину Білорусії, Берестейщину і Підляшшя. Наступник Гедиміна Ольгерд (1345-1377рр.) витіснив татарських ханів і приєднав до своїх володінь у 50-60 р. XIV ст. Чернігово-Сіверщину, Київщину, Переяславщину. Після перемоги 1362 р. над татарами на р. Сині Води в сфері литовською впливу опинилося Поділля. Цю подію можна вважати роком ліквідації монгольського ярма на Україні. Місцеве населення або зберігало нейтралітет або підтримувало литовське правління, яке було більш толерантним, ніж татарське.

2). Асиміляція литовських правителів (1362 – 1385рр.). У приєднаних до ВКЛ землях зберігалася стара система управління: старе боярсті йшло на службу Литві. Права та привілеї давньоруської аристократії не були порушені. Адміністративний розподіл залишився тим же, що й при Київській Русі. На чолі держави стояв князь Литовський і Руський, що призначав на місця своїх родичів з роду Гедиміновичів.  Державною мовою ВКЛ стала старослов'янська. Державною правовою системою стала «Руська правда», Законодавчі акти ВКЛ та Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.), які писалися на основі  Руської Правди. Православ'я поширилося й на литовські землі.

Починаючи з князя Ягайла (1377-1392 рр.) відбувається зближення Литви з Польщею. Ягайло був молодшим сином Ольгерда й старші брати відмовились визнати його сюзереном. 1382 р. за наказом Ягайла задушили його дядю Кейстута. Наступником виступив Вітовт Кейстутович, який звернувся до Тевтонського ордену за допомогою Затиснутий між Тевтонцями та Московією, Ягайло отримав пропозицію від ослабленої Польщі одружитися з польською королевою Ядвігою. Ягайло погодився й 14 серпня 1385 р. було уі Кревську унію, суттю якої була інкорпорація ВКЛ до складу Польщі. Ягайло отримав титул короля Польщі, прийняв католицтво.

3). Втрата українськими землями автономії (1385 – 1480рр.). Ягайлу не вдалося провести до кінця Кревську згоду. Литовсько-руську опозицій польській політиці очолив князь Вітовт (1392-1430рр.). Ягайло змушений був визнати Вітовта довічним правителем Литовського князівства. Намагаючись зміцнити внутрішність держави, централізувати управління Вітовт ліквідував руські удільні князівства (Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське), розширив його територію до дельти Дунаю.

У 1410 р. під Грюнвальдом польсько-литовське військо розбилоТевтонський орден. Нова польсько-литовська унія (Городельська) 1413 р., хоча й залишала Литву незалежною державою, але стала свідченням зростаючої дискримінації православного населення. Литовські феодали-католики порівнювалися в правах з польськими феодалами. Було створено два католицьких єпископства на території України.

Після смерті Вітовта в Україні вибухнула феодальна міжусобиця між спадкоємцями великого князя: Сигізмундом, якого підтримували литовці-католики і Свидригайлом, підтриманим давньоруськими феодалами. Унаслідок перемоги католиків на великокнязівський трестол запрошений син Ягайла - Казимир, що з 1447 р. стає одночасно й польським королем Казимиром IV (1447-1492 рр.)- Казимир IV активно нав'язує католицтво, заохочує польську й німецьку колонізацію в Україні, скасувує інститут удільних князівств, частково знищує феодальні воності. Давньоруські князі намагалися організувати у 1481 р. змову з метою звільнення князівств з-під влади Литви, але змова була розкрита, її учасники страчені чи втекли. Остання спроба відокремити українські землі від Литви відбулася у 1508 р. Михайлом Глинським, вона не увінчалася перемогою.

4). Посилення литовсько-російської боротьби за «Збір земель Русі» (1480 – 1569рр.)

Наприкінці XV ст. на південних і північно-східних кордонах Литви оформилися ідержави з агресивною зовнішньою політикою. Московська держава претендувала на велику частину території ВКЛ: 1485 р. московський цар Іван III (1440-1505 рр.) привласнив собі титул правителя "всея Русі", що підкреслювало претензії Москви на всі території колишньої Київської КР. На початку XVI ст. до Москви відійшли від Литви Смоленське князівство, Чернігів,  Новгород, Путівль тощо. Війни з Московією тривали майже безперервно (1500-1522 рр.).

Соціально-економічний розвиток українських земель.

У литовську - польську добу відбулися важливі зміни і соціальній сфері. У XVIст. завершилося формування консолідованого, чітко окресленого законом шляхетського стану. Стрижнем шляхти в українських землях були 30 родів литовської та давньоруської династій. Наступною ланкою шляхти були пани (феодали). Найнижчий щабель займала дрібна шляхта (зем'яни). Головним обов’язком шляхти була військова служба за власний кошт і сплата невеликого грошового збору. Натомість вона отримувала широкі політичні та економічні права й привілеї.

Досить впливовим станом суспільства було духовенство. Становище православнихпогіршується, натомість зростає вплив католицтва. Третім станом були міщани. На вершині міської піраміди перебував патриціат, потім бюргерство і плебс.

Абсолютну більшість українського народу становило селянство. На протязі

цього періоду різні категорії селян перетворюються на одну верству - кріпаків. Однак, не зважаючи на намагання влади, значна частина селянства України, особливо придніпровських бережних земель, продовжувала зберігати особисту свободу й у першій половині XVII ст.

Основою економіки було землеробство та традиційні промисли. Українські землі приймали участь у торгівлі. Дніпро обслуговував транзитну Московсько-ординську торгівлю. У цей час в Україні розповсюджується Магдебурзьке право (з 1339 р. м. Санок, 1356 р. – Львів, 1374 р.- Кремінець. 1494-1497 рр. - Київ). Такі міста звільнялися від управління й суду в них чиновників та феодалів, мали право на самоврядування. Міста перетворювалися на центри ремесла й торгівлі. Професійний поділ був дуже значний. У Львові налічувалося 36 ремісничих спеціальностей. Для захисту власних інтересів ремісники та торговці почали створювати цехи. Це сприяло ослабленню позицій феодалів, "європеїзації" України, розвитку ремесла та торгівлі. Але це сприяло і посиленню іноземної колонізації, переселенню в українські міста німців, вірмен, євреїв тощо.

У ХІV-ХVІ ст. зростає велике феодальне землеволодіння: магнатське, шляхетське(за рахунок захоплення пустищ, общинних земель, купівлі маєтків, освоєння нових земель). Тоді ж почала розвиватися фільваркова система господарювання, яка базувалася на експлуатації залежної робочої сили. Її існування передбачало розвиток панщини. У 20-х рр. XIV ст. селянин Сяноцької землі мав відробити на пана 14 днів протягом року, у XVІ ст.  панщина сягала 6 днів на тиждень. Суть кріпацтва полягала в прикріпленні селян до обов'язкових селянських робіт на пана, обмеженні прав і свобод селянства.

У 1557 р. була дена аграрна реформа під назвою "Устава на волоки". Спеціально призначені ревізори переміряли землі й поділили їх на волоки, ділянки землі розміром 16-21 га. Під фільварок відводились кращі землі й в одному місці. Селянам виділялися три смуги на різних полях. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити грошовий чинш 12 грошів, данину продуктами. Було остаточно ліквідовано залишки прав власності вільних селян. Остання крапка у законодавчому оформленні кріпосного права була поставлена третім Литовським статутом (1588 р.): селяни позбавлялися прав розпоряджатися своїм майном: шляхти мав право карати на смерть своїх кріпаків, селян-утікачів розшукували протягом 20 років. Використання праці залежних селян забезпечило піднесення фільваркового господарства.

Найважливішою рисою промислів XVII ст. стало зародження в середині них мануфактурного способу виробництва - попередника великої машинної індустрії. Фільваркове господарство на кріпосній праці й елементи мануфактурного виробництва прискорили економічний розвиток України. Головну статтю експорту в Свропу становив хліб, худоба, природні багатства.