Феодальна роздробленість. Монголо-татарська навала.

XII ст. КР вступає в період феодальної роздрібненості. На початок XIII ст. кількість князівств сягала 50. Причини феодальної роздрібненості:

- великі простори держави та етнічна строкатість населенн;.

- зростання феодального землеволодіння;

- відсутність незмінного механізму спадкоємності князівської влади;.

- зміна торговельної кон'юктури, частковий занепад Кієва як торгового центру;

- посилення експансії степових кочівників.

Період феодальної роздрібненості - закономірний етап у розвитку суспільства, адже роз­дрібненість - не особливість КР, а загальноєвропейська тенденція. Саме у цей час відбулося ос­таточне формування феодальної системи. Явище роздрібненості суперечливе. З одного боку - посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, з іншого - формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, зростання чисельності населення, розвиток культури.

Питання про роль татаро-монгольського (ТМ) нашестя (більшість у війську складали та­тари, монголи - лише кілька відсотків) та золотоординського ярма в слов'янській історії одне із самих складних. Одні вчені вважають, що ярма не було, а був союз Русі з Ордою, інші - нашестя зумовило відставання від країн Західної Свропи. Перша бітва військ з руськими дружинами відбулася 31 травня 1223 р. на річці Калці, де російські та половецькі дружини внаслідок поганої взаємодії були розбиті. У 1237-1239 рр. онук Чингісхана - Батий знищив Волзьку Булгарію, зруйнував Рязань, Володимир, Твер, Суздаль, Переяслав і Чернігів. 7 грудня 1240 р. після 10-денною штурму був взятий Київ. Пройшовши вогнем і мечем волинські та Галицькі землі, кочі­вники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Трансільванію.

Першими наслідками походів монголів для слов'янських земель були: руйнація та падіння ролі міст; занепад ремесла й торгівлі; демографічні втрати: знищення значної частини феодальної еліти. У 1242 р., Батий повернувся в Поволзькі степи й заснував нову державу в складі Монголь­ської імперії – Золоту Орду.

Галицько-Волинське князівство.

Галицьке та Волинське князівства до 1199 р. існували окремо. Виникненню та піднесен­ню Галицько-Волинської держави сприяло вдале географічне положення (віддаленість від Киє­ва; родючі землі давали можливість розвиватися землеробству та скотарству; розгалужена сис­тема рік стимулювала внутрішню та зовнішню торгівлі як із Західною Свропою, так і з Візанті­єю; існування багатих родовищ солі); необхідність спільної боротьби проти агресії з боку Польщі та Угорщини; енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238-1264 рр.).

Державний розвиток Галицько-Волинського (ГВ) князівства відбувався в кілька етапів:

1) Утворення єдиного князівства (1199-1205 рр.);

2) Тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.);

3) Об'єднання та боротьба із ТМ ярмом (1238-1264 рр.):

4) Політична стабільність і економічний підйом (1264-1323 рр.);

5) Поступовий занепад (1323-1340 рр.).

У 1199 р. Роман Мстиславович (князь Волинський з 1170 р.), спираючись на середнє та дрібне боярство та міщан, заручившись підтримкою Візантії, Польщі й Угорщини (які не втру­чалися в політику Романа), розбивши племена ятвягів, приєднує Галицьке князівство (офіційно самі галицькі бояри призвали Романа на князювання через відсутність прямого спадкоємця). Роман Мстиславович (1199-1205 рр.) зміцнює княжу владу, розширює володіння, оволодіває у 1202 р. Києвом. Галицько-Волинське князівство за розмірами не поступається Священої Римсь­кої імперії. Центром держави Роман обрав близький до кордонів західних держав Галич. Але, у 1205 р. Роман гине в одному з військових походів (залишаючи після себе синів Данила і Васи­ля).

Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. У цей час відбулися безпрецедентне порушення норм феодального права - оголошення князем бо­ярина Володислава Кормильчича (1213-1214 рр.), втручання у внутрішні справи західноруських земель Угорщини та Польщі.  Тільки у 1238 р. старший син Романа Дани­ло зміг за допомогою міщан і частково Волинського боярства об'єднати розрізнені землі під свою владу. Данило Романович проводив політику консолідації земель КР. Незабаром він поши­рив вплив на Київ залишив управляти свого воєводу Дмитра. ТМ навала зірвала можливість об'єднання земель КР.

У 1245 р. Данило змушений скласти васальну присягу Батию. Подальша діяльність князя націлена на скинення ТМ ярма та пошуку союзника. Данило будує кам'яні фортеці, реорганізує військо. Веде переговори з папою Римським Інокентієм IV стосовно європейських держав у боротьбі проти татар. За вимогою папи у 1253 р. відбувається коронація Данила Романовича. Але надії Данила не збулися: на оголошений хрестовий похід проти татар ніхто не відгукнувся. У 1258 р. хан Бурундай зі своєю ордою прийшов на Русь. Данило під тиском вимог Бурундая був змушений знищити укріплення Луцька, Львова, Кременця. Після хвороби у 1264 р. помирає Данило Галицький.

Лев Данилович (1264-1301 рр.). Лев І переніс столицю до Львіва. Приєднав до князівства Закарпаття та Люблін. На рубежі ХІІІ - ХІV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника Юрія І (1301-1315 р.), який офіційно прийняв титул «король Русі та князь Володимирський», стабілізувався економічний розвиток, зріс добробут. Його міжнародний авторитет зростав. Про те свідчить встановленння окремої православної Галицької Митрополії.

Наступники Юрія, його сини – Юрій ІІ та Андрій І (1315-1323 рр.) правили дуумвіратом, уклали військовий союз з Польщею і орденом проти Литви та Золотої Орди. Проте, у битві з ханом Узбеком вони загинули. Таким чином, була перервана лінія династії Романовичів. Це призвело до посилення впливу галицького боярства, зростання міжусобиць та втручання іноземних держав. Лише 1325 р. бояри запросили на трон Болеслава Тройденовича, який був одружений із сестрою Андрія і Лева,  прийняв православ'я на ім'я ЮрійII (1325-1340 р.). Князь не став маріонеткою бо вів самостійну внутрішню та зовнішню політику. Внаслідок боярської змови Юрія II отруєно. Після цієї події зберегти єдність ГВ держави не вдалося. Протягом декількох років західноукраїнські землі опинилися під владою чужинців: Галичина - під Польщею, Волинь - під Молдовою.

Отже, К.Р. була ранньофеодальною державою з міцною державною владою. Пославбення князівської влади та феодальні межусобиці призвели до розколу держави на окремі князівства, що було однією з основних причин втрати слов’янами самостійності.

Рекомендована література

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2003. – 560 с.

2. Історія Україна та її державності / За ред. Л.Є. Дещинського. – Львів: Бескіт Біт, 2005. – 353 с.

3. Історія України. Навчально-методичний посібник / За ред. В.М. Літвіна. – К.: Знання, 2006. – 630 с.

4. Курс лекций по истории Украины / Под ред. В.А. Носкова. – Донецк: ЕАИ-Пресс, 1994. – 414 с.

5. Субтельний О. История Украины. – К.: Либідь, 1994. – 734 с.

6. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до XX ст.: Навч. посібник для вузів. – К., 1997.

7. Брайчевський М.Ю. Походження Русі. – К., 1981.

8. Бунатян КП. Давнє населення України: Навч.посібник. – К., 1998.

9. Головко О.Б. Слов'яни Північного Причорномор'я доби Київської Русі та проблема витоків українського козацтва // Український історичний журнал. – 1991. – № 11.

10. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Мюнхен-Київ, 1991.

11. Історія України / Під ред. Р.Д. Ляха, В.І. Ізюмова та ін. – К., 1998. – 394 с.

12. Котляр МФ. Давньоруська держава кінця XI – початку ХПст. (від усобиць до стабілізації)// Український історичний журнал . – 1997. – № 2. – С.18 - 28.

13. Рибалка І.К. Історія України. У 2-х частинах. – Харків, 1995, 1997.