Дослов’янські народи на території України. Етногенез слов’ян.

Тема: Давньоруська держава в контексті світової історії (ІХ – ХІІ ст.).

Мета:розкритипредмет, завдання, джерела вивчення історії України.Навести основні періоди історичного розвитку нашої країни. Проаналізувати скіфсько-сарматську добу та розвиток античних міст-держав Північного Причерномор’я. Розкрити концепції етногенезу слов’ян. Охарактеризувати добу Київської Русі.

Тип заняття:лекція.

Основні поняття: віче, погост, урок, князь, феодальна роздробленість, язичництво, християнство, етнос, нація, народність, ярлик, баскак.

План

1. Предмет та завдання курсу. Періодизація. Джерела.

2. Дослов’янські народи на території України. Етногенез слов’ян.

3. Давньоруська держава ІХ- поч. ХІІ ст.

4. Феодальна роздробленість. Монголо-татарська навала.

5. Галицько-Волинське князівство.

1. Періодизація курсу “Історія України”

Метою вивчення курсу “Історія України” є надання знань про сутність соціально-політичних процесів, що відбувались у минулому й відбуваються в сучасній Україні, їх об'єктивну обумовленість, взаємозв'язки та взаємозалежності.

Завдання курсу:

- оволодіти  історичного мислення;

- вироблення вмінь аналізувати й оцінювати явища політичного розвитку українського суспільства у контексті світової історії;

- співставляти історичні процеси з епохами;

- робити аргументовані висновки;

- вільно володіти термінологічним апаратом;

- співставляти та систематизувати дані різних історичних джерел, застосовувати їх при характеристиці подій, явищ, процесів, окремих історичних особистостей;

- оцінювати події та діяльність людей в історичному процесі з позицій загальнолюдських цінностей.

Періодизація історії України базується на національному принципі: історичні періоди відповідають етапам із загальним політичними, економічними, соціальними та культурними процесами, пов’язаними з територією та населенням України.

1. Давня історія України: з найдавніших часів до ІХст.

2. Князівський період: ІХ – ХІVст.

3. Литовсько-польський період: ХV – середина ХVІІст.

4. Козацько-гетьманський період: середина ХVІІст. – 1764р.

5. Імперський період: 1764 – 1917рр.

6. Революційний період: 1917 – 1921рр.

7. Радянький період: 1921 – 1991рр.

8. Період незалежності: з 1991р.

При вивченні минулого необхідно чітко розрізняти історичні джерела й історичну літературу. Джерела містять безпосередні сліди історичних процесів і подій. Історична література є наслідком вивчення істориками минулого. Джерела з історії України численні. Серед головних вирізняють:
матеріальні (археологічні) - важливість цих джерел особливо велика в дописемний період історії України (наприклад, при вивченні етногенезу). До них відносяться предмети побуту, зброя, одяг, збіжжя, залишки жител, поселення, поховання та багато чого іншого, що виявляють археологи при розкопках. Етнографічні - особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу. Лінгвістичні - дані з історії розвитку мови (наприклад, слова "казан", "піп", "хрест" – з готської мови, "собака", "сокира" - зі скіфського). Усні - народні пісні, легенди, думи та ін. Але найважливішими джерелами є письмові джерела: літописи, актові документи (грамоти, протоколи, накази, збірники законів), літературні твори, щоденники, листи, спогади й ін. З літописів важливими є: "Повість минулих літ ХІІ – XІVст., Короткий Київський літопис і літопис Биховця; XVI - XVII ст. – Густинський, Львівський, Острозький літописи; XVII - XVIII ст. -старшинські літописи Граб'янки і Величка. Крім літописів, важливими джерелами є добутки, як "Руська правда", "Слово о полку Ігоревім", "Києво-Печерський патерик", "Синопсис" архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Гізеля (1674 р.) та ін. Чим ближче до нашого часу, тим більшою стає кількість письмових джерел.

Дослов’янські народи на території України. Етногенез слов’ян.

Першим відомим етносом на території України були кіммерійці (Х – сер. VІІст. до н.е.). Займали територію між Дністром та Доном, Кримський та Таманський півострови. Займались скотарством. Кіммерійці першими почали застосовувати залізо у військовій справі (мечі, наконечникі стріл, шоломи). Під натиском скіфів розпалися. Скіфи(VІІст. – ІІІст. до н.е.) у степовій та лісоспеповій зонах утворили політичне об’єднання – Велику Скіфію, що приіснувала до ІІІст. до н.е. Скіфи поділялись та кочівників, землепашців, царских скіфів. Скотарство у скіфів було на високому рівні. Вирощувли коней. велику та дрібну худобу. Жили в городищах, оточених валами та ровами. Найвідоміше – Кам’яне городище (Запорізька обл.). Вели активну зовнішню політику. У 514 – 613рр. перський цар Дарій бізуспішно намагався завойувати Скіфію. У 339р. до н.е. могутність Скіфії була підірвана Філіпом Македонським. У сер. ІІІст. скіфи були вітиснуті сарматами з Північного Причерномор’я.

Сармати (від іранського “саоромат” – опоясанний мечем) прийшли з Нижнього Поволжя у ІІІ ст. до н.е. Також були племенами іраномовної групи. З ІІІст. до н.е. являли собою утворення племінних союзів: царські сармати та язги, роксолани, алани. У ІІ ст. н.е. за ними закріпилась назва аланів. Сармати ще зберігали пережитки матріархаиту (за переданням, походять саме від амазонок). За культурно-господарським рівнем значно нижче скіфів. Займались кочовим скотарством. Часто здійснювали грабіжницькі походи на Боспорське царство та Римську імперію. Під греко-римським впливом у сарматів набирає росту процес посилення родової знаті та формування класового суспільства. У 375 р. готи остаточно розбили і витиснули сарматів.

Готи – германське племінне об’єднання, прийшли у Північне Причерномор’я через Прибалтику. Частина сарматських племен увійшла в готський племінний союз. У ІVст. готи створили королівство зі столицею в Дарпштадті, пік могутності якого припадає на час правління Германаріха. Підкорили антів. Готи часто воювали з Римською імперією і прийняли християнство аріанського напрямку. Наприкінці ІV ст. готів розбивають гуни.

Гуниприйшли в Північне Причерномор’я з Центральної Азії. Кочовий тюркомовний народ гунів відкрив добу Великого переселення народів. Розгромивши аланів, готів і антів, гуни утворили свою державу на території між Доном і Карпатами. У 445р. могутність гунів досягла піку, їх очолював Атілла. Після його смерті у 453р. гуни розпадаються на ряд племен. Одне з них під керівництвом Срнаха до VІ ст. осідає на узбережжі Азовського моря, поки їх не витісняють авари.

Тюркомовні племена авар прийли в сер. VІ ст. з Центральної Азії. Скотарі. Підкоримли собі слов’янський племінний союз дулібів. Заснували державу – Аварський каганат. Вони проводили агресивну політику щодо Візантії, яка в VІІст. платила данину Аварському каганату. Наприкінці VІІІст. франкський король Карл Великий розгромив Аварський каганат.

Тюркомовні племена булгар прийшли разом з аварами. У 632р. утворили свою державу – Велику Булгарію на чолі з каганом Кубратом, що проіснувала близько 25 років. У VІІст. Булгарія потрапила під владу Хазарського каганату, за вийнятком двох род: перша під керівництвом Аспаруха просунулася за Дунай, де створила у 680р. нову державу – Дунайську Булгарію (територія сучасної Болгарії), друга орда переселилася на Середнє Поволжжя, Прикам’я, де злилась з місцевим фіно-угорським населенням (сучасні чуваші) та створила державу Волзька Булгарія, що проіснувала до ХІІІст.

Водночас із Великою Болгарією почала формування Хазарська держава. У VІІІст. іхнею столицею стало місто Ітіль у дельті р.Волги. Територія Хазарського каганату пролягала від Каспійського моря та Нижньої Волги до Приазов’я, Таманського півострова і частини Криму. Підкорили собі деякі слов’янські племінні союзи: в’ятичів, полян і радимічів, які платили їм данину. У свою чергу, Харарський каганат прикривав їх від вторгнення середньоазійський орд і контролював Волхво-Волжський торговельний шлях, який був торговельним конкурентом Київської Русі. Це підштовхнуло князя Святослава Ігоревича у 965р. розбити хазарів. Ще на терені України мешкали печеніги (915 – 1035рр.) та половці (сер. ХІст. – 1219р.).

 Античні міста-держави Північного Причерномор’я

З VІІст. до н.е. на узбережжя Чорного (Понт Евксинський) і Азовського (Меотида) морів з’являються грецькі поселення. Основними осередками античної цивілізації були м.Ольвія (перша колонія), Тирас, Феодосія, Керкипитида, Пантікапей (сучасна Керч), Танаіс. За політичном устроєм та адміністративно-територіальною структурою античні міста-держави були рабовласницькими республіками. Крім грецьких міст, на території України розмістилось Боспорське царство, що утворилось у 480р. до н.е. (частина Керченського півострова, Азовське узбережжя та Прикубання), яким керувала царська династія Археапактидів. Греки займались землеробством, виноградарством. Високий рівень мали ремесла. З першого століття н.е. античні держави потрапили під владу Римської іімперії. Проіснували вони до ІV – Vст. Більшість з них зникли, крім Херсонесу та Пантікапея (потрапили під владу Візантії). Античні міста-держави зігріли значну роль в історії України, бо зв’язували місцеве населення з античним світом, даючи цим приклад високої культури і державності.

 Етногенез словян.Є кілька концепцій щодо походження слов’ян. На думку більшості вчених, на рубежі ІІІ – ІІ тис. до н.е. величезний конгломерат єдиних на той час індоєвропейських племен починає розпадатись на окремі частини. З конгломерату виділяється германо-балто-слов’янська група, що у свою чергу в ІІ-І тис. до н.е. розпадається на прагерманські, прабалтійські та праслов’янські племена. Первісне місце розселення слов’ян залишається дискусійним. З цього приводу існують 3 теорії:

1). Дунайська концепція, яка пов’язана з ім’ям Нестора Литописця. Прихильники– Соловйов, Погодін, Ключевський.

2). Вісло-одерська теорія (належить польським науковцям). Згідно з нею, походження давніх слов’ян пов’язно з пам’ятками пшеворської культури перших століть нашої ери, яка існувала на терені Польщі.

3). Давні слов’яни з’явились на землях між Віслою та Дніпром в північному лісовому або південному лісо-степовому районах.

Перші згадки у писемних джерелах про ранньослов’янські племена зустрічаються у творах римських вчених І-ІІст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, де слов’яни фігурують під назвою венедів. Твір візантійськогоо хроніста Йордана “Гетика” (551р.) містить надзвичайно важливу інформацію про розпад венедської ранньослов’янської спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Йордан відмічає, що у VІст. вже існувало 3 гілки слов’ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров’я) і склавини (Подунав’я).