Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового та розмовного стилів

Поняття «професійна сфера» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний. Науковий і діловий стиль на опускають уживання художніх засобів. Вони розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. Для цих стилів характерно:

1. Наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів;

2. пояснити, уточнити, виділити щось;

3. Поєднати частини інформації;

4. Вказати на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу;

5. Висловити впевненість або невпевненість;

6. Узагальнити, зробити висновок;

7. Зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину і наслідки;

8. Зробити критичний аналіз відомого або бажаного.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у гдиості спільник мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища стикається з проблемою написання заяви, відгуку, службового листа.

Основою професійної підготовки є комунікативна репрезентація, тобто уміння і навички говорити,запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і якісно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. В цьому випадку на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема – розмовно-професійний.

Текст як форма реалізації професійної діяльності

Текст – це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлювань, обʼєднаних у тематичку і структурну цілісність. За способом репрезентації тексти бувають письмові, усні та друковані.

Основним елементов тексту є дане (тема предмета і висловлювання) і нове (соновний зміст висловлювання).

Основними ознаками тексту є:

- звʼязність;

- цілісність;

- членованість;

- завершеність.

Розрізняють два основні види тексту – монологічний та діалогічний.

Сутність спілкування

Спілкування – процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру. У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. Через нього люди організовують різні види теоретичної та практичної діяльності, обмінюються інформацією досягають взаєморозуміння, взаємно впливають одне на одного, формують свій світогляд. У спілкуванні вони розвиваються фізично і духовно, формуються як суспільні суб'єкти. Правильно організоване спілкування забезпечує ефективний обмін інформацією, дає змогу глибше пізнати співрозмовника, спрогнозувати особливості подальшої ділової взаємодії з партнером. Тому спілкування можна охарактеризувати як:

- комунікацію, сприймання та передаванні інформації;

- взаємодію, взаємовплив обмін думками, цінностями, діями;

- сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

Обидва терміни – комунікація та спілкування – мають спільні й відмінні ознаки. Спільними є їхнє співвіднесення з процесами обміну та передачі інформації. Відмінні ознаки обумовлені різницею в обсязі змісту цих понять: за спілкуванням закріплюються характеристики міжособової взаємодії, а за комунікацією – інформаційний обмін у суспільстві. Отже, спілкування – це соціально обумовлений процес обміну думками та почуттями між людьми в різних сферах їхньої пізнавальної, трудової і творчої діяльності, що реалізується за допомогою вербальних засобів комунікації. Комунікація – це соціально обумовлений процес передачі та сприйняття інформації як в міжособовому, так і я масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних та невербальних комунікативних засобів. Таким чином, термін спілкування є загальним за своїм змістом, а комунікація – конкретним, що позначає лише один з його типів (соціальну взаємодію).

Функцією спілкування е досягнення взаєморозуміння на зовнішньому (формальному) рівні за допомогою усмішки, приязного слова тощо.

Професійне спілкування виконує такі функції:

- комунікативну (обмін інформацією);

- інтерактивну (обмін діями);

- перцептивну (взаємосприйняття та встановлення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню).