Функціональні сталі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Вона поділяється на стилі.

Стиль – різновид літературної мови (її функціональна підсистема, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексика, фразеології, граматики, фонетики). Місце і зміст спілкування примушують нас вибирати мовні засоби. Змінюється ситуація – змінюється мовний стиль.

Отже, мовний стиль – сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання. Залежно від практичної мети, місця та предмета висловлювання ми вибираємо із національної мовної системи слова, прийоми їх уживання, поєднання і застосування в мовній практиці.

Розрізняють такі стилі сучасної української літературної мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний, епістолярний та конфесійний.

Кожний стиль має:

- сферу поширення і вживання (коло мовців);

- функціональне призначення (регулювання стосунків повідомлення, вплив, спілкування);

- систему мовних засобів (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень);

- характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

- підстилі (різновиди).

Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення – повідомлення про результати наукових досліджень.

Основні ознаки наукового стилю:

- ясність (зрозумілість) і предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- об’єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлювань;

- аргументація і переконливість тверджень;

- детальні висновки.

Форма реалізації наукового стилю – монолог.

Публіцистичний стильвикористовується в громадсько-політичній, суспільно-виробничій, культурно-освітній діяльності, навчанні.

Основні мовні засоби публіцистичного стилю:

- поєднання елементів наукового, офіційного, художнього й розмовних стилів;

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;

- наявність багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів (політична еліта, епохальний вибір); експресивних сталих словосполучень (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифраз (чорне золото – вугілля, нафта; голубі магістралі – ріки; легені планети – ліси);

- уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт);

- короткі прості речення, часто питального або окличного характеру, звертання.

Художній стильреалізується в художній літературі. Він є всеосяжним, оскільки може поєднувати і узагальнювати всі стилі мови. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтв, у культурі й освіті. Крім інформаційної, художній стиль виконує найсуттєвішу – естетичну функцію.

Основні мовні засоби художнього стилю:

- лексика найрізноманітна, емоційно експресивна (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми);

- запровадження авторських новотворів;

- уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів);

- широке використання різноманітних типів речень.

Розмовний стиль обслуговує повсякденне усне спілкування людей у побуті та на виробництві. Розрізняють неформальне й формальне спілкування.

Перше – нерегламентоване, його мета і характер визначають особистими (суб’єктивними) стосунками мовців.

Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, регламентоване за формою і змістом.

Основні мовні засоби:

- емоційно-експресивна лексика (синоніми, порівняння, метафори)

- прості, переважно короткі речення;

- часте використання займенників;

- фразеологізми, діалектизми, професійні та просторічні слова.

Епістолярний стиль – приватне листування. Основні ознаки епістолярного стилю – наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; остання частина, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. – приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби епістолярного стилю:

- поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Конфесійний стиль використовується релігією та церквою.

Призначення конфесійного стилю – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства.

Основні мовні засоби конфесійного стилю:

- суто церковна термінологія і слова-символи;

- непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

- значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зрушую цей храм рукотворний, – і за три дні збудую інший, нерукотворний);

- наявність архаїзмів (рече, воістину).

Конфесійний від інших стиха відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність виражальних засобів.

Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Офіційно-діловий стиль – це мова дідових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та їй.

Найважливіші риси, які визначають діловий стиль:

1. Виклад Інформації в діловому тексті робиться відповідно до таких принципів: а) ефективність змісту; б) повнота інформації у стислій формі; в) логічність і послідовність; г) обґрунтованість; д) нейтральний тон. Останній принцип дотримується завдяки використанню слів, позбавлених емоційних відтінків

2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень речень (у зв'язку з, відповідно до, згідно з, ми, що підписалися нижче; вимести догану, у зв'язку з тим, що, зважаючи на те, що, зважаючи на викладене вище та ін.). Стандарт потрібний для того, щоб досягти однозначності і достовірності інформації.

3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить віл змісту документа, його призначення

4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні.

5. Для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти;

6. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із зазначенням позачасовості, постійності дії (рішення надсилається, виробнича рада розглядає).

7. Найхарактерніші речення – прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі тощо).