Поняття про мовний та мовленнєвий етикет

Етикет - це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом"

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: "За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)".

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

· контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

· ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

· регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

· впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

· звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

· емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Мовленнєвий етикет - поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Якщо ми під час розповіді надуживаємо професіоналізмами, термінами і нас не розуміють слухачі, то це порушення мовленнєвого етикету, а не мовного. Фахівці з проблем етикету визначають цю різницю так: "Між ідеальним мовним етикетом і реальним мовленнєвим етикетом конкретної людини не може бути повного паралелізму. Реалізація мовного етикету в мовленні, комунікативна поведінка назагал завше несе інформацію про мовця - з його знаннями, вміннями, уподобаннями, орієнтаціями тощо. Тому тут бувають усілякі - несвідомі і свідомі - відхилення, помилки, порушення, інокультурні впливи, іншомовні вкраплення іт. ін. Мовець - це не "говорильний апарат", який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам'ять формули мовного етикету. Він має "простір для маневру", має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми. Суть афоризму "людина - це стиль", знаходить своє потвердження і тут".

Стандартні етикетні ситуації

Під час виконання професійних обов'язків безліч разів повторюються стандартні, стереотипні спілкувальні ситуації, що мають етикетний характер.

Вітання та побажання. Вітання - це "слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення до когось"

Першим вітається:

-  молодший зі старшим;

-  підлеглий з керівником;

-  чоловік із жінкою;

-  молода жінка з літнім чоловіком.

Незалежно від віку, статі, посади:

-  той, хто проходить повз когось або переганяє його;

- той, хто підходить до гурту;

- той, хто заходить у приміщення. Словесні вітання слід супроводжувати невербальними знаками:

- жінки - плавним нахилом голови;

- чоловіки - легким схилянням верхньої частини тулуба і/або голови;

- молоді люди - такими ж, але трохи нижчими поклонами.

Знайомлення - "встановлення контакту між людьми із повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму інформації, потрібної для спілкування"

Цей мінімум становить:

- ім'я чи ім'я і прізвище:

- ім'я і по батькові;

- всі три компоненти;

Залежно від ситуації спілкування та статусних ознак партнера можна назвати:

- фах комуніканта;

-  посаду;

- заклад навчання, місце роботи;

- місце проживання;

- позапрофесійні інтереси.

Порада - "пропозиція, вказівка, як діяти за яких-небудь обставин, допомога добрим словом у скруті; рада". Я дуже раджу Вам...; Я пропоную Вам...; Я би радив Вам...; Дозвольте порадити Вам...; Може б, Вам...; Вам слід (варто)...

Адресат має на пропозицію відповідно відреагувати, обов'язковими мають бути слова подяки

Відмова - "відповідь про небажання або неможливість виконати прохання, наказ і тощо". Певна річ, ви не завжди можете задовольнити прохання, прийняти ту чи іншу пропозицію і тому змушені відмовити. Відмова має бути коректною, доброзичливою й переконливою. А щоб пом'якшити тон відмови, на початку речення треба вживати слова: на жаль, шкода, дуже шкода, на превеликий жаль, щиро жалкую, вибачте, мені дуже прикро, перепрошую.

Розрада -"те, що приносить заспокоєння в горі, печалі". Лексико-граматичним засобом вираження розради є дієслово у формі наказового способу однини або множини

Співчуття - "чуйне ставлення до людини в її переживаннях, стражданнях, нещасті, горі. Висловлювання співчуття зазвичай супроводжується потиском руки, а жінки (за умови близького знайомства з адресатом) обнімають і цілують його (її).

Схвалення - визнання адресатом чиїхось дій, вчинків, рішень, слів правильними.

Зауваження - це докір, закид, вказівка на помилки у поведінці, висловлення невдоволення.

Залежно від предмета розмови і змісту зауваження адресат може висловити:

а) вибачення:

б)заперечення:

Сумнів - невпевненість щодо слушності, правдивості, вірогідності того, що висловив співрозмовник.

Комплімент - "це приємні, люб'язні слова, похвала, лестощі". Призначення компліменту - зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію.

Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адресата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування.

Найчастіше хвалять людину за вчинки, за характер, за зовнішній вигляд, одяг, зачіску, дітей. Набір етикетних формул в українській мові стереотипний.

Починати і закінчувати ділову бесіду компліментом на адресу співрозмовника (існує багато підтверджень того факту, що більше ви говорите компліментів іншим, то більше добрих слів чуєте у відповідь, вас починають вважати милим, чуйним і навіть привабливим; коли співрозмовник помічає, що ви проявляєте свої почуття щодо нього, він значно швидше відкривається вам); Ніколи не обзивати і не ображати співрозмовника, краще сказати: "Мені соромно за Вас", "Не чекав від Вас такого" тощо; Спілкуючись з людьми, краще називати їх по імені, це приємно, як і комплімент.

Прощання - "слова, які вимовляються перед розлукою, розставанням".