Відповідальність за договором управління майном

ЦКУкраїни закріплено підвищені вимоги щодо відповідальності за договором управління майном.

Відповідно до ст. 1043 ЦК України управитель, який не виявив при довірчому управлінні майном належного піклування про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що вони виникли

Договір довірчого управління майном

463

внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодона-

бувача.

Таким чином, управитель відповідає як за винно заподіяні, так і за випадково виниклі збитки і може звільнитися від відповідальності, якщо доведе, що збитки є результатом непереборної сили або дій установника чи вигодонабувача.

Настання відповідальності за збитки, спричинені випадково, не означає, що відповідальність управителя не має меж. Управитель звільняється від відповідальності, якщо буде доведено неможливість виконання договору внаслідок обставин непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних у даних умовах обставин (форс-мажор)¹. Характеризуючи обставини, які можуть бути визнані обставинами непереборної сили, ЦК України прямо вказує, що до таких обставин не належать порушення обов'язків зі сторони контрагентів боржника-упра-вителя, відсутність на ринку потрібних для виконання товарів, відсутність у боржника-управителя необхідних грошових засобів тощо.

Винна відповідальність управителя передбачає порушення ним договірних зобов'язань. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання його або неналежне виконання. При здійсненні управління можуть виникати два основні види порушень договірних зобов'язань з боку управителя. По-перше, управитель може не забезпечити досягнення мети управління. Якщо вона має підприємницький характер, то порушення полягатиме у відсутності виплат вигодо-набувачу. В договорах управління грошовими коштами договори можуть містити умову про виплату доходу у вигляді визначеного проценту на вкладений капітал. Відсутність виплат є підставою для стягнення доходу за позовом вигодонабувача. По-друге, довірчий управитель може не забезпечити фізичну схоронність майна, переданого в управління. В цьому випадку він відповідає за втрату, нестачу або пошкодження майна.

Особливість відповідальності управителя зумовлена його одночасним виступом в якості боржника установника І вигодонабувача, які мають право вимагати відшкодування збитків. Збитками вважаються втрати, яких установник або виго-донабувач зазнали у зв'язку зі знищенням або пошкодженням майна, що перебуває в управлінні, а також витрати, які наведені особи зробили або мусять зробити для відновлення свого порушеного права. Упущеною вигодою є доходи, які вигодонабувач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене.

Установник управління не має права на відшкодування упущеної вигоди, якщо за умовами договору всі вигоди від майна, що перебуває в управлінні, отримує інша особа (вигодонабувач), а не установник. Установник має право на відшкодування упущеної вигоди, якщо він є єдиним або одним із вигодонабувачів.

Управитель відповідає за порушення зобов'язання третіми особами (замісниками), на яких було покладено його виконання. Відповідно до ст. 1041 ЦК України управитель несе відповідальність за дії обраного ним замісника як за власні.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, що випливає з договору управління, будь-якою третьою особою (повірений тощо), обов'язок виконати зобов'язання покладається на управителя, в разі невиконання ним зо-

Слюсаревськш М. М. Цивільно-правова відповідальність за порушення договору довірчого управління майном // Підприємництво, господарство і право. — 1997. — № 12. — С 11—12.

464

Глава 62

бов'язань з управління він відповідає перед установником та вигодонабувачем за порушення зобов'язання.

Відповідно до п. З ст. 528 ЦК України третя особа (вигодонабувач) у разі небезпеки втратити своє право на майно, що перебуває в управлінні внаслідок звернення кредитора на це майно, може задовольнити вимогу кредиторів без згоди управителя (боржника). У цьому разі третя особа стає на місце кредиторів за зобов'язаннями і застосовуються правила статей 512—519 ЦК України (перехід прав кредиторів третіх осіб).

Управитель відшкодовує завдані ним збитки (установнику та вигодонабувачеві) у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо управитель, що порушив зобов'язання з управління, одержав завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються вигодонабувачеві у зв'язку з неодержанням ним доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник прав (довірчий управитель).

Управитель відшкодовує реальні збитки і упущену вигоду, завдані ним при простроченні виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України управитель, який прострочив виконання, відповідає перед установником за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення управителя виконання втратило інтерес для установника, він може відмовитися від виконання договору управителем і вимагати відшкодування збитків.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором управління майном встановлено неустойку (штраф, пеню), то її стягуватимуть у повному розмірі понад відшкодування збитків відповідно до ст. 624 ЦК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є визначена законом або договором управління майном грошова сума, яку боржник (довірчий управитель) повинен сплатити кредиторові (установникові управління) у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання (зокрема, у разі прострочення).

Відповідно до ст. 552 ЦК України сплата неустойки не позбавляє управителя від виконання зобов'язання в натурі або відшкодування збитків за виконання зобов'язання. Кредитори (установник та вигодонабувач) мають право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування заподіяних управителем збитків тільки виконання ним зобов'язання в натурі, якщо це відповідає їх (кредиторів) інтересам.

Угодою сторін управління може бути передбачено стягнення тільки неустойки без відшкодування збитків (виключна неустойка) або можливість стягнення за вибором установника неустойки чи збитків (альтернативна неустойка), або неустойки, стягуваної в зарахування відшкодування збитків (залікова неустойка).

Таким чином, відповідальність за договором управління майном є договірною (за характером зобов'язання) та підвищеною (за способом відповідальності).

За суб'єктним складом відповідальність за договором управління майном є різновидом відповідальності за множинності осіб.

Відповідно до п. 2 ст. 1043 ЦК України управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним довірчого управління, якщо вартості майна, яке перебуває в управлінні, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

На управителя поширюються загальні положення про субсидіарну відпові-

Договір довірчого управління майном

465

дальність. За змістом ст. 619 ЦК України субсидіарна відповідальність передбачає, що договором або законом може бути передбачена, поряд із відповідальністю боржника, додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи — управителя. До пред'явлення вимоги управителю кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника — установника управління. Якщо установник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до управителя — особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від управителя, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до установника, як основного боржника. Управитель повинен до задоволення вимоги, пред'явленої йому кредитором, повідомити про це установника, а у разі пред'явлення позову — подати клопотання про залучення установника (як основного боржника) до участі у справі.

У разі недотримання цих вимог управителем установник (як основний боржник) має право висунути проти регресної вимоги управителя заперечення, які він мав проти кредитора.

Згідно з п. З ст. 1043 ЦК України субсидіарна відповідальність управителя настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень, за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали І не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування завданих ним збитків.

Таким чином, вчинені управителем правочини з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень визнаються укладеними в інтересах установника за умови відсутності вини третіх осіб, які беруть в укладенні таких правочинів.

Вина третьої особи, яка бере участь у правочині, презюмуеться, якщо перевищення наданих повноважень або встановлених обмежень управителя є або має бути очевидним для контрагента, виходячи із поведінки сторін, змісту правочину, усталеної практики укладення подібних правочинів, звичаїв ділового обороту та інших обставин, що мають істотне значення. Наприклад, для третьої особи має бути очевидним перевищення управителем встановлених обмежень у разі укладення без згоди установника договору застави майна, переданого в управління, оскільки наявність такої згоди прямо перебачена положеннями ЦК України про управління майном.

Відповідно до п. З ст. 1038 ЦК України у правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується, що вони вчинені управителем.

Згідно з п. З ст. 1038 ЦК України у разі відсутності вказівки про те, що письмові правочини щодо майна, переданого в управління, вчинено управителем, останній зобов'язується перед третіми особами особисто.

Положення ЦК України про управління не містять норм про зобов'язання з правочинів, учинених управителем із перевищенням наданих йому повноважень і встановлених для нього обмежень, на які поширюються загальні положення ЦК про вчинення правочинів з перевищенням повноважень.

ЦК України містить положення про вчинення правочинів представником з перевищенням повноважень і відступлення вказівок комітента, згідно з якими

ЗО- 5-633

466

Глава 62

правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі подальшого схвалення правочину цією особою (ст. 241 ЦК України), або якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит (ст. 1017 ЦК України).

Закріплені в ЦК України терміни "перевищення наданих повноважень" і "перевищення встановлених обмежень" вимагають їх визначення та розмежування.

Управителеві надаються невизначено широкі повноваження, з урахуванням мети управління та особливостей майна, переданого в управління, визначені договором та законом. Тому перевищенням наданих управителеві повноважень вважатиметься здійснення цих повноважень всупереч меті та цільовому призначенню майна, яке перебуває в управлінні. Перевищення встановлених управителеві обмежень передбачає виникнення останніх на підставі договору або за законом та вчинення право-чинів за відсутності в управителя достатніх повноважень.

Юридичне значення розмежування "встановлених обмежень" і "наданих повноважень" полягає в різних підставах правочинності їх перевищення. Для визнання правочинним правочину, вчиненого з перевищенням встановлених обмежень, необхідно подальше схвалення такого правочину довірителем. Довірена особа має право перевищувати надані їй повноваження, якщо цього вимагають інтереси довірителя і довірена особа не могла попередньо запитати довірителя або не одержала у розумний строк відповіді на свій запит.

Таким чином, зобов'язання з правочинів, учинених управителем із перевищенням наданих йому повноважень і встановлених для нього обмежень, несе управитель особисто, крім випадків подальшого схвалення установником правочину, або якщо перевищення наданих йому повноважень вимагають інтереси установника та вигодонабувача і управитель не міг попередньо запитати установника або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит, або коли треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не повинні були знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень.

Отже, управитель, який є ніби гарантом доходів від довіреної йому власності (майна), несе відповідальність за неналежну дбайливість стосовно майна, а, отже, і за інтересами установника управління (вигодонабувача). Якщо управитель забув покласти цінні папери до сейфа, де вони повинні зберігатися, або, наприклад, отримати відсотки за облігаціями, то він повинен відповідати за це. Проте, якщо, наприклад, управитель уклав розумну частку довірчого майна у цінні папери, які вважалися на той момент доброю інвестицією, а через кілька років ці цінні папери несподівано втратили цінність, управитель не буде відповідати. Якщо він мав свободу дій і знав нарівні з іншими, що дана інвестиція невдала, але не намагався це виправити, він буде нести відповідальність.

Крім невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків, підставою для відповідальності може бути порушення управителем норм закону: обман (наприклад, неправильне використання основного майна або доходу в інтересах інших осіб, а не установника чи вигодонабувача, що тягне за собою відшкодування збитків і кримінальне покарання), несплата податків, несанкціоноване використання коштів зі шкодою для доходу довіреного майна тощо.

Правозастосовна практика управління майном на основі довірчої власності у країнах англосаконського права і управління майном у країнах континентального

Договір довірчого управління майном

467

права сформувала відповідні умови відповідальності фідуціарних власників та управителів.

Наприклад, у США на управителях лежить два основні види обов'язків:

залишатись лояльними (тобто відданими) інтересам корпорації і виявляти належну дбайливість і турботу (due care), перший з яких полягає у неотриманні особистих вигід від ведення справ корпорації;

обов'язок провести "розумний збір інформації перед прийняттям рішень".

За Правилами ділових рішень (The Business Judgment Rule), суд не має права заднім числом обговорювати рішення управителя і покладати на нього вину, якщо той не мав особистого інтересу, був добросовісним, виявляв належну дбайливість І (у деяких штатах) якщо при цьому не було збитків для активів корпорації. Щоб зрозуміти, як діяла б "обережна І розумна людина у схожій ситуації" (prudent man rule), дедалі частіше судді намагаються оцінити рівень інформова-ності довірчого управителя щодо проблеми, яку той намагався вирішити. Якщо в управлінні майном було зайнято кілька управителів ("довірчих власників"), то вони відповідають перед вигодонабувачем (бенефіціантом) солідарно¹.

В ЦК Російській Федерації (ст. 1022) фактично встановлено презумпцію вини довірчого управителя за збитки, що виникли випадково. За Законом РФ "Про ринок цінних паперів", управитель повинен відшкодувати клієнту упущену вигоду, якщо не виявить належну дбайливість про його інтереси.

Критерії "упущеної вигоди" І "належної дбайливості" не визначено. Згідно з Указом Президента РФ "Про продаж державних підприємств — боржників" від 2 червня 1994 р. № 1114 (п. 27), якщо хоч би однією з причин неплатоспроможності державного підприємства виступають неправомірні або некомпетентні дії довірчого управителя, то підприємство може розірвати договір довірчого управління майном. Російські юристи і економісти прогнозують, що суди будуть вирішувати позови "довірителів" (установників управління) до довірчих управителів, що допустили зменшення основної суми довіреного майна, однозначно на користь довірителів (установників управління)².