Поняття та ознаки договору довірчого управління майном

Найбільш часто довірчі відносини виникають на підставі правочинів, специфічним різновидом яких є договір управління майном. Конструкція договору управління майном базується на загальних для цивільних договорів принципах свободи договору, рівності сторін, оплатності договору, неприпустимості свавільного втручання у приватні справи тощо. До специфічних рис, притаманних договору управління, які визначили його поняття, належать його фідуціарний характер, а також спеціальні вимоги до суб'єктного і об'єктного складу та здійснення цих правовідносин.

Відповідно до ст. 1028 ЦК України під договором управління майном розуміється такий договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителю) на певний строк майно в управління, а інша сторона зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). У ЦК УРСР відсутні норми про договір управління майном.

У цивілістичній науці таке управління майном дістало назву довірчого управління, а відтак надалі цей термін буде також вживатися, що, зокрема, сприятиме кращому відмежуванню його від інших видів управління, наприклад, від права оперативного управління майном (ст. 137 ГК України). Конструкція інституту "довірчого управління майном" передбачалася в проекті ЦК, однак на завершальному етапі його прийняття її було замінено на "управління майном".

Законом України від 19 червня 2003 p. №980-IV ст. 1029 ЦК було доповнено ч. 2 такого змісту: "Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно". В цьому випадку підставою виникнення управління майном є юридичний склад, до якого входять адміністративний акт про створення управління (рішення суду, органу опіки тощо) і договір, укладений з управителем, що безпосередньо породжує управління майном. У такому договорі в інтересах власника майна, установником управління може виступати інша особа (орган опіки та піклування, виконавець заповіту тощо).

За суб'єктною спрямованістю виконання зобов'язань договір управління

446

Глава 62

може бути договором на користь сторін договору (установник призначає вигодонабувачем самого себе) і договором на користь третіх осіб (вигодо-набувачів).

Договір управління майном, укладений в інтересах вигодонабувача, як і будь-який інший договір на користь третіх осіб, має певні особливості. При укладанні такого договору управитель зобов'язується перед установником виконати певні дії не установнику, а іншій особі (вигодонабувачу) і, виконавши такі дії, управитель погашає свої обов'язки перед установником. Поряд з цим, суб'єктний склад договору управління майном не збігається з суб'єктним складом правовідносин, які ними породжуються. Будучи учасником правовідносин, вигодонабувач не стає стороною за договором. Крім того, виконання договору управління може вимагати як засновник, так і вигодонабувач. Саме ця характерна ознака договорів на користь третіх осіб притаманна договору управління майном¹.

За кількістю зобов'язаних сторін договір управління майном належить до двосторонніх договорів. Права та обов'язки щодо цього договору виникають як з однієї, так і з другої сторони зобов'язання. В договорі управління майном відсутні єдиний боржник і єдиний кредитор. Кожна зі сторін виступає як кредитор і як боржник.

Установник після укладання договору зобов'язується передати частину свого майна в управління управителю, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню управління, і одночасно набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, отримувати вигоди від управління майном. Управитель повинен виконувати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і давати звіт про свою діяльність, а за здійснення управління майном здобуває право на винагороду.

Договір управління майном залишається двостороннім й у тому випадку, якщо власник призначить вигодонабувачем третю особу. Коли в даному договорі з'являється третій учасник — вигодонабувач, договір не перетворюється на тристоронній, а лише набуває властивостей договору на користь третьої особи. Тому договір між установником управління і управителем не породжує для вигодонабувача ніяких обов'язків, а лише права. Традиційним критерієм поділу договорів на дво- і багатосторонні є наявність у кожної зі сторін прав та обов'язків. Саме відсутність обов'язків на боці вигодонабувача не дозволяє кваліфікувати цей договір як тристоронній. Боржником за цим договором визнається управитель, який має виконати те, до чого його зобов'язує договір, а кредитором — установник управління. Останній виявляє довіру управителю і чекає від нього ефективної реалізації наданих йому прав на майно.

За характером спрямованості надання договір управління є оплатним. Договір управління майном визнається оплатним, що прямо випливає із змісту глави 70 ЦК України. Відповідно з п. 1 ст. 1028 ЦК України діяльність щодо управління майном здійснюється за винагороду. Управителеві відшкодовуються необхідні витрати, зроблені ним при управлінні майном (ст. 1042 ЦК України). Умови про розмір і форму плати управителеві віднесені ст. 1035 ЦК України до істотних

Майданик Р. А. Траст: собственность и управление капиталами. — К.: Наукова думка, 1995. — С. 34.

Договір довірчого управління майном

447

умов договору. У разі відсутності в тексті договору умов винагороди, такий пра-вочин вважатиметься неукладеним.

Переважно еквівалентно-оплатні засади сучасного цивільно-правового обміну обумовило загальне правило про оплатний характер відносин установника і довірчого управителя. Положення про оплатний характер послуг управителя є цілком обгрунтованими з огляду на те, що особа, яка надає матеріальні блага іншій особі, має право отримувати за це певне зустрічне задоволення.

Припустимим є укладання безоплатного договору управління майном лише в прямо визначених законом випадках.

Метою укладання такого договору є отримання доходу чи інші вигоди від здійснення права власності на майно. При передачі майна в управління управителю установник розраховує на еквівалентне збільшення або збереження свого капіталу, хоч не завжди одержує вигоди від цього безпосередньо. Крім мети одержати прибуток чи примножити капітал, заснування управління можливе і в некомерційних цілях. Проте і в цьому випадку договір матиме оплатний характер. Оплатність договору у цьому випадку буде пов'язана з майновими відносинами між установником та управителем¹.

За моментом набрання чинності договір управління майном є реальним договором, оскільки за цією угодою одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителю) на визначений строк майно в довірче управління. Про реальність договору свідчить чітко визначене положення: установник управління передає майно в управління, а не зобов'язується його передати. Тому для виникнення договору управління майном, як і будь-якого реального договору, недостатньо однієї зустрічної згоди сторін (оферти та акцепту). Обов'язковою умовою укладання цього договору є передача майна. Обіцяння передати майно в управління не тягне за собою у даному випадку правових наслідків. Згода потенційного управителя і потенційного установника управління до моменту передачі майна, коли один передасть його, а інший прийме І відокремить від іншого, що перебуває в управлінні, може вважатися лише попереднім договором, тобто домовленістю сторін у майбутньому укласти договір (ст. 635 ЦК України)².

Моментом укладання договору управління майном вважається вручення установником майна управителю. Договір управління нерухомим майном вважається укладеним з моменту його державної реєстрації (ст. 1031 ЦК України).

За загальним правилом, ЦК України не допускає конструювання договору управління майном як консенсуального. Укладення договору як кон-сенсуального могло б привести до відносин, коли установник управління зобов'язаний був би передати майно, а управитель мав би право вимагати його реальної передачі навіть у тому разі, коли власник засумнівався б у професіоналізмі та старанності обраного контрагента і вирішив би припинити відносини.

Внаслідок того, що цивільно-правовий інститут управління запроваджений з метою повнішого задоволення інтересів власників майна, які передають своє майно в управління, то, природно, ці інтереси повинні мати пріоритетний за-

¹ MaudanuK P. А. Указ. соч. — С. 34-35. Новицкий И. Б., Лущ Л. А. Общее учение об обязательстве. — М., 1950.

С. 143.

448

Глава 62

хист. Права управителів ні в якому разі не повинні ущемляти інтереси їх клієнтів. У літературі зазначається про неприпустимість надання управителю можливостей примушувати власника майна проти його волі до передачі майна навіть у випадку, якщо рішення не передавати його прийняте після підписання договору¹.

З іншого боку, визначаючи цей договір реальним, тим самим установнику надається право одностороньої відмови від виконання договору у ситуації, коли договір з будь-яких причин укладений до передачі майна в управління.

Договори, при укладенні яких потенційний управитель наполягає на оформленні його як консенсуального (такі випадки відомі практиці), намагаючись отримати юридичні важелі для примушування контрагента до реального виконання зобов'язання, а у разі відмови установника управління від передачі майна передбачає також можливість притягнення його до матеріальної відповідальності у формі відшкодування збитків, повинні визнаватися недійсними².

Проте, у деяких спеціальних випадках договір управління може розглядатися як консенсуальний.

Управління державними корпоративними правами здійснюють управителі, визначені на конкурентних засадах за результатами конкурсів на право управління відповідним державним майном. Звичайно договори управління державними корпоративними правами (пакетами акцій, частками, паями) вважаються укладеними з дати їх підписання. Такий підхід знайшов відображення в п. 31 Правил проведення конкурсів на право укладення договорів управління, закріпленими у федеральній власності акціями акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, затверджених Постановою Уряду РФ від 7 серпня 1997 р. № 989³. Договір управління нерухомим майном також розглядається в літературі як консенсуальний, враховуючи спеціальні правила, які пред'являються законодавством до його форми⁴. Договір управління нерухомим майном не може бути реальним, оскільки згідно з ЦК України правочини з нерухомим майном вважаються укладеними з моменту державної реєстрації, проведеної у встановленому порядку. Тому договір управління нерухомим майном вважається укладеним з моменту державної реєстрації.

Отже, договір управління майном є реальним, якщо інше не передбачено законом або не випливає із суті цих відносин.

Договір управління майном є строковим договором. ЦК України (ст. 1029) у самому визначенні поняття договору управління майном вказує на його строковий характер, за якою одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління.

За особливостями мети договір управління майном є каузальним і оплат-ним. Метою (causa) даного договору виступає добросовісне управління майном. Якщо договір не буде укладений з цією метою або за її відсутності, то він

9

Слюсаревський М. М. Указ. соч. — С. 21. Майданик Р. А. Указ. соч. — С. 34—35.

Ефимова Л. Г. Банковские сделки. Комментарий законодательства и арбитражной практики. — М., 2000. - С. 285.

Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв. ред. О. Н. Садиков. - Изд. 3. - М., 1998. - С. 605.

Договір довірчого управління майном

449

не може мати юридичної сили. Договір управління має бути укладений у письмовій формі. Уразі, коли договіруправлінняпотребуєнотаріального посвідчення та/або державної реєстрації (наприклад, об'єктом договору є нерухомість), він вважається укладеним тільки після проведення відповідної реєстрації. В цьому випадку недотримання форми і вимог про державну реєстрацію тягне за собою визнання договору неукладеним.

Безпосередньою підставою виникнення управління майном у будь-яких випадках є договір, який укладається між установником і управителем.

Таким чином, договір управління майном є строковою, каузальною, двосторонньою, оплатною, реальною або консенсуальною (у визначених законом випадках) угодою, яка укладається між установником і довірчим управителем, згідно з якою останній володіє, користується і розпоряджається чужим майном від свого імені та в інтересах установника або вигодонабувача (вигодонабувачів) з урахуванням обмежень, визначених договором і законом, для досягнення певних правомірних юридичних наслідків.

§ 2. Предмет, форма та строк договору управління майном

Предметом будь-якого договору завжди є певна правомірна дія, зумовлена його змістом.

Відповідно до ст. 1029 ЦК України за договором управління одна сторона (установник) передає іншій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, яка зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника або особи, зазначеної ним (вигодонабувача).

Управитель майном здійснює від свого імені юридичні та фактичні дії щодо майна, яке перебуває в управлінні, згідно з договором.

Отже, предметом договору управління майном виступають юридичні та фактичні дії, спрямовані на здійснення управління.

Управління майном має складний предмет, який включає в себе два роди об'єктів: фактичні та юридичні дії управителя з управління майном та майно, передане в управління.

Здійснюючи управління цим майном, управитель володіє цим майном, користується ним, тобто вилучає корисні властивості майна і розпоряджається ним. За своїм змістом і обсягом правомочності володіння, користування і розпорядження майном рівнозначні повноваженням власника майна, якщо договором управління не передбачено обмежень (меж) вказаних повноважень управителя.

Передача майна в управління не має наслідком перехід до управителя права власності на майно. Управління майном здійснює особисто управитель, крім випадків передачі управління майном іншій особі (заступнику) управителем, який несе відповідальність за дії обраного ним повіреного, як за власні.

Таким чином, предметом управління майном виступають будь-які правомірні юридичні та фактичні дії, спрямовані на реалізацію чужого суб'єктивного права —

29 — 5-633

Глава 62

установника управління через управителя, з наділенням управителя конкретними повноваженнями щодо довіреного майна, встановленими договором управління майном, у рамках закону.

Поняття та склад об'єктів управління майном. Прирозгляді об'єктів управління неприпустимо ототожнювати цей термін з поняттям "предмет договору", які виступають як різні правові категорії. Предмет довірчого управління — це те, з приводу чого сторони досягли згоди, тобто діяльність управителя, спрямована на певний об'єкт управління.

За змістом ЦК України установник управління передає управителю майно для здійснення юридичних та фактичних дій, вчинюваних з цим майном управителем від свого Імені в Інтересах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача).

Таким чином, під об'єктом управління майном необхідно розуміти сукупність переданих управителю майна та/або майнових прав, а також плодів та доходів, пов'язаних з ними суб'єктивних прав та обов'язків, що виникли або отримані в результаті вчинення дій щодо здійснення управління.

Відповідно до п. 1 ст. 1030 ЦК України предметом договору управління можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

Майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу майна, переданого в управління (ч. 4 ст. 1030 ЦК України — в редакції від 19 червня 2003 p.).

Отже, будь-який приріст і збитки відносяться на результати діяльності з довірчого управління, зменшують, збільшують або змінюють склад майна, яке перебуває в довірчому управлінні. Оскільки власником такого майна залишається установник управління, то плоди, продукція і доходи від використання майна також надходять у його власність, а якщо управитель відповідно до договору набуває статусу довірчого власника, то вони надходять у його довірчу власність.

Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника і від майна управителя. Це досягається двома способами — технічним та юридичним відокремленням.

Технічне відокремлення майна, що перебуває в управлінні, здійснюється шляхом його відображення на окремому балансі. Щодо нього має вестися самостійний облік. Для розрахунків за діяльністю, пов'язаною з управлінням, управителеві відкривається окремий банківський рахунок. На думку Є. А. Суханова, виключається передача в довірче управління звичайних рухомих речей споживчого призначення саме тому, що відокремити їх в юридичному значенні (шляхом відкриття окремого балансу) нереально¹.

Юридичне відокремлення майна досягається за правилом ст. 1040 ЦК України, згідно з яким допускається обмежений порядок звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління.

Враховуючи обмежену правоздатність кредитних організацій, вони можуть

Суханов Е. А. Агентирование, доверительное управление имуществом, коммерческая концессия. Комментарий ГК РФ // Хозяйство и право. — 1996. — № 11. — С. 9; Суханов Е. Л. Договор доверительного управления имуществом // Правовое регулирование банковской деятельности. — М.: ЮрИнфор, 1997. - С. 87-88.

Договір довірчого управління майном

451

здійснювати управління лише щодо незначного кола наведених вище об'єктів. Так, згідно з законодавством Російської Федерації¹ об'єктами управління для кредитної організації можуть бути грошові кошти у національній валюті та в іноземній валюті, цінні папери, природне коштовне каміння та дорогоцінні метали, похідні фінансові інструменти, належні резидентам на правах власності. Кредитна організація, яка виступає як установник управління, має право передавати в управління всі види майна, перераховані вище, за винятком грошових коштів у національній валюті та в іноземній валюті. Кредитна організація не може інвестувати під умови гарантій самої кредитної організації і взаємопов'язаних з нею юридичних осіб кошти, отримані в управління. Кредитна організація—управитель не може видавати кредити (позики) за рахунок майна, яке перебуває в управлінні, а також отримати кредити (позики) як управитель².

Відповідно до ст. 1039 ЦК України в управління може бути передане майно, що є предметом договору застави. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави. Якщо установник не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

Законодавець не наводить виключного переліку об'єктів управління. У зв'язку з цим поряд з речами та іншим майном об'єктами управління можуть бути й інші об'єкти цивільних прав. ЦК України застосовує термін "інше майно" в широкому розумінні слова. Під іншим майном, що виступає об'єктом управління, слід розуміти не лише матеріальні предмети навколишнього світу. В управління можна передавати й нематеріальні блага. Зокрема, законодавець прямо вказує на можливість управління виключними майновими правами, якими володіє автор та Інший володар результатів творчої діяльності.

Враховуючи відкритий перелік об'єктів, в управління можуть передаватися документи, що не є цінними паперами та засвідчують право на управління та одержання відповідної частки прибутку юридичної особи у вигляді паїв та часток у статутному фонді (капіталі) підприємницьких товариств.

Зрозуміло, що не всі суб'єктивні цивільні права можуть передаватися в управління.

Згідно з п. 2 ст. 1030 ЦК України не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом, наприклад Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19 червня 2003 р.

Істотні умови договору довірчого управління майном.Договір управління майном є підставою для виникнення управління і одночасно виступає зобов'язанням, зміст якого розкривається через права та обов'язки його учасників,

Инструкция ЦБ РФ от 2 июля 1997 г. № 63 "О порядке осуществления операций довери тельного управления и бухгалтерском учете этих операций кредитными организациями Российской Федерации" // Вестник Банка России. — 1997. — № 43.

Ефимова Л. Г. Банковские сделки. Комментарий законодательства и арбитражной практики, — М., 2000. - С. 294.

452

Глава 62

що визначаються в його умовах. Умови, на яких укладений договір управління майном, становлять його зміст, як спільного юридичного акту сторін.

У цивільному праві договірні умови об'єднуються у певні групи. Найпоширенішими є три групи умов: істотні, звичайні та випадкові. Деякі автори договірні умови поділяють на істотні та неістотні. У літературі висловлена позиція про поділ на істотні, приписувані, ініціативні та відсильні умови¹.

У договорі управління майном завжди присутні істотні умови, звичайні та випадкові. Але всі умови — істотні, звичайні, випадкові чи інші — після укладення договору стають однаково обов'язковими, І сторони повинні їх дотримуватися.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди. Одже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом, а також ті, які конче необхідні для договору даного виду.

Відповідно до ст. 1035 ЦК України істотними умовами договору управління майном визнаються перелік майна, що передається в управління, та розмір і форма плати за управління майном. Договір управління майном, укладений з порушенням вимог щодо істотних умов або за відсутності однієї з них, не може бути визнаний недійсним. У разі відсутності хоч би однієї із зазначених умов договір вважається неукладеним. Законодавчими актами можуть встановлюватися додаткові вимоги щодо змісту умов договорів управління цінними паперами та іншими видами майна.

Форма і строк договору управліннятакож відображають специфіку цього виду договору.

Згідно з п. 1 ст. 1031 ЦК України договір управління укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Недодержання письмової форми договору управління рухомим майном позбавляє його учасників права підтверджувати його існування свідченнями свідків. У разі порушення вимоги про нотаріальне посвідчення договір управління визнається недійсним.

Відповідно до ст. 1036 ЦК України строк договору управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на той же строк І на тих же умовах.

Таким чином, договір управління не може укладатися для вчинення будь-якої разової угоди. У зв'язку з цим уявляється неправильним визнання договором управління договору, за яким управитель зобов'язався перед установником продати на фондовому ринку належний останньому вексель, оскільки предметом такого договору не є діяльність з управління чужим майном і він був укладений для виконання посередницької операції, яка має разовий характер, що не характерно для договору управління².

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Общая часть. — М., 1997. — С. 222— 223.

Ефимова Л. Г. Указ. соч. — С. 299.

Договір довірчого управління майном

453

Відповідно до ст. 1035 ЦК України умова про строк договору не належить до істотних умов договору управління майном. Тому при вирішенні спорів, пов'язаних з неможливістю визначення строку договору управління майном, суди мають визнавати такі договори укладеними на строк п'ять років, але не такими, що неукладені. Нормативне визначення надмірно малого строку дії такого договору штучно обмежує і перешкоджає нормальному розвитку правовідносин управління, що підтверджує судова практика застосування договору управління майном у Російській Федерації, в ЦК якої встановлено максимальний строк договору управління майном у п'ять років.

Так, Арбітражний суд Красноярського краю розглянув справу за позовом ВАТ "НГМК" до ТОВ "Елта" про стягнення 55 млн руб. безпідставного збагачення, задовольнивши вимоги позивача. На обгрунтування прийнятого рішення арбітражний суд вказав на такі обставини. Наданий позивачем договір є договором довірчого управління майном, який регламентується положеннями ЦК РФ про довірче управління майном (гл. 53). Відповідно до цивільного законодавства до істотних умов договору довірчого управління належить (поряд з іншими) умова про строки дії договору. Оскільки наданий договір не дає можливості визначити такий строк І, відповідно, угоди про істотні умови договору не досягнуто, то за ст. 1012 ЦК РФ договір вважається неукладеним.

Проте, на виконання цього договору позивачем були передані відповідачу векселі ВАТ "Красноярськенерго". Тому ТОВ "Елта" безпідставно отримало векселі в рахунок оспорюваного договору, який вважається неукладеним. Оскільки суду не були надані докази наявності спірних векселів у відповідача, то підстав для вимоги про повернення в натурі безпідставно отриманих векселів не встановлено. В цьому випадку відповідно до ст. 1105 ЦК РФ відповідач повинен відшкодувати позивачеві дійсну вартість цього майна на момент його витребування, яка на той момент становила 60 млн руб.

На підставі викладеного суд визнав позовні вимоги обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню¹.

Отже, за ЦК РФ вважається неукладеним договір довірчого управління майном, який не містить положень про строк його дії.

Положення ЦК України щодо строків адекватно відповідають тривалому і пролонгованому характерові відносин, які регулюються договором управління майном, розрахованих на вчинення не разових, а сукупності юридичних та фактичних дій.

Незважаючи на "новизну" цього правового інституту, відсутність практики і традицій його застосування в цивільному праві, законодавець відмовився від хибної практики закріплення в ЦК надмірно короткого максимального строку договору управління, марно намагаючись тим самим зменшити ймовірність порушення інтересів установників та вигодонабувачів з боку довірчих управителів за договорами, укладеними на невигідно (для кредиторів) великі строки.

Омельченко И., Baxumoe P. Нормы ГК РФ об обязательствах из неосновательного обогащения. Обзор региональной практики // ЭЖ-Юрист. — 2001. — № 38. — С. 9.

454

Глава 62

§ 3. Суб'єкти виконання договору управління майном

Суб'єктний склад конкретних правовідносин визначається їх змістом. Договір управління передбачає, що одна особа (установник) передає Іншій (управителю) майно для управління в інтересах установника або вказаної ним третьої особи (вигодонабувача).

Отже, суб'єктами договору управління можуть бути три або два учасники. Однак, учасниками цих правовідносин виступають не тільки суб'єкти управління, а й інші особи, які здебільшого виступають на боці управителя і здійснюють частину повноважень з управління окремими видами майна. Наприклад, в управлінні цінними паперами або грошовими коштами частину повноважень з управління довіреним майном виконують брокери, дилери, депозитарії, незалежні оцінювачі та інші особи, які виступають фідуціаріями.

Правовий статус установника управління є визначальним для розуміння правовідносин управління.

Світова цивілістична доктрина визнає досить широке коло суб'єктів, які можуть виступати в ролі установників управління. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава в особі її органів, судові органи, які діють від імені власників майна, що з певних причин не здатні здійснювати право власності на це майно (наприклад, визнання їх недієздатними повністю або частково)¹.

Відповідно до п. 1 ст. 1032 ЦК України установником управління може бути власник майна, яке перебуває в управлінні, а у випадках, прямо передбачених законом, — особи-невласники (орган опіки та піклування, опікун, нотаріус тощо), коли необхідність управління наявна, а воля власника з причин, від нього незалежних, паралізована або відсутня взагалі.

В останньому випадку мова йде про так зване законне управління, випадки якого наведені в тексті ст. 1032 ЦК України.

Згідно з п. 2 ст. 1032 ЦК України якщо власником майна є фізична особа, місце перебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установником управління є орган опіки та піклування.

Орган опіки та піклування може бути установником управління у випадку необхідності постійного управління майном малолітньої особи, тобто, яка не досягла віку 14 років (ст. 31 ЦК України), або фізичної особи, яка визнана недієздатною в силу визнання такою судом, внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України).

В цьому випадку договори управління укладатиме орган опіки та піклування в інтересах душевнохворих та інших осіб, визнаних судом недієздатними.

Якщо власником майна є неповнолітня особа (у віці від 14 до 18 років), установником управління може бути ця особа, але за дозволом батьків (усиновлюва-чів) або піклувальника.

Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, установником управління є її піклувальник.

Майданик Р. А. Указ. соч. — С. 41.

Договір довірчого управління майном

455

Тому піклувальник укладає договір управління майном в інтересах особи, цивільна діїєздатність якої обмежена (якщо особа страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище) (ст. 36 ЦК).

Юридична особа може виступати установником управління майном, належним їй на праві власності. Державні та комунальні підприємства та установи не можуть виступати установниками, оскільки майно належить їм на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління.

Відповідно до п. 6 ст. 1032 ЦК України у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення. Це означає, що до нового власника переходить право власності, обтяжене правами та обов'язками учасників управління. Оскільки установником може бути власник майна або визначена законом інша особа, останні зобов'язані в розумний строк переукласти договір управління з управителем на тих самих умовах.

Установники управління можуть бути як індивідуальними власниками, так і співвласниками, яким майно належить на праві спільної часткової або сумісної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, передається в управління за згодою всіх співвласників.

За загальним правилом, установник несе тягар утримання майна, переданого в управління, і саме він несе ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, включаючи виникнення прав та обов'язків з управління, якщо інше не передбачено договором або законом.

Установником управління можуть виступати і невласники — суб'єкти зобов'язальних та виключних прав, наприклад вкладники кредитних організацій і уповноважені за "бездокументарними цінними паперами" особи, автори і па-тентоволодільці, оскільки результат творчої діяльності, грошова сума та цінні папери в бездокументарній формі, які знаходяться на банківському рахунку чи на рахунку у зберігача, являють собою виключне право або зобов'язальне право вимоги, а не річ, щодо якої установники наділяють управителів можливістю реалізації належних їм прав, залишаючись уповноваженими особами¹. Установник управління в цьому випадку виступає не як власник, а як володілець виключного або зобов'язального права. Однак, це не впливає на обсяг його прав як установника управління, які в даному випадку близькі за обсягом до прав власника².

Установнику належить юридична можливість визначати долю майна, порядок розпорядження та цілі, строк і умови його використання, визначати склад вигодонабувачів і характер повноважень управителя. Проте, наведені повно-

Суханов Е. Л. Агентирование, доверительное управление имуществом, концессия. Комментарий ГК РФ // Хозяйство и право. - 1996. - № 11. - С. 11.

Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейный) / Отв. ред. О. Н. Садиков. - Изд. 3. - М, 1998. - С. 601.

456

Глава 62

важення він реалізовує при заснуванні управління і в подальшому їх виконання покладається на управителя. По закінченні управління майно і всі доходи передаються установнику, за винятком тих випадків, коли договір укладено в інтересах вигодонабувача і йому належить право одержати майно та/або доходи.

Договором або законодавством можуть передбачатися й інші права установника виходячи з особливостей управління окремими видами майна.

Так, установник управління цінними паперами і грошовими коштами має право на визначення порядку одержання доходів від управління цінними паперами або грошовими коштами; на одержання інформації про виконання умов договору, вартість і стан своїх активів та іншої інформації, обов'язковість надання якої передбачено договором, а також інші права¹.

Управління майном, особливо в умовах формування ринкової економіки, є видом діяльності з великим ризиком. При прийнятті інвестиційних проектів та Інших рішень управитель планує напрямки інвестування і розраховує на відповідні активи. Непередбачувана поведінка установника може ускладнювати процес управління, а то й взагалі завдати великих збитків. Тому одним із основних правил управління є правило, яке забороняє установнику втручатися в інвестиційну та інші види управлінської діяльності довірчого управителя, звичайно, крім випадків, коли управитель діє нерозсудливо або порушує умови договору. Установник реалізує своє право власності при передачі довіреного майна в управління. Після укладення договору переважну більшість повноважень власника вже здійснює виключно довірчий управитель, який наділяється речовими способами захисту своїх прав від третіх осіб, у тому числі і від власника.

Установник управління несе перед управителем ряд обов'язків, до яких належать: сплата управителю винагороди у розмірі, строки та порядку, визначеному в договорі управління; невтручання у діяльність управителя, яка пов'язана з виконанням ним своїх повноважень як управителя; виконання інших обов'язків, передбачених договором або законом.

Установник зобов'язаний передати управителю майно, яке є об'єктом управління, а також правовстановлюючі документи.

Правовий статус управителя.Загальне правило управління майном передбачає передачу довіреного майна у руки професіонала. Управління довіреним майном здійснюють його професійні учасники — підприємці (фінансово-кредитні установи, емітенти цінних паперів щодо своїх власних паперів, комерційні організації — професійні учасники ринку цінних паперів, індивідуальні підприємці тощо). Тобто у ролі управителя можуть виступати як індивідуальний підприємець, так і комерційна організація редбачених законом, управителями можуть бути підприємці чи комерційні організації, а й фізичні особи та некомерційні орга-

Проект Закону України "Про довірче управління майном" (реєстр. №0941) підготовлений і внесений народним депутатом 3-го скликання Б. Б. Кожиним на розгляд Верховної Ради України 22 липня 1998 р.

Ненашев А. Кому и как доверить ценные бумаги // БИЗНЕС- АДВОКАТ. — 1998. — № 11. — С. 9.

Договір довірчого управління майном

457

нізації. Таке управління засновується, головним чином, для збереження чи розпорядження майном власника, а не для його примноження, тобто для неко-мерційних цілей. Це відбувається у випадку необхідності управління майном підопічного, безвісно відсутньої особи та в інших випадках.

Не виключається існування ситуації, коли власник або інша зацікавлена в управлінні майном (наприклад, цінними паперами чи грошовими коштами) особа можуть створити спеціальну юридичну особу, яка в подальшому і здійснюватиме ними управління у встановленому законодавством порядку.

Управитель здійснює свої повноваження без довіреності. Закон встановлює обмеження щодо здійснення повноважень довірчого управителя окремими особами. Так, згідно зі ст. 1033 ЦК України управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Довірчим управителем не може бути вигодонабувач.

Особливий статус управителя вимагає чіткого визначення його прав та обов'язків, відповідальності перед установником та третіми особами. Управитель реалізує повноваження володіння, користування та розпорядження майном без переходу до останнього права власності на майно, на яке встановлено управління, або воно може переходити у довірчу власність управителя, якщо це прямо передбачено договором управління відповідно до Закону України від 19 червня 2003 р.

При виникненні відносин управління управитель наділяється настільки ж широкими повноваженнями, наскільки і невизначеними (володіння, інвестування, управління). Відповідно до ст. 1037 ЦК України управитель вчиняє юридичні та фактичні дії від свого імені згідно з договором. Він у межах наданих йому законом та договором прав може передавати майно у власність іншим особам, здавати в оренду, укладати інші правочини щодо майна, переданого в управління, здійснювати Інші повноваження власника. Законом або договором можуть бути передбачені обмеження щодо вчинення довірчим управителем окремих дій з управління майном. Так, згідно з п. 1 ст. 1037 ЦК України управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління. Якщо він порушить це правило, то укладені ним угоди щодо відчуження майна будуть недійсними. Чинне законодавство не містить інших обмежень прав управителя. Водночас спеціальний правовий статус встановлюється законом для управителя фонду фінансування будівництва та фонду операцій з нерухомістю як довірчого власника.

Таким чином, у визначених законом і договором межах управитель самостійно визначає характер І види тих юридичних і фактичних дій, які необхідно вчинити для досягнення мети управління. Установник управління не має права втручатися у діяльність з управління майном у випадках, не передбачених договором, і не може давати управителеві обов'язкові вказівки.

Управитель здійснює діяльність з управління не у своїх Інтересах, а в інтересах установника чи вигодонабувач а. їх інтерес полягає в досягненні визначеного результату, який залежить від мети управління, встановленої договором. Виділяють два види цілей управління: "охоронного" і "підприємницького" характеру¹.

Ефимова Л. Г. Указ. соч. — С. 302.

458

Глава 62

В першому випадку вигодонабувач заінтересований в схоронності майна І підтриманні його в нормальному працездатному стані. У другому випадку він передбачає отримати визначені договором доходи від грамотного і професійного використання майна. В процесі своєї діяльності управитель зобов'язаний досягнути зазначених вище результатів¹, які визначають характер і види вчинюваних управителем юридичних та види вчинюваних управителем юридичних та фактичних дій щодо майна, переданого в управління.

Тому у разі відсутності в договорі управління обмежень щодо здійснення повноважень або невизначеності їх переліку управитель має право вчиняти будь-які угоди щодо майна, переданого в управління, з урахуванням обмежень, встановлених п. 1 ст. 1037 ЦК України та мети управління.

Управитель є законним (титульним) володільцем майна, отриманого за договором. Тому він має право вимагати від усіх і кожного, включаючи установника та вигодонабувача, усунення будь-яких порушень свого права і за необхідності використовувати для його захисту і захисту інтересів установника та вигодонабувача не лише зобов'язальні, а й речово-правові способи захисту. Зокрема, він може пред'явити позови про визнання свого права на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), про усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення і не були пов'язані з втратою володіння (негаторний позов). Управитель для захисту своїх прав використовує і зобов'язально-правові способи.

Управитель здійснює управління майном особисто. Згідно з п. 2 ст. 1038 ЦК України управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна.

У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто та несе відповідальність перед ними тільки належним йому майном.

Права, набуті управителем у результаті вчинення дій щодо управління майном, включаються до складу майна, переданого в управління, а обов'язки, що виникли в результаті таких дій, виконуються за рахунок цього майна.

З питанням здійснення управління пов'язане питання делегування управителем окремих повноважень з управління третім особам, що обумовлено необхідністю використання знань і досвіду кваліфікованих фахівців, що спеціалізуються в наданні окремих видів послуг. Наприклад, такий складний механізм, як управління цінними паперами та грошовими коштами вимагає залучення фахівців з різних галузей і відповідно наділення їх певними повноваженнями. Зберігач, реєстратор, банк, дилери, брокери та інші не виступають безпосередньо сторонами договору управління, проте в довірчих правовідносинах займають окреме становище. Здійснюючи окремі функції управління, вони набувають статусу довірених осіб (фідуціаріїв).

Управитель має право передавати управління майном Іншій особі в прямо передбачених законом випадках. За ст. 1041 ЦК України управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління

Там само. — С 302.

Договір довірчого управління майном

459

майном, якщо це передбачено договором управління або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні.

Згідно зі ст. 1042 ЦК України управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Управитель майном, якщо це передбачено договором, має право відраховувати належні йому в рахунок плати грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Законодавець сформулював договір управління обов'язково оплатним, що випливає із визначення поняття цього договору, закріпленого в ст. 1029 ЦК України. Тому у випадку укладення договору управління на установника покладається обов'язок виплачувати управителеві плату, передбачену договором.

Враховуючи відсутність обмежень у ЦК України плата управителя і зроблені ним витрати можуть здійснюватися установником за рахунок доходів від використання майна, переданого в управління, або за рахунок іншого майна установника, якщо інше не передбачено договором.

Основний обов'язок управителя полягає у ставленні до довіреного йому майна так, як би він ставився до свого власного, що вимагає від нього діяти розсудливо, виявляти необхідну турботу і дбайливість до інтересів установника і вигодонабувача, своєчасно надавати їм звіт про свою діяльність.

У країнах англосаксонського права наведений обов'язок довірчого управителя закріплено у вигляді "правила розсудливої людини" (prudent man rule), виробленого світовою практикою шляхом узагальнення досвіду і судової практики управління довіреною власністю. Зміст цього правила полягає у вимозі до довірчого управителя "управляти так, як може розсудлива людина за даних історичних і об'єктивних ринкових умов управляти власним капіталом у своїх Інтересах"¹. Загальновизнаним елементом цього правила є фідуці-арне зобов'язання турботи або піклування (the duty of care) та вірності (the duty of loyality). Для визначення того, чи діє управитель з належною турботою (піклуванням) та вірністю, використовується вироблене практикою розуміння такого обов'язку: діяти як передбачлива особа, здійснювати управління майном з тим же ступенем обережності, як при веденні своїх особистих справ.

Управитель зобов'язаний представляти Інтереси установника стосовно його майна у відносинах з третіми особами, включаючи представництво в суді, вести належний облік довірчих операцій в порядку, встановленому законодавством, подавати установнику та вигодонабувачу звіт про результати управління, виплачувати установнику та вигодонабувачі доходи, передавати інші вигоди від довіреного майна в порядку, розмірах і в строки, визначені законодавством і договором, повідомляти установника про будь-які події, що не залежать від управителя, які можуть негативно вплинути на результати управління або вартість майна, а також пропонувати методи поліпшення ситуації.

У випадках, передбачених договором, управитель зобов'язаний внести заста-

■■■

Воеводская Н. Маркетинг рынка трастовых услуг // Хозяйство и право, С. 76.

1996. - № 12. -

Глава 62

ву з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань щодо установника управління або вигодонабувачів.

Управитель може нести й інші обов'язки, передбачені договором, або які покладені на нього законом.

Одна з проблем практичного застосування інституту управління майном пов'язана з недостатньо чітким нормативним визначенням правового статусу і характеру його повноважень управителя, внаслідок чого виникають труднощі в юридичній кваліфікації правомірності тих чи Інших дій чи бездіяльності управителя при виконанні конкретних договорів управління.

Певною мірою цим обумовлена та обставина, що судова практика не напрацювала однозначних і адекватних природі управління критеріїв добропорядності, розумності і справедливості дій управителя, що не дає можливості вирішити питання про правомірність тих чи інших дій (бездіяльності) управителя у конкретних обставинах.

Так, Алтайський край в особі уповноваженої особи передав у довірче управління акціонерному товариству газові мережі. Договір довірчого управління містив таке формулювання: "Установник управління передає довірчому управителю завершені будівництвом і здані в експлуатації розподільчі мережі природного газу, а довірчий управитель зобов'язується здійснювати управління цим майном в інтересах установника". Більш детально права та обов'язки управителя в договорі не були врегульовані.

Отримавши об'єкт в управління, і на виконання договору управитель вчинив ряд юридичних дій, у тому числі уклав договір поставки газу з торговельною організацією з метою подачі цього газу споживачам через приєднану мережу (в договорі було зроблено позначення "Д. У."). Внаслідок неналежного виконання управителем зобов'язань з оплати товару постачальник звернувся з позовом до арбітражного суду про стягнення неустойки І відшкодування збитків.

Арбітражний суд не погодився з доводами відповідача про необхідність залучення до участі в процесі власника майна. В рішенні суду про задоволення позову, зокрема, було відзначено: "В рамках договору довірчого управління умов щодо придбання газу немає. Договір на поставку газу вчинено від імені та в інтересах відповідача і не є угодою з газовими мережами. Доказів, що установник управління погодив угоду за ст. 981 ЦК РФ, тобто вчинення правочинів з перевищенням повноважень (ст. 228 ЦК України), відповідач не надав"¹. Іншими словами, арбітражний суд визнав цю обставину особистим зобов'язанням управителя, не пов'язаним з довірчим управлінням.

Отже, в уявленні арбітражного суду довірче управління полягає тільки в угодах з майном, переданим у довірче управління, причому умови придбання транспортованого по мережах газу повинні бути прямо передбачені договором. З висловленої судом позиції неясно, чим же повинен був займатися довірчий управитель відповідно до умов договору.

Нерозуміння судом суті правовідносин між власником і управителем призвело до посилання суду на ст. 981 ЦК РФ (правочини, укладені з перевищен-

Пятков Д. Договорная практика доверительного управления недвижимостью // Хозяйство и право. - 1998. - № 12. - С. 88-94.

Договір довірчого управління майном

461

ям повноважень). У довірчого управителя не міг виникнути свій власний інтерес із спірного договору поставки, оскільки зобов'язання між цими особами виникло внаслідок договору довірчого управління і з приводу процесу управління майном. Придбання газу було необхідним для нормального функціонування чужих, але довірених управителю газових мереж. За своєю правовою природою ці правовідносини регулюються положеннями цивільного законодавства про довірче управління і у разі перевищення управителем наданих йому повноважень стосовно майна застосуванню підлягає п. 2 ст. 1022 ЦК РФ (в ЦК України — п. З ст. 1043). Проте управитель не перевищив своїх повноважень, оскільки саме умовами договору управління його було зобов'язано робити все і відповідати за будь-який промах, що тягне за собою збитки. Йому необхідно було вчиняти "будь-які юридичні та фактичні дії" вінтересах установника (п. 1 ст. 1038 ЦК України). Факт недотримання цих інтересів власник буде доказувати, коли звернеться з вимогами про притягнення управителя до відповідальності.

Наведений судовий спір є показовим, при його розгляді виявилися недосконалість спеціальних норм права, судової практики і недоліки змісту договору довірчого управління майном.

Правовий статус вигодонабувача.Особливість договору довірчого управління майном полягає у передачі вигод від управління таким майном визначеним договором особам —установнику або вигодонабувачу. Вигодонабувачем може виступати установник або визначені ним особи. Правове становище вигодонабувача повністю визначається загальними нормами ЦК України про договір на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).

Вигодонабувач отримує всі або частину доходів, цінностей, інших вигод від управління, до нього переходить право вимагати виконання договору. Якщо об'єкт управління виявиться в руках третіх осіб, вигодонабувач має право вимагати його повернення, а також усунення інших порушень своїх прав (у тому числі в судовому порядку), що випливають з договору. Вигодонабувачами виступають вказані установником управління особи: фізичні і юридичні особи, держава. Не виключається можливість виступу вигодонабувачами неправоздатних осіб у вигляді тварин, звірів тощо. Вигодонабувачами можуть бути як окремі особи, так і необмежене коло осіб. Останнє характерне для заснування управління в благодійних цілях, зокрема для фінансування закладів науки, культури, охорони здоров'я.

Особливість правового статусу вигодонабувача полягає в тому, що він не бере участі в договорі, але з моменту укладення договору набуває право на самостійний інтерес від використання майна, переданого в управління.

Вигодонабувач здійснює своє право за правилами договору на користь третьої особи. Відповідно до п. 2 ст. 1034 ЦК України установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача). Договір, в якому установник зазначив особу, яка має право здобувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувач), визнається договором на користь третьої особи. Вигодонабувач має лише права і не несе обов'язків. Право третьої особи в цьому договорі має характер вимоги, право претензії, за якою може слідувати позов. За допомогою позову вигодонабувач має можливість вимагати, а управитель зобов'язаний задовольнити цю вимогу, надавши йому все отримане від управління цим майном.

462

Глава 62

Згідно з п. 2 ст. 636 ЦК України виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої обумовлено виконання, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами і не випливає із суті договору.

Вигодонабувач отримує можливість зберегти і скористатися створеним суб'єктивним правом лише після того, як виявить свій намір управителю. Наприклад, вигодонабувач подає заяву зразу після укладення договору про готовність прийняти виконання або звертається по закінченню певного строку за виплатою доходів від управління. Після заяви вигодонабувача договірна свобода установника управління й управителя певною мірою обмежується. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом, сторони, якщо інше не передбачено законом, іншим правовим актом або договором, не можуть розірвати або змінити укладений договір без згоди третьої особи.

У разі якщо третя особа (вигодонабувач) відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір (установник), може скористатися цим правом, якщо це не суперечить суті договору.

Правом третьої особи не може скористатися управитель, оскільки вигодона-бувачем не може бути довірчий управитель (п. З ст. 1033 ЦК України).

Право про недопущення змін або розірвання договору, укладеного на користь третьої особи після вступу останнього у відносини, пояснюється не лише захистом суб'єктивного права вигодонабувача, а й турботою про інтереси його кредиторів. Вигодонабувач, який дізнався про своє право і виявив згоду прийняти виконання, в подальшій діяльності виходить зі свого нового майнового стану і розраховує на те майно, яке вже принесло І ще принесе йому доходи. За відсутності зміни майнового стану ця особа, вірогідно, не стала б пов'язувати себе певним зобов'язанням. Тому заради збереження стабільності майнового стану вигодонабувача, а з ним і його потенційних кредиторів, сторонам, що породили зобов'язання на користь третьої особи, якщо інше не передбачено, заборонено змінювати або розривати договірні відносини без його згоди, що обумовлено встановленим ЦК України обмеженням щодо одночасного виконання обов'язків і прав кількох учасників договору управління. Зокрема, відповідно до ч. З ст. 1033 ЦК України вигодонабувач не може бути управителем. Наведене правило пояснюється тим, що управитель зобов'язаний діяти виключно в інтересах вигодонабувача і не має права використовувати довірене майно в своїх власних інтересах, за винятком прямо передбаченої договором винагороди за виконання обов'язків з управління.