Розвиток холдингів, як форми організації великого бізнесу

Холдингова компанія - це компанія, що володіє контрольними пакетами акцій або частками в паях інших фірм для контролю і управління їх діяльністю з метою привласнення частини додаткової вартості підконтрольних підприємств. До цілей створення холдингів відносяться:

* Консолідація різних підприємств щодо податків. Між холдингом і його підприємством укладається договір про відрахування, унаслідок чого прибуток або збитки підприємства переводяться безпосередньо на холдингову компанію. Це дозволяє холдингу враховувати збитки одних підприємств і прибуток інших для сплати податків з частини прибутку;

* Створення додаткових виробничих потужностей в результаті злиття підприємств під «дахом» холдингової компанії;

* Проникнення холдингових компаній у виробництво і збут різних товарів через посередників;

* Проведення єдиної політики та здійснення єдиного контролю за дотриманням загальних інтересів великих корпорацій;

* Прискорення процесу диверсифікації;

* Централізація участі в капіталі інших фірм.

У разі проміжних холдингів в структурі транснаціональних компаній до цілей їх створення додаються:

* Мінімізація податку на дивіденди;

* Акумулювання прибутку іноземних філій, консолідація надходять з різних країн дивідендів з метою максимального використання договорів про запобігання подвійного оподаткування;

    * Мінімізація впливу валютного контролю на прибуток транснаціональних компаній.

Таким чином, у разі доцільності створення холдингової компанії ми стикаємося зі створенням матеріальної компанії та групою її дочірніх фірм, об'єднаних спільним володінням.

Структура компанії залежить від особливості її діяльності. Але, як правило, до «ядра» холдингу входить група основних дочірніх фірм. Вона обслуговується системою спеціалізованих «сервісних» фірм. У цій якості зазвичай використовуються оперативно-холдингові компанії, фінансові і кредитні установи, включаючи невеликі банки і фінансові інститути зі спеціалізованою ліцензією. Вони покликані швидко змінювати конфігурацію товарно-матеріальних потоків, оперативно перерозподіляти капітали, контроль і права управління дочірніми фірмами. У дочірніх фірмах можуть знаходитися допоміжні центри прибутку. «Сервісна» система холдингу повинна знаходитися в прямому розпорядженні вищої ланки управління компанією, оскільки вона забезпечує функції оперативного управління, стратегічного планування та контролю над дочірніми фірмами.

У штаб-квартирі холдингу організується служба корпоративного планування, яка створює і ліквідує дочірні компанії, розробляє корпоративні схеми. Таким чином, корпоративне планування холдингової компанії включає 3 основних етапи:

▲ Вибір організаційно-структурних форм для основних дочірніх виробничих і фінансових компаній;

▲ Розробка фінансових, інвестиційних і податкових схем, а також оптимізація товарних і фінансових потоків;

▲ Створення системи допоміжних та інвестиційних компаній, що забезпечують діяльність основних підрозділів.

Існують 3 основні шляхи створення холдингової компанії:

1. Перетворення підприємства з виділенням з його складу підрозділів як юридично самостійних;

2. Об'єднання пакетів акцій юридично самостійних підприємств;

3. Установа нових акціонерних товариств.

Отже, холдинговою компанією вважається будь-який господарський суб'єкт, який володіє дочірніми підприємствами і має можливості контролювати їх діяльність.

На вищому рівні управління холдингової фірми визначаються ключові питання її діяльності - інвестиційна стратегія, виробничо-технологічна політика і т.д. Дочірні фірми володіють достатнім рівнем самостійності для виконання поставлених завдань. Стратегія розвитку холдингу визначається на рівні Ради директорів материнської фірми. Оперативне управління компанією здійснюють виконавчі структури, очолювані генеральним директором. Це - головний центр прийняття оперативних рішень.

Механізм управління дочірніми товариствами закріплюється в нормативних документах материнської фірми та її дочірніх структурах (статути та «локальні» нормативні акти). В якості нормативного акту може бути прийнятий внутрішній регламент компанії, узагальнюючий принципи адміністративного механізму. В адміністративному регламенті холдингової компанії відбивається порядок прийняття рішень щодо дочірніх компаній, механізм її реалізації, відповідальність посадових осіб різних рівнів, чим досягається розмежування компетенції між материнськими і дочірніми підприємствами.

Для планування операцій холдингових компаній використовуються спеціальні програмні засоби. Такі системи виглядають в програмі як об'єднання ряду блоків, кожен з яких представляє собою скорочену модель дочірнього підприємства, банку або ділового партнера. Шляхом відбору різних параметрів і режимів обираються оптимальні варіанти управлінських рішень.

Основні типи систем управління великим комерційним підприємством холдингового типу поділяються на:

• управління за функціями (лінійно-функціональна модель);

• управління по галузях (дивізіонна модель);

• програмно-цільове управління;

• матрична система управління.

Управління за функціями в чистому вигляді зустрічається рідко. Дана модель передбачає централізовану систему управління компанією. Крім того, вона можлива на рівні окремих підрозділів фірми. Головну роль в системі управління за функціями відіграють функціональні служби, які є інструментом оперативного управління підприємством.

Перевагою системи є можливість оперативно регулювати окремі аспекти діяльності компанії. Управління здійснюється з єдиного центру. Недолік системи - важко забезпечити комплексність та узгодженість управління. Ускладнено облік витрат. Відповідальність за господарські результати «розпорошена».

«Дивізіонна» система будується відповідно до номенклатури продукції. У цій схемі досягається цілісність управління, однак, на рівні галузевих відділень виникає роз'єднаність. Погіршуються можливості управління фінансовим становищем фірми, її інвестиціями, ускладнюється перспективне планування. У чистому вигляді зустрічається рідко.

Зазначені недоліки описаних систем долаються з використанням програмно-цільового підходу до управління. Для досягнення поставлених цілей створюються програми або проекти. У розпорядження керівників проектів виділяються потужності і фонди галузевих функціональних служб, тобто забезпечується їх взаємодія, підвищується гнучкість і мобільність управління і ясно визначено відповідальність. Але долати «відомчий» підхід не завжди вдається і при цій системі управління.

За кордоном використовується матрична система управління фірмою. Виробничі одиниці в рамках цього підходу перебували під контролем і функціональних, і галузевих служб. Вони «врівноважували" один одного. У зарубіжній практиці зустрічаються багатомірні матриці за схемою, наприклад, функція - галузь - регіон. Це подолання міжвідомчих бар'єрів обертається розмиванням межі центрів прибутку, втратою управлінської ієрархії і т.д.

Таким чином, жодну із розглянутих систем не можна вважати оптимальною для всіх ситуацій. Кожна з них має свої переваги і недоліки і може виправдати себе при правильному застосуванні. Для вітчизняної практики одним з найважливіших критеріїв слід визнати фактор простоти й економічності. Цьому в невеликій мірі відповідають програмно-цільові підходи, а також галузева структура фірми з елементами вертикальної підпорядкованості по лінії функціональних відділів.

Отже, при створенні холдингової компанії розробники стикаються з низкою труднощів, зокрема, нестачею висококваліфікованих управлінських кадрів. У системи холдингу існує ряд недоліків:

▲ Додаткові витрати, пов'язані з процедурними питаннями;

▲ Необхідність проведення окремої ревізії кожної компанії;

▲ Штучне підтримання нерентабельних підприємств за рахунок рентабельних і т.д.

Найважливішою перевагою, яка змушує вдаватися до системи холдингів, а не до форми єдиної компанії, є фінансовий момент - можливість контролювати виробництво, в якому зайнятий капітал, що значно перевищує розміри власного капіталу материнської компанії.

Серед інших переваг холдингу можна назвати:

 ▪ Економію на торгових та інших операціях у вигляді отримання знижки за рахунок оптових покупок і т.д.;

▪ Можливість утворення «технологічного ланцюжка» від видобутку сировини до випуску готової продукції;

▪ Можливість фінансової спекуляції материнської компанії по відношенню до дочірньої;

▪ Поєднання досвіду;

▪ Контроль над цінами;

▪ Ліквідацію конкуренції;

▪ Консолідацію фінансової звітності в рамках холдингу з метою вироблення стратегії найменших податків;

▪ Можливість диверсифікації виробництва;

▪ Можливість відносно легкої ліквідації нерентабельних підприємств;

▪ Створення ринку або монополій на ринку;

▪ Меншу вразливість для впливу ззовні.

Як бачимо, в холдинговій компанії конкуренції протиставляють ефективну основу - консолідацію, що є стратегічною вигодою для всіх учасників об'єднання.

Холдингова компанія є особливим типом фінансової компанії, що створюється для володіння контрольним пакетом акцій інших компаній з метою контролю та управління їх діяльністю. Практично всі сучасні корпорації Заходу і розвинених країн Сходу мають холдингову форму організації, тобто на чолі численних підприємств, заводів, підрозділів, що входять, наприклад, в концерн (і зберігають при цьому юридичну самостійність), стоїть холдинг, що концентрує контрольні пакети акцій даних підрозділів. Це надає всій структурі цілісність і керованість.

На практиці відомі два основних види холдингових компаній - це чистий холдинг, який створюється з метою фінансового контролю та управління, і змішаний холдинг, який займається також певною підприємницькою діяльністю - промисловою, торговою, транспортною, кредитно-фінансовою. Змішані холдинги є типовими у якості материнських компаній сучасних концернів - багатогалузевих об'єднань, організаційно пов'язаних між собою підприємств і конгломератів-концернів, що характеризуються значною диверсифікацією та ослабленням функціональних зв'язків між вхідними в нього компаніями.

Процеси акціонування державних підприємств і розвиток фондового ринку в Україні сформували економічну базу для створення холдингових компаній. Основна мета створення холдингів в Україні - збереження в умовах економічної кризи великих підприємств. Холдинги сприяють зміцненню технологічних коопераційних зв'язків, залученню нових інвестицій, підвищенню конкурентоспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.

В даний час єдиним правовим документом, безпосередньо регулюючим холдингові відносини в Україні, є Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації (від 11.05.94 р. № 224). Згідно з Положенням, холдингова компанія - це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших господарюючих суб'єктів. Останні виступають дочірніми підприємствами компанії. Дане Положення є вузько орієнтованим, оскільки стосується тих випадків, коли холдингові компанії створюються при корпоратизації та приватизації державних підприємств.

Аналіз законодавчої бази України дозволяє зробити висновки, що на сьогоднішній день правові документи, покликані регулювати типову модель вільного формування холдингів раніше приватизованими підприємствами, відсутні.

Основні шляхи створення холдингових компаній в Україні можна звести до трьох варіантів:

1. Створення холдингової компанії на базі існуючого підприємства або структурного підрозділу.

2. Формування холдингових компаній на базі колишньої чи існуючої управлінської структури.

3. Установа холдингової компанії, як нового господарюючого суб'єкта.

Формування холдингових компаній в Україні відбувається за згодою Антимонопольного комітету, який визначає, чи не призведе створювана компанія до монополізації деяких ринків або обмеження конкуренції на них. При цьому в першу чергу береться до уваги тип інтеграції: вертикальна, горизонтальна, конгломератна.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання підприємств, що працюють в єдиній технологічного ланцюга і знаходяться в різних її ланках. Вона не представляє небезпеки для конкуренції.

Горизонтальна інтеграція має місце в тих випадках, коли до складу холдингової компанії передбачається включити підприємства, що виробляють однотипну або взаємозамінну продукцію.

Для конгломератної інтеграції характерним є об'єднання підприємств, не пов'язаних між собою технологічними і коопераційними зв'язками і працюючих в різних галузях.

Слід зазначити, що Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, обмежуючи права на створення холдингів, в той же час практично не розглядає механізм їх функціонування. Сьогодні для таких структур актуальними є питання стратегічного і оперативного менеджменту, маркетингу, фінансів, бухгалтерського обліку та звітності, внутрішнього контролю та аудиту.

Стосовно до області стратегічного менеджменту холдингів слід відзначити недостатню опрацьованість теоретичних і методологічних питань, що відносяться до прогнозно-аналітичної стадії менеджменту, особливо - до етапу отримання комплексного економічного прогнозу діяльності холдингової компанії.

Основна мета прогнозування розвитку холдингу - визначення тенденцій і закономірностей економічних процесів, виявлення можливих альтернатив розвитку. При цьому стратегічне прогнозування розвитку холдингу включає завдання дослідження довгострокової динаміки найважливіших економічних показників, таких як консолідований прибуток об'єднання, темпи його зростання, вкладений капітал та ін.

Практика показує, що найбільш важливими критеріями, пов'язаними з діяльністю холдингових компаній, є критерії прибутковості. Тому в якості найпростішої цільової функції холдингу пропонується функція, узагальнююча поняття консолідованого прибутку холдингової структури:

Пконс. = По + ΣКтПт,

де Пконс. - Прибуток консолідований

По - прибуток головний холдингової компанії;

Кт - ваговий коефіцієнт;

Пт - прибуток дочірньої компанії.

Оскільки мова йде про максимізацію довгострокового прибутку, при вирішенні задачі розподілу інвестиційних ресурсів, необхідно належним чином врахувати фактор часу. Існує ряд динамічних економіко-математичних методів для оцінки варіантів інвестицій, основними з яких є: метод чистої дисконтованої вартості, метод щорічної віддачі, метод внутрішньої самоокупності. Для побудови динамічної моделі холдингу найбільш підходить метод чистої дисконтованої вартості (ЧДВ-метод), який заснований на допущенні, що гроші, одержувані або витрачаються в майбутньому, будуть мати меншу цінність, ніж зараз. Формально цю тезу можна обгрунтувати, застосувавши концепцію альтернативної вартості інвестування коштів. У разі довгострокових інвестицій при фіксованому рівні ризику вираз для ЧДС буде мати вигляд:

де, Іо - початкові інвестиції;

Nm + Gт - очікуваний прибуток у наступні t років;

Ст - залишкова вартість;

gm - коефіцієнт дисконтування.

Коефіцієнт ЧДВ свідчить про те, що інвестиції в майбутні дочірні підприємства варто робити лише в тому випадку, коли ЧДВ> 0.

У простому випадку коефіцієнт дисконтування gm визначається:

gm = (1 + Р)-m,

де, Р - норматив проведення витрат до єдиного моменту часу (норма дисконту).

Зазвичай в якості норми дисконту береться значення середньої рентабельності, яку компанія могла б одержати від альтернативного способу вкладення капіталів. Як альтернативні можна розглядати тільки проекти з аналогічним ризиком для інвестора.

Таким чином, оптимізація прогнозів стратегічного розвитку холдингу повинна забезпечити такий рівень прийняття рішення за темпами зростання, диверсифікації, кооперування, інвестиціям, при якому досягнення стратегічних цілей забезпечує максимальну корисність для компанії в цілому. Економіко-математичні методи прогнозу розвитку холдингу дають можливість розраховувати та аналізувати безліч варіантів його розвитку, не вдаючись до експерименту на реальних об'єктах, і обрати з них найкращі, що задовольняють заданим критеріям.

Крім цього, з виникненням холдингових структур з'явилася необхідність в розробці методичних рекомендацій в області бухгалтерського обліку довгострокових фінансових вкладень в дочірні підприємства, гудвілу; що виникає в результаті поглинання одними підприємствами інших; внутрішньохолдингових розрахунків, а також консолідації фінансової звітності групи підприємств. Найбільш складною ділянкою є процес подання консолідованої фінансової звітності.

Консолідована звітність - це звітність групи підприємств, представлена як єдиний звіт. Головна її мета - пред'явити інвесторам, кредиторам, державним органам управління результати діяльності та інформацію про стан групи підприємств, об'єднаних в холдинг.

На відміну від традиційної зведеної звітності, де більшість показників виходить простим підсумовуванням показників індивідуальних звітів підприємств, в консолідованій звітності відбувається постатейне об'єднання звітів з подальшими винятками:

- Розрахункових операцій між підприємствами групи (внутрішньохолдингових розрахунків);

- Операцій по доходах і видатках всередині холдингу;

- Нереалізованих прибутків та збитків між консолідованими суб'єктами;

- Інвестицій у дочірні підприємства.

У Положенні про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації (П. 26), передбачено, що холдингові компанії повинні раз на рік опубліковувати в засобах масової інформації дані про власний баланс, прибутки і збитки, а також про частки інших підприємств, які їм належать (акції, паї) за формою, встановленою Міністерством фінансів України та Антимонопольним комітетом. Однак вказівок Мінфіну України з цього приводу поки немає. В результаті, холдингові компанії (концерни) складають зведені звіти за традиційною методикою, хоча внутрішні взаємозв'язки господарюючих суб'єктів, які входять до складу холдингів, значною мірою трансформовані. У свою чергу, слід зазначити, що звіт даних виступає як метод консолідації, коли головне підприємство володіє 100% дочірнього капіталу.

Актуальною для області функціонування таких об'єднань є розробка системи контролю і внутрішнього аудиту їхньої фінансово-господарської діяльності. Необхідність здійснення внутрішнього аудиту обумовлена наявністю контролю, який передбачає право одного господарюючого суб'єкта впливати на діяльність іншого з метою досягнення певних цілей (прибутку). Право на вчинення такого контролю і ступінь його прояву обумовлюється часткою власності в капіталі контрольованого підприємства.

Таким чином, незважаючи на недоліки законодавчої бази, установа холдингів в Україні стала реальністю. Є надія на появу в майбутньому правових документів, які регулювали б усі аспекти їхньої діяльності.

В даний час ще однією формою організації великого бізнесу в Україні є фінансово-промислові групи (ФПГ). На відміну від холдингу, ФПГ - господарське об'єднання, яке може бути побудоване не тільки на вертикальних, але і горизонтальних майнових зв'язках. Ця форма може бути застосована для малих і середніх підприємств. Закордонна практика показує, що підприємства малого і середнього бізнесу часто створюються навколо найбільших фінансово-промислових об'єднань. Стати учасником групи може будь-яке підприємство незалежно від його розміру.

Організаційну основу ФПГ становить центральна компанія групи, принципи її побудови фіксуються в багатосторонньому договорі учасників ФПГ. Він визначає механізм прийняття та виконання управлінських рішень, а також правомочності Ради керуючих фінансово-промислової групи.

Спочатку в нашій країні реєструвалися горизонтальні об'єднання типу концернів. Потім ця форма стала використовуватися для вертикальних ФПГ.

За допомогою фінансово-промислових груп керівництво країни прагне створити інструмент відновлення господарських зв'язків і взаємної інтеграції промислового і фінансового капіталу. Вони розглядаються як центральний елемент промислової політики України.

Відрізнити ФПГ від чисто промислових або чисто фінансових груп (наприклад, від банківських холдингів) дозволяють характерні ознаки ФПГ, встановлені Положенням «Про фінансово-промислові групи»:

* Обов'язкова наявність організацій, що діють у сфері виробництва товарів і послуг, а також банків та інших кредитних установ;

* Державна реєстрація ФПГ і внесення їх до реєстру;

* Обов'язкова наявність центральної компанії.

В умовах становлення ринкової економіки в Україні ФПГ є прикладом з'єднання переваг державної та приватної форм власності, державного і приватнопідприємницького типу управління, взаємодії різних секторів економіки за активного використання універсальної акціонерної форми.

Отже, холдинговий принцип сприяє об'єднанню підприємств, що мають загального власника, в осмислену систему, що функціонує як єдиний організм. Загальна виробничо-технологічна і збутова політика створює переваги в конкурентній боротьбі і сприяє успішному освоєнню внутрішніх і зовнішніх ринків.