Холдингова організація об'єднання підприємств

Державні холдинги: теоретичний аспект

З початком ринкових реформ в Україні почався пошук нових форм інтеграції підприємств, адекватних етапу формування ринкового середовища. Для України ця проблема - одна з найактуальніших. Світовій практиці відома безліч форм організації господарської діяльності, в тому числі і фінансового капіталу. При цьому в ряді найвідоміших стоять холдингові компанії. Будучи однією з найбільш ефективних і життєздатних форм підприємництва, холдинги функціонують в даний час практично у всіх сферах господарювання: в банківській справі, промисловості, транспорті, торгівлі і т.д.

Створення холдингових компаній зазвичай продиктовано прагненням до оптимізації управління та фінансування юридичних осіб. Основні переваги холдингових компаній добре відомі: автономія і децентралізація управління в дочірніх компаніях; створення умов для вертикальної і горизонтальної інтеграції підприємств; об'єднання ризиків дочірніх компаній в рамках холдингу, що має диверсифіковану структуру, в результаті чого знижується ціна капіталу; можливість досягнення економії від масштабу при використанні кваліфікованих управлінських кадрів (керівників вищої ланки), а також здійсненні певних видів діяльності, наприклад, експорту і т.д.

У державному секторі холдингові компанії можуть створюватися для вирішення цілого ряду інших завдань, зокрема, таких, як:

- Скорочення кількості об'єктів управління. У цьому випадку холдинги покликані сприяти встановленню контролю над державними підприємствами, оскільки міністерства і відомства, як правило, не здатні прямо контролювати велику кількість фірм з державною участю в силу обмеженої чисельності працюючих в них чиновників;

- Підвищення самостійності менеджерів державних підприємств та їх більша захищеність від втручання з боку співробітників міністерств і відомств, які переслідують, як правило, різні, часом взаємовиключні цілі, що традиційно розглядається в економічній літературі в якості однієї з найважливіших причин неефективності державних підприємств. Державні холдингові компанії можуть стати своєрідним буфером між різними підрозділами уряду, з одного боку, та підприємствами і компаніями змішаної форми власності, з іншого;

- Вдосконалення кадрової політики. Холдинги зазвичай призначають на управлінські пости дочірніх підприємств менеджерів-професіоналів, більш кваліфікованих, ніж державні чиновники, на яких в іншому випадку була б покладено обов'язок участі в управлінні підприємствами;

- Поліпшення моніторингу діяльності дочірніх підприємств. В рамках холдингової компанії з'являється можливість вирішити проблему стимулювання осіб, на яких покладається моніторинг. Можливості стимулювання чиновників, що представляють інтереси держави в органах управління підприємств, обмежені законодавством;

- Реструктуризація збиткових підприємств, які не можуть бути як приватизовані через фінансову непривабливості, так і закриті з причин соціального характеру.

Функціонування холдингових компаній, крім потенційних переваг, пов'язано і з низкою проблем.

1. Створення державних холдингів призводить до появи ще одного рівня бюрократії, що розділяє власників (суспільство) та менеджерів підприємств. У цьому разі додається ланка в і без того довгий «ланцюжок» агентських відносин по лінії суспільство (кінцевий власник) - менеджер (агент) з проблемами опортуністичної поведінки і додаткового моніторингу, що з цього витікають.

2. Незалежно від того, чи знаходяться холдинги у власності держави чи ні, вони представляють собою досить «слабку» організаційну форму. Керівництво холдингової компанії часто не в змозі помітно впливати на формування стратегії дочірніх підприємств і відігравати активну роль у моніторингу. Проблема посилюється, якщо холдингова компанія не володіє контрольним пакетом акцій дочірніх підприємств.

3. Відсутні гарантії того, що при призначенні менеджерів, як самої холдингової компанії, так і її дочірніх підприємств в першу чергу будуть враховуватися не політичні міркування, а кваліфікація та досвід керування кандидатів.

Як бачимо, потенційні недоліки холдингів не менш істотні, ніж їх переваги.

Державні холдингові компанії отримали поширення в Західній Європі після другої світової війни, причому, не тільки в країнах, що характеризуються значною часткою державного сектора у виробництві, як Італія та Австрія, але і в таких країнах, як Швеція та Велика Британія, в економіці яких питома вага державних підприємств набагато менше. Державні холдингові компанії відігравали помітну роль в країнах, що розвиваються (Єгипет, Алжир, Пакистан та ін.) Пік поширення холдингів припав на 70-ті - початок 80-х років минулого сторіччя, проте, починаючи з другої половини 80-х років їх значення в економіках зарубіжних країн постійно зменшується головним чином внаслідок приватизації державних підприємств.

У більшості випадків при формуванні державних холдингових компаній переслідувалася одна з двох цілей. В одних країнах вони створювалися для реструктуризації та оздоровлення підприємств. Найбільш яскравими прикладами цього в Європі служать Італія (державна холдингова компанія ІRІ) і Швеція (холдинг Statsforetag AB). В інших - головним їхнім завданням було управління державними підприємствами і компаніями змішаної форми власності (австрійський холдинг ОІАG, британський NatіоnаlEnterpriseBoard, аналогічні структури в багатьох країнах, що розвиваються). Подібні холдинги створювалися, як правило, після проведення масштабної націоналізації приватних компаній.

З питання оцінки результатів діяльності холдингових компаній за кордоном та їх ефективності як механізму управління держсектором серед економістів немає єдиної думки. Більшість фахівців схиляється до того, що недоліки холдингових компаній переважають їхні потенційні переваги. У даному відношенні показовий приклад Італії. У післявоєнний період минулого століття тут була створена струнка система управління державними та змішаними підприємствами, на чолі яких стало Міністерство державного майна, а рівнем нижче розташовувалися державні холдингові компанії (ІRІ, ЕFІМ, ЕGАМ та ін), які контролювали виробничі компанії або безпосередньо, або через галузеві субхолдинги (Finsider, Fincantieri, Finmeccanica і ін). У 70-ті роки державний сектор Італії став занепадати не в останню чергу через те, що державні холдинги і контрольовані державою підприємства перетворилися в об'єкт боротьби між різними політичними партіями, які входили в постійно змінювались коаліційні уряди. У результаті в основу економічної політики Італії в 90-ті роки були покладені ідеї приватизації.

У той же час практика господарської діяльності свідчить про те, що холдингові компанії можуть відігравати позитивну роль в управлінні держсектором. Найбільш ефективні вони тоді, коли поставлені перед ними цілі чітко визначені і обмежені в часі, що характерно для періодів реструктуризації і приватизації.