Організаційні форми підприємництва

ТЕМА 1.

ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ, ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1. Організаційні форми підприємництва.

1.2. Холдингова організація об'єднання підприємств.

1.2.1. Державні холдинги: теоретичний аспект.

1.2.2. Розвиток холдингів, як форми організації великого бізнесу.

Питання для перевірки знань та понять.

Тестові завдання для контролю знань.

Ключові слова та поняття: підприємництво; суспільство; партнерство; корпорація; корпоративна форма; корпоративне об'єднання; акціонерне товариство; міжнародні корпорації; корпоративне планування; управління за функціями; управління за галузями; програмно-цільове управління; матрична система управління; вертикальна інтеграція; конгломератна інтеграція; консолідований прибуток.

Організаційні форми підприємництва

Різноманітність видів підприємницьких структур, які функціонують у світовому ринковому середовищі, є проявом відмінностей організаційних форм підприємництва. Ці форми прийнято ділити на дві групи: приватні та громадські. До першої групи відносять приватних підприємців і суспільства (партнерства), до другої - корпорації. Такий поділ не є формальним за своїм характером.

По-перше, для індивідуально приватної форми і товариства, як правило, характерні безпосереднє об'єднання функцій володіння і управління, в той час як корпорації властиве повне відокремлення цих функцій.

По-друге, при приватних формах господарська відповідальність за здійснення підприємницької діяльності лягає переважно на самих власників. В них власність підприємства не відокремлена від власності власника, на відміну від корпорацій, де таке відокремлення чітко зафіксоване й обмежує відповідальність її власників.

По-третє, якщо корпорації зобов'язані функціонувати у відкритій для суспільства формі, публікуючи щорічно звіт про результати своєї фінансової діяльності, то приватні підприємці і суспільства мають право зберігати конфіденційність, надаючи таку інформацію лише уповноваженим органам.

Як одноосібний власник, приватний підприємець привласнює весь отриманий дохід, що вже саме по собі є могутнім стимулом для ініціативної діяльності. Крім того, безпосередня причетність до управлінської діяльності не лише приносить йому задоволення, а й сприяє зміцненню становища в суспільстві. Все це створює потужні стимули для підприємницької діяльності.

Приватні підприємці найбільш наближені до ринкового попиту. Безпосередньо працюючи із споживачами і постачальниками, вони здатні швидко реагувати навіть на незначні коливання кон'юнктури. Здійснюючи виробництво в незначних масштабах, вони можуть швидко переорієнтувати його на випуск більш конкурентоспроможної продукції. Оперативність і гнучкість - найважливіші переваги індивідуальної форми підприємницької діяльності.

Разом з тим, приватна форма підприємництва має і певні недоліки.

По-перше, окремий підприємець не в змозі організувати велике виробництво, оскільки його фінансові можливості обмежені. Закуповуючи ресурси невеликими партіями, він змушений платити більшу ціну за них. Обмежений він і в отриманні всієї можливої ​​ економії від масштабу виробництва. Все це обертається більш високими витратами виробництва, що знижує конкурентоспроможність малого підприємства.

По-друге, виконання однією людиною різних функцій - управлінської, постачальницької, фінансової, маркетингової і кадрової - знижує ефективність управління в цілому внаслідок надмірного навантаження і нестачу знань. Залучення до вирішення цих завдань сторонніх осіб або організацій знижує мотивацію і розосереджує відповідальність, що небажано для підприємця. Однак, найбільшим недоліком індивідуальної форми підприємництва є повна господарська відповідальність підприємця, що робить його заручником власної "справи", адже в правовому відношенні підприємець відповідає не тільки активами підприємства, й усім своїм майном і в разі несприятливих для справи обставин може його позбутися. Ризик дуже високий, і це стримує новаторські можливості індивідуального підприємця.

Проблеми, які стоять перед індивідуальним підприємцем - обмеженості ресурсів і високого ризику, - можуть бути в певній мірі вирішені за допомогою організації товариства. Товариство (партнерство) - це об'єднання закритого типу з обмеженою кількістю учасників, які здійснюють спільну діяльність на основі часткової власності та беруть безпосередню участь в управлінні.

Серед рис, які характеризують товариство як форму підприємництва, виділяють:

- Фіксований склад учасників;

- Пайова участь в капіталі підприємства;

- Особисту майнову відповідальність учасників.

В організаційному плані товариство, хоч і вимагає договору між його учасниками, є досить простою формою організації підприємництва. Однак, зберігаючи переваги індивідуального підприємця, ця форма надає значні можливості для залучення ресурсів в результаті розширення кола учасників. Більш широка майнова база сприяє розширенню можливостей залучення кредитних джерел, які гарантуються майном усіх учасників. Суспільство - це, по суті, специфічна форма розподілу ризику. Будучи розподіленим між учасниками товариства, ризик знижується для кожного з них. Крім того, об'єднання знань багатьох людей, можливості їх спеціалізації на певних функціях управління підприємством значною мірою усувають проблеми, з якими стикається окремий індивідуальний підприємець. Підвищується також стійкість самого підприємства, існування якого тепер не так сильно пов'язане з особистістю власника, оскільки вони можуть бути передані іншим особам у разі виходу будь-якого з учасників із справи.

Однак і суспільство не позбавлене недоліків.

- По-перше, розподіл функцій управління між його учасниками створює труднощі у вигляді можливого виникнення конфліктів як на основі конкуренції між самими учасниками, так і в боротьбі за лідерство. Крім того, знижується оперативність у прийнятті рішень;

- По-друге, для суспільства все ж характерна надмірна відповідальність учасників, значною мірою зумовлена ​​й чужими помилками. Все це робить цю форму організації підприємницької діяльності досить вразливою.

Недоліки та переваги одноособових підприємств і товариств є причиною того, що вони функціонують переважно як етноцентричні компанії. Інтернаціоналізація обігу і виробництва не стали для них типовою формою функціонування, цільова форма реалізується на внутрішньому ринку. Вихід на світові ринки товарів, послуг, робочої сили і капіталу здійснюється в більшості своїй як одноразовий акт, а не системність ділової поведінки. Як раз з цього спочатку закриті "родинні" компанії, як, наприклад, «Форд», «Круп», «Макдоннел», «Хьюлетт-Паккард», «Грюндіг» та інші, при виході на світові ринки, змушені були «відкритися» так, що кількість їх акціонерів нині сягає сотень тисяч.

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтегральних утворень): добровільні й інституційні. В даний час в Україні найбільш поширеними і ефективно діючими можна вважати корпорації, асоціації, консорціуми, концерни, холдинги, фінансові (промислово-фінансові) групи.

Корпорація як форма підприємництва - це, засноване на пайовій участі в капіталі, об'єднання, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників. Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці ХІХ ст. і була зумовлена ​​якісними зрушеннями в продуктивних силах суспільства. Вона стала формою, яка, з одного боку, розширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, а з іншого - обмежила рівень ризику, який надзвичайно зріс у зв'язку з масштабними фінансовими вкладеннями.

У сучасній ринковій економіці саме корпорації відіграють ключову роль. Маючи невелику частку в структурі організаційних форм - не більше ніж 20-25%, - корпорації дають 80-90% господарського обороту. Сутнісні особливості корпорації не пов'язані з масштабністю їх діяльності, оскільки переважна більшість корпорацій є невеликими за розмірами.

Головна економічна особливість корпоративної форми полягає в тому, що вона є завершеною формою відокремлення власності від управління. Це забезпечило корпорації ті незаперечні переваги, які й зумовили її провідну роль в економіці і розвиток геоцентричної форми:

• обмеження майнової відповідальності дало змогу залучити до інвестування широкі кола населення, забезпечуючи досить швидку за часом і значну за обсягами централізацію капіталу; зниження ризику сприяло активізації новаторської функції підприємництва;

• відокремлення функції управління від функції власності обумовило надзвичайну стійкість корпорації, як господарського утворення, що існує незалежно від його засновників та учасників. Це створило умови для стабільного, орієнтованого на перспективу розвитку і висунуло на передній план завдання реалізації довгострокових стратегічних цілей, що завдяки здатності корпоративної форми централізувати значні капітали надало їй необмежені можливості для зростання;

• безперешкодне, в умовах розвинутого ринку цінних паперів, переміщення пайової участі за допомогою купівлі-продажу акцій надає ще одну важливу перевагу - ліквідність, тобто можливість перетворення інвестованих коштів у грошову форму, що є надзвичайно привабливим для широкого кола потенційних інвесторів.

Однак, як і будь-яка інша форма, корпорація також не позбавлена ​​недоліків. Перш за все, це організаційні труднощі, що виникають при оформленні та реєстрації цієї форми, подолання яких потребує значних зусиль і коштів. Крім того, сам порядок формування корпоративних утворень досить жорстко регулюється і пов'язаний з певними обмеженнями. Істотний недолік корпоративної форми організації - надмірний податковий тягар, який виникає внаслідок подвійного оподаткування: спочатку доходів корпорації, а потім дивідендів, які виплачуються акціонерам. Вимоги відкритості у вигляді обов'язкової публікації щорічних звітів про фінансове становище не лише роблять корпорацію більш вразливою для конкурентів, а й орієнтують керівників на досягнення короткострокових цілей, щоб задовольнити вимоги акціонерів і залучити інвесторів.