Міжнародне регулювання фінансового ринку

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку співпрацює з органами регулювання ринку капіталів інших країн, міжнародними організаціями та іноземними інвесторами в рамках чинного законодавства та у відповідності із загальнодержавною політикою у сфері зовнішніх зносин, яка має багатовекторний характер та орієнтована на запровадження в Україні світових стандартів регулювання економіки.

За час свого існування Комісія започаткувала та здійснювала активну співпрацю з більшістю міжнародних організацій, які працюють в галузі ринку капіталів та фінансових послуг, зокрема, з такими:

- Міжнародною організацією комісій з цінних паперів (IOSCO);

- Організацією економічного співробітництва та розвитку (OECD);

- Міжнародним валютним фондом;

- Світовим банком;

- Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC);

- Групою 30;

- органами регулювання ринку цінних паперів інших країн.

Міжнародна організація комісій з цінних паперів ((InternationalOrganisationofSecuritiesCommissions – IOSCO) – найвпливовіший орган наднаціонального регулювання міжнародного ринку капіталу, який поєднує понад 190 членів з країн усього світу.

Відповідно до рішення Президентського Комітету IOSCO за результатами голосування під час ХХІ щорічних зборів Міжнародної організації комісій з цінних паперів, 26 вересня 1996 року Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку України було прийнято до зазначеної організації в якості постійного члена.

Структура Організації:

1. Президентський комітет – збирається раз на рік під час Щорічної Конференції, складається з керівників усіх установ-учасниць (постійних та асоційованих членів) та має усі необхідні та відповідні повноваження щодо досягнення цілей Організації.

2. Виконавчий комітет – складається з 19 членів:

- Голова Технічного Комітету;

- Голова Комітету ринків, що розвиваються;

- Голови кожного Регіонального Комітету (4 Комітети);

- по 1 звичайному члену, обраному кожним Регіональним Комітетом серед постійних членів цього регіону;

- 9 звичайних членів, обраних Президентським Комітетом.

Зустрічі Виконавчого Комітету відбуваються протягом року (згідно зі Статутом Організації). На цих зустрічах приймаються всі необхідні й відповідні рішення та застосовуються дії щодо досягнення цілей Організації.

До складу Організації входять наступні Регіональні Комітети, які збираються з метою обговорення специфічних регіональних проблем членів Організації, що входять до їх складу:

- Азіатський/Тихоокеанський Регіональний Комітет;

- Регіональний Комітет в Африці/Середній Азії;

- Міжамериканський Регіональний Комітет;

- Європейський Регіональний Комітет.

Категорії та внески членів IOSCO

Існує 3 категорії членів Організації:

1) постійні члени – кожен постійний член IOSCO має один голос;

2) асоційовані члени – не мають права голосу та не можуть бути обраними до Виконавчого Комітету, проте вони можуть обиратися до Президентського Комітету;

3) афілійовані члени – не мають права голосу, не обираються ні до Виконавчого, ні Президентського Комітетів. Афілійовані члени – це СРО, які можуть увійти до Консультативного Комітету СРО.

Фінансування діяльності Організаціїздійснюється за рахунок щорічних внесків її членів. Розмір внеску нині становить 15 000 Євро.

Співпраця IOSCO з міжнародними організаціями.

Крім співпраці між членами організації, та враховуючи те, що міжнародний ринок капіталів є невід`ємною частиною світової економіки, у розробці своїх документів IOSCO тісно співпрацює з такими міжнародними фінансовими організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, регіональні банки розвитку (включаючи Європейський банк реконструкції та розвитку), Міжнародний Комітет зі стандартів бухгалтерського обліку, Базелевський Комітет з банківського нагляду та ін., що свідчить про діяльність організації згідно з загальними принципами розвитку, які підтримуються провідними міжнародними організаціями світу.

Організація економічного співробітництва та розвитку (OrganisationforEconomicCooperationandDevelopment – OECD) – міжнародна організація, що об’єднує 34 країни світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим індексом розвитку людського потенціалу (індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни), зокрема, більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Корея, Японія. Договір про OECD був підписаний 14 грудня 1960 р. в Парижі, але вступив у дію 30 вересня 1961 р. на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів OECD і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

Штаб-квартира розміщена у Парижі (Франція).

OECD також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Україна розпочала співпрацю з OECD у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв’язках з OECD.

OECD надає урядам країн-членів рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику.

OECD – це товариство „багатих” країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг. На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, OECD не надає фінансування. Ця Організація здійснює аналіз країн-членів, тим самим допомагаючи урядам визначити стратегію розвитку.

Дискусії, які іноді виникають в OECD, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних „правил гри” в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

Міжнародний валютний фонд – МВФ (англійською IMF) – спеціальне агентство Організації Об’єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами 27 грудня 1945 р. з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Практичну діяльність Міжнародний валютний фонд розпочав у 1947 р.

Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні (округ Колумбія).

На сьогодні членами Фонду є 188 країн.

Основні функції МВФ:

- сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці;

- розширення світової торгівлі;

- кредитування;

- стабілізація грошових обмінних курсів.

Офіційні цілі МВФ:

- сприяти міжнародній співпраці у валютно-фінансовій сфері;

- сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

- забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів і не допускати знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг;

- надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також у ліквідації валютних обмежень;

- тимчасово надавати державам-членам ресурси в іноземній валюті, з метою виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу.

Структура органів управління

Рада керуючих (BoardofGovernors) – вищий керівний орган МВФ –, в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить – вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати через пошту в будь-який час.

У МВФ діє принцип „зваженої” кількості голосів: можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою в його капіталі. Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, – „спеціальною більшістю” (відповідно 70 або 85 % голосів країн-членів). Не зважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, тому що для прийняття яких необхідно максимальної більшості (85 %). Це значить, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. Відносно країн які розвиваються, то за наявності скоординованих дій, теоретично, вони також мають можливість блокувати прийняття рішень, які їх не влаштовують. Але досягти узгодженості великій кількості різнорідних країн досить складно.

Міжнародний валютний і фінансовий комітет – МВФК (InternationalMonetaryandFinancialCommittee, IMFC) відіграє важливу роль в організаційній структурі МВФ. З 1974 р. до вересня 1999 р. його попередником був Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи. Він складається з 24 керуючих МВФ і збирається на сесії два рази на рік. Цей комітет є дорадчим органом Ради керуючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень. Але він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; вносить на розгляд Раді керуючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також Комітет з розвитку – Об’єднаний міністерський комітет Рад керуючих Світового Банку і Фонду.

Виконавча рада (ExecutiveBoard) – тобто директорат, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Виконавча рада складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами: США, Німеччиною, Японією, Великою Британією та Францією. Рада засідає три рази на тиждень та керує поточною діяльністю Фонду, в тому числі й розподілом кредитів країнам-учасницям. Крім того до повноважень Виконавчої ради МВФ входить обрання на п’ятирічний термін директора-розпорядника, який очолює штат співробітників Фонду.

Комітет з розвитку є спільним органом МВФ та МБРР, що займається питаннями щодо надання коштів країнам, що розвиваються. Комітет складається з 24 членів – міністрів фінансів країн-учасниць. Основною функцією комітету є підготовка аналітичних доповідей стосовно цих країн та надання рекомендації Раді керуючих МВФ та МБРР.

Ресурси МВФ – їх формування відбувається шляхом внесення державою коштів до уставного капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів.

Розмір квот для кожної країни-члена встановлюється на підставі її ваги в світовій економіці. При розрахунках квот застосовується спеціальна формула, що являє собою середньозважене значення ВВП (50%), відкритості (30%), економічної мінливості (25%) та міжнародних резервів (5%). Квоти виражаються в спеціальних правах запозичення – СПД (від англ. specialdrawingrights - SDR), розрахунковій одиниці Фонду. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину, Велику Британію та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.

МВФ є інституційною основою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної торгівлі, забезпеченню високого рівня зайнятості та доходу.

Стратегію Фонду визначають провідні країни світу, зокрема США, частка яких у загальній кількості голосів становить 17,7 % (кількість голосів, що надаються країні, пропорційна до суми внесених коштів).

Україна стала членом МВФ у 1992 р. з квотою менше як 1 % у загальному капіталі Фонду.

Світовий банк заснований в 1944 р., – є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Світовий банк здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, здійснюючи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв’язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку входять лише дві інституції – Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР), в той час як до Групи Світового банку входять, крім двох названих, ще три інституції: Міжнародна фінансова корпорація (IFC), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).

Всі п’ять організацій входять до Групи організацій Світового банку. В окремих випадках під Світовим банком розуміється Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який досі складає основу діяльності Світового банку.

Співвласниками Світового банку є 187 країн-членів, інтереси яких представляють Раду керуючих і Раду директорів, що перебуває у Вашингтоні. Країни-члени є акціонерами Світового банку, що володіють правом приймати остаточне рішення.

Умовою членства в Світовому банку є членство в Міжнародному валютному фонді, тобто кожна країна-член МБРР повинна спершу стати членом Міжнародного валютного фонду. Тільки ті країни, які є членами МБРР, можуть бути членами інших організацій, що входять до Групи Світового банку.

Відповідно до Статуту Міжнародного банку реконструкції та розвитку кожна країна має певну квоту в статутному капіталі, пропорційно квоті розподіляються голоси при прийнятті рішень.

Співробітництво Світового банку і України. До Світового Банку Україна вступила в 1992 році (водночас зі вступом до МВФ); вона є членом всіх його структур – МБРР, IFC, МАР і БАГІ. Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку є другим, після МВФ, кредитором України.

Зі цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на 4 групи:

1) інституційні – спрямовані на реформи та розвиток державного управляння фінансами, економікою;

2) реабілітаційні – мають інвестиційний характер;

3) на розвиток певної галузі економіки;

4) на структурну перебудову галузей економіки.

Кошти, що надходять від Світового Банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані не тільки на погашення дефіциту бюджету й платіжного балансу, але й на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту.

Позики Світового Банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту сприятливіші. За класифікацією Світового банку Україна належить до III категорії країн (рівень доходів нижче середнього), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Відсотки за кредит сплачуються за плаваючою ставкою і становлять близько 6,5 % річних.

Позики Світового Банку надаються у кілька траншів; кожний наступний надається при виконанні певних умов. Представником позичальника виступає Міністерство фінансів України.

Міжнародна фінансова корпорація (InternationalFinanceCorporation – IFC) – одна з п’яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1956 році. Штаб-квартира – Вашингтон. Нараховує 182 країни-члени, серед них Україна (з 1993 p.).

Основна мета IFC – сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Організаційна структура:

1. Рада керуючих – вищий орган IFC. Кожний керуючий МБРР автоматично стає й керуючим IFC, якщо його країна є членом IFC. Рада проводить щороку збори водночас зі зборами МБРР, на яких обговорюються найважливіші проблеми політики банку й IFC.

2. Директорат здійснює поточну роботу. Він складається з 24 директорів, які водночас є директорами МБРР.

3. Президент IFC за посадою є головою директорату IFC. Він називається також виконавчим президентом.

4. Банківська консультативна комісія складається з восьми представників провідних міжнародних інститутів. Разом з керівництвом IFC вони обговорюють ділові й політичні проблеми й стратегію корпорації.

5. Діловий консультативний комітет сполучає провідних промисловців, банкірів, державних діячів, які обмінюються думками з керівництвом IFC з економічних та фінансових проблем.

Джерелами фінансування є:

- внески країн-членів в уставний капітал;

- кредити від МБРР;

- відрахування від прибутків;

- кошти від повернення кредитів;

- залучені на зовнішніх ринках кошти.

Кредитна діяльність – IFC, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвиненим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вище пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Привабливою ж стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали б коштів з інших джерел. За звичай, IFC фінансує не більше як 25 % загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків.

На відміну від МБРР для інвестування коштів IFC не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю. Іншою відміною рисою є те, що IFC не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам. З моменту утворення й до середини 1998 р. IFC здійснила інвестицій на суму 24 млрд. доларів.

Попри свої головної функції – заохочення приватних інвестицій – IFC надає країнам-членам також і технічну допомогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного використання інвестицій. Сфера консультування – капітали, технологія, менеджмент.

Співпраця України і IFC. Україна стала акціонером і членом IFC в 1993 р. Інвестиції IFC в Україні спрямовані в фінансовий сектор, агробізнес, виробництво будівельних матеріалів, роздрібну торгівлю й послуги, енергетику, виробництво устаткування для транспорту, інфраструктуру – зокрема в мережу автозаправних станцій, у розвиток складської інфраструктури й логістики, а також у виробництво керамічної плитки. Серед існуючих клієнтів, IFC надала додаткове фінансування „Сандорі” для розширення й модернізації виробництва соків і напоїв, „Нової Лінії” для будівництва нових торгових центрів, і субординирований кредит банку „Аваль” для капіталу другого рівня банку.

„Група 30” (Група Тирдцяти)  – незалежна недержавна некомерційна організація, що була створена у 1978 р. експертами 30 фінансових ринків з метою усунення бар’єрів у міжнародній торгівлі цінними паперами. На початку свого створення експерти „Групи 30” провели аналіз провідних фінансових ринків країн Західної Європи, Північної Америки та Японії з метою з’ясування можливості їх стандартизації. В результаті експертами був зроблений висновок, що рух цінних паперів на цих ринках, організований відповідно до національних законів і положень країн, в яких ці нормативні акти приймались. У результаті закони і положення дуже відрізнялися між собою, особливо клірингова система, укладення договорів та їх виконання. Висновки показали, що для збільшення ефективності національних фінансових ринків, особливо для організації торгівлі, створення національних клірингових систем і депозитаріїв, необхідні єдині правила, стандарти, процедури.

У березні 1989 р. „Група 30” вперше опублікувала звіт, в якому оприлюднила дев’ять рекомендацій щодо підвищення ефективності розрахункових і клірингових систем та зменшення ризиків при операціях з цінними паперами. Всі рекомендації були розроблені із зазначенням термінів виконання. Але строки виявилися нереальними і нині фінансові ринки різних країн знаходяться на різних стадіях впровадження стандартів.

Україна вступила в міжнародну організацію „Група 30” у 1996 р. НКЦПФР (на той момент – ДКЦПФР – Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) приєдналася до 6 резолюцій:

1) про співробітництво – дає можливість полегшити доступ до інформації з операцій міжнародного спрямування;

2) про взаємодопомогу – визначає необхідність підвищення безпеки інвестора і захист національних ринків від протизаконних операцій з цінними паперами;

3) про нагляд за елементами системи торгівлі похідною інформацією фінансового ринку – ця резолюція в першу чергу стосується бірж, які повинні відповідати діючим офіційним стандартам і політиці регулювання ринку;

4) про міжнародні принципи ведення підприємництва – в документі визначені принципи ведення бізнесу: чесність і справедливість стосовно бізнесу; компетентність; можливість ефективно використовувати свої ресурси; інформація про споживачів; конфіденційність і відповідальність;

5) про відмивання грошей – дає можливість виявити суб’єктів, які займаються відмиванням грошей, і переслідувати їх у судовому порядку;

6) про запобігання шахрайству – ця резолюція допомагає виявити ознаки шахрайства, розширити процедури, що дозволяють вчасно в міжнародному масштабі „заморозити” активи шахраїв.