Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Державне регулювання фінансового ринку




Тема 2. Регулювання фінансового ринку

2.1.Сутність регулювання фінансового ринку

2.2.Державне регулювання фінансового ринку

2.3.Внутрішнє регулювання фінансового ринку

2.4.Міжнародне регулювання фінансового ринку

2.5.Регулювання фінансового ринку в країнах з розвинутою ринковою економікою

 

 

Сутність регулювання фінансового ринку

Регулювання фінансового ринку – це цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин, що складаються на фінансовому ринку, з метою впорядкування цих взаємовідносин і забезпечення захисту інтересів осіб, які беруть у них участь.

 

Основною метою регулювання фінансового ринку є забезпечення гармонізації всіх видів інтересів учасників цього ринку: індивідуальних, корпоративних, державних, а також інтересів міждержавних та інтернаціональних об’єднань.

 

Цілі регулювання фінансового ринку:

- підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників;

- забезпечення безпеки фінансової системи;

- створення однакових "правил гри" для всіх учасників ринку;

- забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення на фінансові інструменти на основі попиту і пропозиції;

- створення ефективного ринку, на якому завжди є стимули для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується;

- створення нових ринків та підтримка необхідних суспільству ринків, ринкових нововведень;

- досягнення суспільних цілей, наприклад, соціальних чи розподільчих;

- захист інтересів індивідуальних інвесторів від зловживань професійних учасників;

- протистояння формуванню монопольних утворень і зловживанню монопольним становищем;

- забезпечення прозорості і відкритості фінансового ринку, запобігання його саморуйнуванню у періоди кризових явищ тощо.

 

Принципи регулювання фінансового ринку – цеосновні правила, за якими відбувається цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин між всіма учасниками ринку для підтримки їх рівноваги.

Основними принципами, на яких ґрунтується система регулювання фінансового ринку, є:

- захист законних прав та інтересів інвесторів з боку держави;

- розкриття емітентами інформації, яка необхідна інвесторам для прийняття рішень;

- рівний доступ учасників ринку до інформації;

- відображення співвідношення попиту і пропозиції через ціни на фінансові активи;

- підтримка добросовісної конкуренції між учасниками ринку;

- наявність державного органу регулювання із сталими, чітко окресленими повноваженнями;

- сприяння розвитку інновацій у галузі цінних паперів тощо.

 

Напрями регулювання фінансово ринку та його сегментів:

1) регулювання складу інструментів ринку та обсягу їхніх прав;

2) регулювання складу учасників ринку та окремих видів їх діяльності;

3) регулювання інформаційних потоків на ринку;

4) регулювання операцій та форм торгівлі фінансовими активами.

 

Форми регулювання фінансового ринку:

1. Пряме (правове) регулювання – це система процесів встановлення норм поведінки для учасників фінансового ринку, забезпечення їх застосування, розв’язання суперечок, що виникають у зв’язку з їх застосуванням, а також притягнення до відповідальності учасників, що порушують ці норми. У складі системи правового регулювання розрізняють дві підсистеми:

- нормативне (законодавче) забезпечення, що складається з правових актів, правил, вимог та стандартів, які є обов’язковими для всіх учасників на фінансовому ринку або для їх окремих груп;

- інституціональне (адміністративне) забезпечення правового регулювання, що складається з компетентних органів, уповноважених видавати нормативні акти, розробляти правила, вимоги та стандарти щодо функціонування фінансового ринку, забезпечувати їх застосування та здійснювати інші регулятивні повноваження.

2. Непряме (економічне) регулювання – це вплив на функціонування фінансового ринку через систему економічних важелів, застосування яких сприяє формуванню окремих умов зовнішнього середовища цього ринку і позначається на цінах, обсягах попиту та пропозиції окремих сегментів фінансового ринку, а також на ступені конкурентної боротьби між учасниками ринку.

Непряме (економічне) регулювання фінансового ринку базується на використанні повноваженими органами важелів (способів) непрямого економічного впливу (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Непряме (економічне) регулювання фінансового ринку

№ п/п Важелі економічного впливу Органи, які здійснюють вплив
1 Випуск в обіг (або вилучення) готівкових грошей Національний банк України
2 Випуск регулюючими органами власних цінних паперів і проведення операцій з підтримання їх курсу на вторинному ринку державні
3 Вплив на рівень ставок процента на фінансовому ринку державні
4 Надання гарантій щодо виконання зобов’язань за цінними паперами окремих емітентів державні, органи СРО
5 Стимулювання розгортання (або згортання) зовнішньополітичних зв’язків між державами, з міжнародними фінансовими організаціями державні
6 Фінансування розвитку інфраструктури фінансового ринку державні, органи СРО
7 Інформування і консультування учасників ринку органи СРО
8 Організація навчання фахівців органи СРО
9 Проведення комплексу заходів щодо популяризації окремих видів діяльності та інструментів фінансового ринку органи СРО

 

Більшість із зазначених важелів (крім чотирьох останніх) може повноцінно використовуватися здебільшого на рівні державного регулювання (використання першого з них належить виключно до компетенції центрального банку держави).

 

Рівні регулювання фінансового ринку:

1. Державне регулювання полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері і здійснюється уповноваженими державними органами та охоплює всі напрями регулювання у межах національного фінансового ринку: процедуру випуску та обігу фінансових активів; регулювання таких видів фінансової діяльності, як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо; регулювання діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників), іноземних учасників ринку.

2. Внутрішнє регулювання здійснюється недержавними інститутами-регуляторами (об’єднання професійних учасників фондового ринку, саморегулівні організації – СРО) за окремими напрямами та видами професійної діяльності на фінансовому ринку.

3. Міжнародне регулювання здійснюється міжнародними організаціями або шляхом укладення міжнародних угод щодо інтеграції окремих національних фінансових ринків, упорядкування інтернаціоналізованих сегментів ринку та проведення угод з інструментами фінансового ринку суб’єктами міжнародного права.

 

 

Державне регулювання фінансового ринку

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах неможливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, установлює базові правила економічних відносин учасників ринку. Досить поширеною є точка зору, що зловживання на фондовому ринку були однією з причин найглибшого спаду в світовій економіці початку 30-х років XX сторіччя, при якому скорочення виробництва становило в окремих країнах 50%, а рівень безробіття досягав 30%.

Уряд у будь-якій країні регулює фінансовий ринок через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання і визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцензування професійної діяльності учасників і посередників фінансового ринку, контроль за здійсненням їх професійної діяльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на фінансових ринках.

Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно важлива. Фінансовий ринок дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причина, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур.

Державне регулювання фінансового ринку та його складових – це об’єднання в єдину систему певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.

Основна мета державного регулювання – це здійснення державою комплексних заходів щодо:

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

- захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

- контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

- дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

- запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

 

Сфери фінансового ринку, які обов’язково повинні регулюватися державою:

- допуск цінних паперів до публічних торгів;

- розкриття інформації емітентами;

- функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно-інформаційних систем);

- регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

- реклама на ринку цінних паперів;

- заборона маніпулювання цінами.

 

Основне завдання державного регулювання – узгодження інтересів усіх суб’єктів фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон в їхніх взаємовідносинах через непряме втручання в їхню діяльність.

 

Важелі непрямого втручання держави в регулювання фінансового ринку є:

1) податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;

2) регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;

3) зовнішньоекономічна політика, що пов’язана з регулюванням операцій з іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;

4) гарантії держави щодо позик приватного сектора;

5) вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

 

Форми державного регулювання фінансового ринку:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;

- регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов’язків учасників ринку;

- реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

- видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

- контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

 

Важливим елементом державного регулювання фінансового ринку є правове регулювання, яке за своїм характером є загальнообов’язковим, субординаційним і ґрунтується на можливості застосування примусу. Державні органи, які здійснюють таке регулювання у сфері фінансового ринку, обов’язково повинні дотримуватися у своїй діяльності „букви закону – дозволено лише те, що дозволяється законом”.

 

Державно-правове регулювання – це регулювання відносин на всіх сегментах фінансового ринку, яке здійснюється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб’єктами ринку.

Законодавство та правила, що встановлюються державними органами, мають забезпечити виконання професійними учасниками ринку насамперед таких вимог:

- чесність стосовно клієнтів та високий рівень професійної кваліфікації;

- з’ясування істинних потреб клієнта для визначення найкращих шляхів їх задоволення;

- надання клієнтам повної і правдивої інформації;

- уникнення конфлікту інтересів;

- надійний захист активів клієнтів;

- наявність достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов’язань і покриття ризиків, достатність власного капіталу;

- наявність дійової системи внутрішнього контролю за виконанням своїми співробітниками вимог законодавства;

- надання всієї необхідної інформації контрольним органам та сприяння їх роботі.

 

В Україні та країнах, що вступили на шлях ринкових перетворень в економіці, фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування і розвитку. В таких країнах розвитку фінансових ринків сприяють приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.

В усіх країнах, у т.ч. і в Україні, регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою.

 

Елементами державного регулювання фінансового ринку є:

- законодавчі та підзаконні акти;

- органи державного управління, що забезпечують пряме втручання у діяльність ринку;

- непряме втручання держави у фінансовий ринок.

 

Законодавча база регулювання фінансового ринку в Україні:

1.Конституція України – вища юридична сила; визначає права законодавчої, виконавчої і судової влади у сфері функціонування фінансового ринку.

2.Закони України, що регулюють фінансовий ринок, прийняті Верховною Радою України:

- „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ (редакція від 18.05.2013 р.) – визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності; права і обов’язки учасників і засновників;

- „Про приватизаційні папери” від 06.03.1992 р. № 2173-ХІІ (редакція від 06.12.2012 р.) – визначає поняття і види приватизаційних паперів, порядок їх випуску, розміщення, обліку, використання та погашення;

- „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР (редакція від 11.10.2013 р.) – визначає напрями державного регулювання ринку цінних паперів в Україні та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні;

- „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.1997 р. № 710/97-ВР (редакція від 11.10.2013 р.) – визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та правила електронного обігу цінних паперів в Україні;

- „Про фінансовий лізинг” від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР (редакція від 16.01.2014 р.) – визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу;

- „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ (редакція від 11.10.2013 р.) – визначає структуру банківської системи, види банківської діяльності, встановлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами;

- „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ (редакція від 23.10.2013 р.) – встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг;

- „Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 р. № 2374-ІІІ (редакція від 11.08.2013 р.) – визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов’язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року;

- „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму” від 28.11.2002 р. № 249-ІV (редакція від 11.08.2013 р.) – Закон спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечення формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної інформації, що дає змогу правоохоронним органам України та іноземних держав виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов’язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями;

- „Про цінні папери та фондовий ринок” від 23.02.2006 р. № 23480-ІV (редакція від 01.01.2014 р.) – регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку з метою забезпечення відкритості та ефективності його функціонування;

- „Про інститути спільного інвестування” від 05.07.2012 р. – визначає правові та організаційні основи створення, діяльності, припинення суб’єктів спільного інвестування, особливості управління активами зазначених суб’єктів, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання таких активів, особливості емісії, обігу, обліку та викупу цінних паперів інститутів спільного інвестування, а також порядок розкриття інформації про їх діяльність.

3.Постанови Верховної Ради України:

- „Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України” від 22.09.1995 р. № 342/95-ВР – визначає головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку (ринку цінних паперів) України.

4.Укази президента щодо регулювання фінансового ринку:

- Положення „Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку”, затверджене Указом Президента України від 23.11.2011 р. № 1063/2011 – визначає склад, порядок роботи і основні завдання НКЦПФР.

5.Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших органів виконавчої влади, що стосуються окремих напрямів регулювання:

- Декрет Кабінету Міністрів України „Про довірчі товариства” від 17.03.1993 р. № 23-93 (редакція від 17.02.2006 р.) – визначає поняття довірчого товариства, особливості його створення та діяльності.

- „Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України” від 29.04.1994 р. № 277 – визначає засади формування фондового ринку в України, вимоги щодо операцій з цінними паперами на фондовій біржі та позабіржовому ринку цінних паперів, засади реалізації функцій національного фондового ринку та інформаційно-технічне забезпечення фондового ринку.

6.Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку:

- Положення „Про об’єднання професійних учасників фондового ринку”, затверджене Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27.12.2012 р. № 1925 – визначає умови реєстрації та анулювання реєстрації об’єднань професійних учасників (ОПУ), їх повноваження, права та обов’язки, порядок набуття членства у саморегулівних організаціях, їх повноваження, права та обов’язки.

- Положення „Про функціонування фондових бірж”, затверджене Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.11.2012 р. № 1688 (редакція від 12.10.2013 р.) – визначає основні засади та вимоги до функціонування фондових бірж в Україні.

7.Господарський суд – орган правосуддя в господарських відносинах, у т.ч. фінансових.

8.Конституційний Суд України – вирішує всі питання про відповідність законів та інших актів щодо Конституції України.

9.Договори та угоди, що укладаються між учасниками ринку в зв’язку з наданням фінансових послуг, пов’язаних з емісією, обігом цінних паперів та іншими послугами.

 

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

НКЦПФР є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. НКЦПФР складається з Комісії та центрального апарату, може утворювати територіальні органи.

НКЦПФР здійснює повноваження через центральний апарат і свої територіальні органи. Голова, члени НКЦПФР (шість осіб), керівні працівники та спеціалісти центрального апарату і відповідних територіальних органів є державними службовцями.

Основною формою роботи НКЦПФР є засідання, яке є правомочним, якщо на ньому присутні більше половини її загального кількісного складу. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального кількісного складу.

Строк повноважень Голови та членів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку становить шість років. Одна й та ж особа не може бути Головою та/або членом Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку більше двох строків підряд.

НКЦПФР розробляє програми розвитку фондового ринку, які затверджуються Президентом України, розробляє і затверджує нормативно-правові акти з питань, що належать до її компетенції.

При НКЦПФР створюються Консультаційно-експертна рада, інші органи та установи. Консультаційно-експертна рада розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці й обговоренні проектів нормативно-правових актів, які розробляються і розглядаються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Основними завданнями НКЦПФР є:

1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів та похідних (деривативів) в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та похідних (деривативів);

3) здійснення державного регулювання та контролю за емісією і обігом цінних паперів та похідних (деривативів) на території України;

4) захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів та законодавства про акціонерні товариства, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

5) сприяння розвитку ринку цінних паперів та похідних (деривативів);

6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань емісії (випуску) та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

7) здійснення державного регулювання та контролю у сфері спільного інвестування;

8) здійснення у межах компетенції державного регулювання та контролю у сфері накопичувального пенсійного забезпечення;

9) здійснення у межах компетенції державного регулювання і нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

10) здійснення у межах компетенції заходів щодо запобігання і протидії корупції;

11) здійснення у межах повноважень, визначених законодавством, нагляду на консолідованій та субконсолідованій основі за небанківськими фінансовими групами та їх підгрупами.

 

 










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 624.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...