Схема української істроії Михайла Грушевського

Актуальну на сьогоднішній день проблему іcторії бездержавних народів у свій час широко розкрив Миххайло Грушевський у своїй праці «Історія України-Руси». Свого часу ця робота, як і всі решта подібних наукових праць, була заборонена для використання тоталітарним режимом, навіть звертатання до науково-історичної спадщини М.Грушевського не мали місця

Обговорення проблеми автентичності територій та їх приналежності тим чи іншим народом значною мірою загострилось. Та сама ситуація і з мовою, культурою, історичною спадщиною та державністю. Ще до революції виникло дві різнобічні точки зору, М.П. Погодіна та М.С. Грушевського, що викликали багато дискусій.

У працях Грушевського, на відміну від Погодіна, доводиться самобутність українського народу. У одній із статей автор, розглянувши панівну роль Російської пропаганди «общерускої» концепції культури та мови, котра відкидала давньоруський період історії українсьокого та білоруських народів, визнає її помилковоість та догматичність. Автор вказує на застарілісь теорії історігарфічної схеми московських книжників, котра була перенесана на історію народу, суспільства та культури великоруського народу та його культурного життя, котру вважає безпідставною та таку, що суперечить науці. «Етнографічна й історична близькість народності українсьоко-руської до великоруської не повинна служити причиною до їх перемішувань – вони жили своїм життям поза історичними стичностями і стрічами», - зазначае Грушевський. І сама думка про спільну великоруську історію з приписаним до неї початком історії україно-руської вважається неприпустимою комбінацією, вказує на недоцільність общеруської народності. Вважає, що можливим варіантом є «історя всіх руських народностей» або «історія східного словянства», котра і мала замінити «руську історію».

Чітко виражена позиція М. Грушевського дохідно викладає концепцію історії українського народу. Робота дала можливіссть правдиво зобразити історичний процес, сприяти перетворенню етнографічної народності в єдину націю, через що і стала епохальною для української науки. Вона і зараз залишається опорою для розбудови української незалжної держави.