Суспільно-політичний і національний рух в Україні напри початку XX ст. Виникнення українських політичний парі і

Український національний рух та виникнення політичний Україні.

1. Нове пожвавлення українського руху в Західній Україні було вик­ликане прийняттям нової Конституції 1860 р., за якою краям було над­ано автономних прав і дозволено мати свої законодавчі органи — край-овї сейми. У Галицькому сеймові українцям вдалося зайняти 49 депу­татських місць.

2. В суспільно-політичному русі існувало дві основні течії: моск­вофілів та народовців.

3. «Москвофіли» займали консервативні позиції в суспільно-політичній боротьбі. Ця течія об'єднувала представників консерватив­ної інтелігенції, сільської буржуазії. Вважаючи Російську імперію своїм рятівником, москвофіли прагнули до повного злиття українців Гали­чини з росіянами. Ідеологами цього напрямку були Б. Дідицький, 1. Наумович. Друкованим органом москвофілів була газета «Слово».

4. Результати діяльності консерваторів виявились незначними. Ни­ми не було знайдено контакту з селянами і не надано широким народ­ним масам допомоги у важкій соціальній боротьбі із залишками фео­дальних пережитків.

5. Другою течією, що протистояла москвофілам, були «народовці» які відбивали інтереси української національної буржуазії та уніат­ського і православного духовенства. У 1868 р. народовці засновують громадське товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Першим головою товариства став Анатоль Вахнянин.

6. «Просвіта» стала основою для виникнення нових товариств, що займались певними напрямками діяльності: економічним — «Сільський господар, Маслосоюз», «Крайовий Кредитовий Союз»; освітнім — «Руське Педагогічне Товариство»; молодіжним — «Січ», «Сокіл».

7. Велике значення для народовців мали зв'язки з діячами націо­нального руху в Наддніпрянській Україні. Так, при допомозі меценатів Василя Симиренка та Єлизавети Скоропадської-Милорадович наро­довці засновують .у Львові Літературне товариство! імені Тараса Шевченка, яке в 1892 р. було перетворене на Наукове товариство і стало центром української науки. Друкованим органом народовців з 1880 р. стала газета «Діло». Лідером народовців був Д. Танякевич.

8. Переконавшись у неспроможності консерваторів виступити від імені українського народу народовці в 1885 р. створюють політичну ор­ганізацію «Народну Раду» і почали діяти в галицькій політиці під гас­лами національного розвитку, демократії та федералізму.

9. Представниками лівого, радикального крила національно-визволь­ногоруху Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, яке фор­мується в 70-і рр. XIX ст. були українські революціонери-демократи І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, які пов'язували вирішення ук­раїнського національного питання із соціальним визволенням ук­раїнського народу, а також воз'єднання усіх українських земель. Під впливом М. Драгоманова вони 4 жовтня 1890 р. засновують ПЕРШУ УКРАЇНСЬКУ ПОЛІТИЧНУ ПАРТІЮ — «Русько-Українську ради­кальну партію». Політична програма якої базувалась на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України. Партія мала представників у Віденському парламенті.

10. Український рух розвивався і на Буковині, де діяли Руське това­риство (1869), яке піклувалось питаннями культури, та Руська Ра­да — політична організація, що представляла українців на виборах. До 80-х рр. в цих організаціях переважав вплив русофілів, а потім ваги набувають українофіли (лідерами яких були С. Смаль-Стоцький, М. Василько).

11. Таким чином, український національний рух продовжує розви­ватись, незважаючи на репресії з боку царату, і набуває найбільших успіхів у Західній Україні, яка стала на той час своєрідним «УКРАЇН­СЬКИМ П'ЄМОНТОМ», базою для його подальшого поширення.

Суспільно-політичний і національний рух в Україні напри початку XX ст. Виникнення українських політичний парі і

1. Початок XX ст. характеризувався новими явищами у суспільно-політичному житті українських земель. Початком «відродження нації» називав цей час відомий український письменник та громадський діяч Володимир Винниченко.

2. Новими рисами цього періоду були: переростання українського культурно-просвітницького руху в рух політичний та посилення зем­сько-ліберальної опозиції царизмові.

3. Ліберально-демократичний рух в Наддніпрянській Україні мав опозиційний характер і розвивався головним чином в рамках земських установ, де працювали представники інтелігенції: службовці, вчителі, лікарі, статистики, агрономи та інші фахівці. Учасники земсько-ліберального руху висловлювали невдоволення реакційною внут­рішньою політикою царського уряду і виступили за проведення ре­форм, скликання загальноросійського Земського собору, рішучого онов­лення законодавства, надання усім громадянам політичних прав та сво­бод. Значно зросла роль земств у проведенні так званої «банкетної кампанії» 1904 р., влаштованої на честь 40-річчя судової реформи. Під час її проведення земствами у містах та містечках відбулися мітинги та демонстрації опозиційного характеру, нерідко з антиурядовими ви­могами та гаслами. Були проведені масові культурно-просвітні заходи, у яких брали участь широкі верстви української інтелігенції, відомі діячі національного руху. Серед таких заходів слід назвати урочисте відкрит­тя пам'ятника І. Котляревському у місті Полтаві, відзначення 35-річчя творчої діяльності М. Лисенка та Нечуя-Левицького.

4. Український національний рух на початку XX ст. набирає політичного характеру. Перші політичні партії виникли ще наприкінці XIX ст. Це Русько-Українська радикальна партія (1890 р. ), заснована І. Франком, К. Трильовським, М. Павликом в Західній Україні. Пізніше, після розколу 1899 р.," Ю. Бачинський, М. Ганкевич, С. ВІтик заснували свою Українську соціал-демократичну партію, а І. Франко, В. Левицький, В. Охримович засновують Національно-демократичну партію. Остання незабаром стала найбільшою українською партією Га­личини.

5. Першою національною партією в Наддніпрянській Україні булаРеволюційна українська партія (РУП), заснована 29 січня 1900 р. у Харкові. Вона в основному складалась із студентів, семінаристів, народ­них вчителів та представників інших верств інтелігенції. Програмою партії стала брошура, написана харківським адвокатом М. Міхновським і видана у Львові під назвою «Самостійна Україна». Автор ставив за­вдання: боротьбу за єдину,-самостійну, вільнуУкраїну від гір Карпат­ських до гір Кавказьких. Згодом від РУП відійшло найбільш радикаль­не крило і утворило свою партію — Народну Українську партію на чолі з М. Міхновським. В 1904 р. після нового розколу в РУП утвори­лась нова політична організація — Українська соціал-демократична спілка («Спілка»).

6. Представники ліберального руху восени 1904 р. об'єднуються в Українську демократичну партію, яка була близькою до російської партії кадетів. Згодом з неї виділилось радикальне крило і утворило Ук­раїнську Радикальну партію (УРП), яка в 1905 р. знову об'єдналась з УДП і утворили Українську радикально-демократичну партію, ліде­рами якої були Б. Грінченко, С. Єфремов, Євген Чикаленко.

7. Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети в Над­дніпрянській Україні, слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію, що після 1903 р. розкололась на два крила:

більшовиків та меншовиків; партію соціалістів-революціонерів та партії ліберального спрямування: конституційних демократів (кадетів), «Союз 17 жовтня» («октябристи»).

8. В Україні діяли також партії інших національних меншин. Серед них слід відзначити польські (Польська партія соціалістична) та єврейські («Бунд»).

9. Одночасно з піднесенням земсько-ліберального та національного рухів відбувається піднесення робітничого та селянського руху. Яск­равими прикладами цього був загальний політичний страйк 1903 р., що охопив усі українські промислові центри, та селянські виступи про­тягом 1901—1902 рр.

10. Значно посилюєтьсястудентський рух з вимогами академічних свобод. У відповідь на виступи студентів Київського університету в грудні 1900 р. царський уряд вдався до репресивних заходів. 183 сту­денти були віддані-в солдати. У 1902 р. українське студентство взяло активну участь у загальноросійському студентському страйку.

11. Таким чином, в Україні на початку XX ст. виникають і розвива­ються партії спрямування: радикального, поміркованого і консерватив­ного. 1 хоча не всі з названих партій виступали за самостійність України і по-різному уявляли її майбутнє, в них було спільним те, що кохна з них захищала інтереси певної соціальної верстви населення, а це свідчило про формування демократичних засад в політичному устрої Російської імперії.

12. На початок XX ст. український національний рух вийшов за мехі культурно-освітні і набув політичного спрямування та певної ор­ганізованості.