Раціональне використання природних ресурсів, охорона довкілля та гарантування екологічної безпеки – мета екологічної політики держави.

Основні напрями здійснення екологічної політики:

• удосконалення природоохоронного законодавства і регламентації режимів природокористування з метою їх адаптації до умов реформування економіки, зміни форм власності:

• впровадження програмно-цільових методів реалізації екологічної політики шляхом розробки різного рівня програм охорони довкілля та невиснажливого використання природних ресурсів;

• удосконалення економічного механізму природокористування відповідно до здійснюваних економічних реформ;

• послідовний перехід на міжнародні екологічні стандарти технологічних процесівпереробки і виробництва Продукції;

• організація єдиної системи нагляду і контролю за станом природних ресурсів та об'єктів навколишнього природного середовища;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

•поліпшення екологічної освіти і виховання, удосконалення інформування населення про стан навколишнього природного середовища.

На виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України в галузі екологічної та техногенної безпеки, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, безпечної життєдіяльності населення здійснено такі основні заходи:

Розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України проекти стратегічних документів - Концепції сталого розвитку України та Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та ядерної безпеки.

Продовжувався процес удосконалення економічного механізму природокористування. Затверджені відповідне ними постановами Кабінету Міністрів України:

• нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів;

• базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин;

• порядок справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Проводиться робота по узгодженню проектів Указів Президента України: «Про розширення території природного заповідника «Розточчя», «Про створення національного природного парку «Сколівські Бескиди», «Про створення Дунайського біосферного заповідника», «Про розширення території Чорноморського біосферного заповідника», «Про резервування цінних природних територій для наступного заповідання», «Про створення заповідника «Казантіпський», «Про створення природного за-і повідника «Опукський», «Про створення об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення».

 3 метою реалізації вимог Конвенції про біологічне різноманіття був підготовлений проект Національної програми збереження біологічного різноманіття в Україні на 1998-2015 рр., доопрацьовано проекти Законів України:

• «Про рослинний світ»;

  • «Про приєднання України до міжнародної Конвенції про торгівлю дикими видами флори та фауни»;

 • «Про ратифікацію Угоди по збереженню афро-евразійських мігруючих водно-болотних видів птахів»;

• «Про приєднання України до Конвенції СІТЕС».

Науково-правові концепції взаємодії суспільства і природи. Становлення екологічного права.

Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм - реально існуючі природні та соціальні умови виникнення і становлення загальнообов'язкових правил у галузі використання природних ресурсів, збереження (охорони) навколишнього природного середовища та захисту людини від його несприятливого впливу.

Право і зовнішня форма його прояву - законодавство, регулюючи суспільні відношення, виконує політичну, економічну, ідеологічну та інші соціальні функції, висловлюючи державну волю та інтереси народу.

В здійсненні правом екологічних функцій можна виділити чотири етапи, які характеризують процес формування та матеріалізації в суспільних відносинах у галузі взаємодії суспільства і природи (див. мал.1):

• формування державної волі на основі пізнаних законів суспільного та природного розвитку;

• реалізація державної волі в конкретних правових нормах, визначених на базі виявлених соціально-екологічних закономірностей, співвідношення економічних і екологічних інтересів у процесі регулювання господарської діяльності суспільства;

• спрямованість на організацію застосування та виконання приписів права;

• на досягнення відповідних еколого-правових результатів правового регулювання.

Форми задоволення екологічних потреб:

• використання природних ресурсів;

• збереження (охорона) навколишнього природного середовища та його компонентів;

• захист людини від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.

Предмет екологічного права. Поняття та види екологічних правовідносин.

Предметом екологічного права виступають екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, і забезпечення екологічної безпеки існування людей, які базуються на формах різноманітного права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Ці правовідносини складаються між громадянами, між громадянами та організаціями з приводу належності, використання, відтворення об'єктів охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічним та інших потреб.             

Передумовою виникнення та існування екологічних відносин між конкретними суб'єктами з   приводу екологічних об'єктів є постійно існуюча взаємодія суспільства і природи в процесі розвитку людства.

 У процесі забезпечення, користування, вилучення, перерозподілу різноманітних природних об'єктів, здійснення інших дій виникають земельні, водні, лісові, фауністичні та інші екологічні відносини, які є єдиними, ускладненими за своїм змістом. Вони містять у собі декілька різновидів екологічних відносин, тісно взаємопов'язаних між собою, чим створюють предметну цілісність.

Природоресурсні відносини:

земельні, водні, лісові, гірничі, флори і фауни, атмосферне повітря.

Природоохоронні відносини:земельні, водні, лісові, гірничі, флори і фауни, атмосферне повітря.