Місце екологічного права у національній системі права.

Екологічне навантаження несуть всі галузі права, його інститути і норми права, так чи інакше пов'язані з регулюванням взаємодії суспільства та природи.

Місце екологічного права серед інших галузей права зумовлено місцем екологічних відносин серед інших суспільних відносин. Місце, роль і значення кожної галузі права визначаються внеском тієї чи іншої галузі права у розвиток держави, суспільства і господарств, у задоволення життєвих потреб людей.

Екологічне право тісно пов'язано з такими дисциплінами: "Екологія" (є основою екологічного права), "Аграрне право" (розглядає питання реалізації природноресурсового права), "Адміністративне право" (вивчає управління, в тому числі і державне управління природокористуванням і охороною довкілля; відповідальність за порушення в сфері екологічного права), "Цивільне право" (в аспекті екологічного права регулює право власності, право користування, володіння природними ресурсами; зобов'язання, пов'язані з використанням природних ресурсів; відшкодування шкоди тощо), "Господарське право" (регулює господарську діяльність, у тому числі щодо забезпечення екологічної безпеки, використання природних ресурсів, дотримання охорони довкілля), "Кримінальне право" (встановлює кримінальну відповідальність за злочини проти довкілля).

Роль і значення екологічного права величезні. Його норми, зокрема, відіграють надзвичайно вагому роль у задоволенні багатогранних насущних потреб нашого суспільства. Вирішення простих і найскладніших господарських завдань тісно пов'язано з використанням і охороною природних ресурсів.

Екологічне право має безпосереднє відношення і до вирішення таких життєво важливих для людини питань, як забезпечення продуктами харчування, водою, одягом, чистим повітрям, тобто всім тим, без чого вона жити не може. Отже, з екологією і екологічним правом тісно пов'язане саме буття людства. Все це визначає чільне місце екологічного права поміж інших галузей права.

Екологічне право як комплексна галузь права, наука та навчальна дисципліна.

навчальна дисципліна в основному співпадає з системою даної галузі права. У перспективі може виникнути необхідність у створенні навчальних спецкурсів у межах екологічного права з метою вдосконалення навчального процесу та більш поглибленого вивчення конкретних питань, що відповідає вимогам практики (наприклад, здійснення права користування землями).

еколого-правова наука виходить із системи цієї галузі права. Вона являє собою систему наукових поглядів, правових ідей, концепцій, понять, а також знань закономірностей правового регулювання екологічних відносин, які утворюють предмет екологічного права. Еколого-правова наука сприяє вдосконаленню системи екологічного права як навчальної дисципліни, системи екологічного законодавства тощо.

Система навчального курсу “Екологічне право”.

Загальна частина екологічного права містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин. Вона охоплює: а) загальну характеристику екологічних відносин та екологічного права як юридичної їх форми; б) джерела (форми) екологічного права; в) право власності на природні об’єкти; г) управління в галузі використання, відтворення й охорони природного середовища; г) загальні положення природокористування; е) правове забезпечення екологічної безпеки; є) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; ж) загальні питання охорони природного середовища, включаючи й відповідальність.

Особлива частина містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки; зокрема, право користування землею, водою, надрами, лісом, рослинністю, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та інші види природокористування. Наводяться тут також міжнародні форми співробітництва в галузі екології, стисла характеристика міжнародних еколого-правових документів та їх співвідношення з екологічним законодавством України.

Спеціальна частина містить правові норми, які регулюють міжнародне співробітництво у сфері екології та його правове забезпечення.

Поняття джерел ЕП та їх види

Джерела ЕП – нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії нпс і суспільства.

Ці джерела не однорідні, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі ЕП. Можна виділити такі групи джерел:

1. за юридичною силою - закони і підзаконні акти (укази ПУ, постанови КМУ, накази, інструкції міністерств і відомств, рішення мда та органів мс)

2. за характером правового регулювання - загальні і спеціальні. До загальних відносять нпа предметом регулювання яких є екологічні та інші суспільні відносини (КУ, ЗУ «про основи національної безпеки»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (ЗУ «Про охорону нпс»)

3. за предметом правового регулювання - комплексні (ЗУ «Про охорону нпс»), природо ресурсні (ЗКУ, ВКУ, ЛКУ), ті якими регулюються окремі питання еекологічної діяльності (ЗУ «Про екологічну експертизу», «Про екологічний аудит»)

4. за способом правового регулювання - матеріальні і процесуальні. Матеріальними визначаються права, обов’язки, юридичну відповідальність учасників відносин. Процесуальні регулюють процедуру реалізації норм матеріального права.

5. за ступенем систематизації – кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належать ЗУ» Про охорону нпс», ЗУ «Про тваринний світ», ЗКУ, ВКУ, ЛКУ, КУ про надра.

Судова практика не є джерелом ЕП. Акти ЕП мають різну юридичну силу, але діють за принципон піраміди, вершиною якої є КУ.

КУ як основне джерело ЕП

Конституція України є Основним законом держави і є політико-правовим актом, що має найвищу Юридичну силу. Саме в Конституції України закладені загальновизнані принципи, на яких базується і розвивається екологічне законодавство. Так, ст. 13 Конституції України проголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Разом з тим, кожен зобов’язаний не заподіювати шкоди природі, відшкодовувати збитки (ст. 66 Конституції України).

Нормами КУ є нормами прямої дії. Закони та інші нпа приймаються на основі КУ й повинні відповідати їй.