Інвестиційна діяльність та інвестиційний цикл

Cутність інвестицій

Термін "інвестиція" походить від лат. invest, що означає "вкладати". Нині інвестиції — це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси — вкладання капіталу і одержання прибутку — відбуваються в певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час одержати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

Валові інвестиції — це загальний обсяг інвестування за певний період, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

Класифікація інвестицій

1. За об’єктами вкладання коштів (майна)розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Підреальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов’язані з науково-технічним про-гресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції— це вкла-дання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких превалюють цінні папери.

2. 2. За характером участі в інвестуваннірозрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосеред-ньо добирають об’єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об’єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непрямі інвестиції здійснюють інвес-тиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають не-обхідну кваліфікацію для ефективного добору об’єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які ви-пускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посеред-ники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об’єкти інвестуван-ня, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

3. 3. За періодом інвестуванняінвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до од-ного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбан-ня короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіля-ють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п’яти років; понад п’ять років.

4. 4. За формами власності інвесторіврозрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом,державні—дер-жавні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюд-жетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні—суб’єкти певної держави та іноземних держав.

5. 5. За регіональною ознакоюрозрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, а іноземні — поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших дер-жав — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.

інвестиційна діяльність та інвестиційний цикл

 Інвестиційна діяльність це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес формування необхідних інвестиційних ресурсів, збалансований відповідно до обраних параметрів інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) на основі вибору ефективних об'єктів інвестування та забезпечення їх реалізації.

Інвестиційна діяльність в Україні[1] здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Автономної Ресубліки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Інвестиційний цикл — комплекс дій від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного "проекту, наприклад, науково-дослідні та конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування та проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

 Інвестиційний цикл складається з трьох основних періодів:

 1) передінвестиційна фаза;

 2) фаза інвестицій — здійснення затрат, вкладення коштів;

 3) експлуатаційна фаза — відшкодування витрачених коштів.

 Інвестиційний процес визначається як ряд інвестиційних циклів, які повторюються.

4  Інвестиційний ринок– це ринок об’єктів інвестування у сіх його формах, тобто це сукупність окремих ринків (об’єктів реального і фінансового інвестування), у складі якого виділяють ринок прямих капітальних вкладень, ринок об’єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об’єктів реального інвестування, фондовий ринок та грошовий ринок.

Стан інвестиційного ринку в цілому та окремих його складових сегментів характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція. Їх співвідношення постійно змінюється. Для кон’юнктури інвестиційного ринку характерні наступні чотири стадії:

1. Підйом кон’юнктури – підвищення активності ринкових процесів в зв’язку з пожвавленням економіки в цілому. Характеризується зростанням попиту на об’єкти інвестування, підвищенням рівня цін на них, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників;

2. Кон’юнктурний бум – різке зростання попиту на всі інвестиційні товари та інші об’єкти інвестування, яке пропозиція задовольнити не може. Одночасно зростають ціни на всі об’єкти інвестування, зростають доходи інвесторів та посередників;

3. Послаблення кон’юнктури - зниження інвестиційної активності в цілому, відносно повне насичення попиту на об’єкти інвестування та певний надлишок їх пропозиції. Спостерігається поступове зниження цін на об’єкти інвестування і, відповідно, доходів інвесторів та посередників;

4. Кон’юнктурний спад – найнижчий рівень попиту та скорочення обсягів пропозиції об’єктів інвестування. Суттєво знижуються ціни на всі об’єкти інвестування, інвестиційні товари і послуги. Доходи інвесторів падають до найнижчої позначки, часто інвестиційна діяльність стає збитковою.

Вивчення кон’юнктури інвестиційного ринку охоплює наступні три етапи:

- поточне спостереження за інвестиційною активністю, у першу чергу у тих сегментах ринку, де планувалося здійснення інвестиційної діяльності;

- аналіз поточної кон’юнктури інвестиційного ринку та виявлення тенденцій її розвитку;

- прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку для вибору основних напрямків стратегії інвестування та формування інвестиційного портфелю.

Інвестиційний клімат

Інвестиційний клімат — це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надходжень від податків, накопичуються неплатежі, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних капіталовкладень (щороку в цілому на 5—10 %). Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:

- приховане безробіття;

- неможливість виконання державою своїх обов’язків щодо соціального захисту громадян;

- відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;

- високий рівень злочинності;

- слабка дисципліна виконання законодавчих актів.

Причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є: по-перше, заполітизованість економіки; по-друге, негативні наслідки приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в короткий термін.

 6. Поняття суб'єктів інвестиційної діяльності

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Класифікація інвесторів

Інвестори — це суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених, залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційного процесу.

Інвестори відрізняються за стратегією й тактикою діяльності на фондовому ринку. За стратегією діяльності інвесторів поділяють на стратегічних, портфельних і спекулянтів, за тактикою — на ризикових, поміркованих і консервативних.

Стратегічні інвестори ставлять за мету не отримання прибутку від володіння акціями, а отримання можливості впливу на функціонування акціонерного товариства.

Портфельні інвестори сподіваються на отримання доходу від цінних паперів, що перебувають у їхніх портфелях, тому для цих інвесторів конче актуальними є питання: що, як, коли і де купувати?

Ризикові інвестори здебільшого спираються на принцип: максимум дохідності інвестиційного портфеля за можливого ризику.

Консервативні інвестори обирають іншу тактику: портфель цінних паперів формують з огляду на довготермінову перспективу, тому фінансові інструменти, що входять до його складу, змінюються рідко.

Поміркованими є інвестори, котрі намагаються формувати портфель цінних паперів, придатний рівень дохідності якого має відповідати прийнятному рівню ризику.

За своїм статусом інвестори можуть бути корпоративними, інституційними та індивідуальними.

Корпоративні інвестори — це переважно акціонерні товариства, що мають вільні грошові кошти.

Інституційні інвестори — це портфельні інвестори, які формують портфель цінних паперів на підставі фундаментального прогнозу поведінки їхніх котирувань у довготерміновому і середньотерміновому періодах, а потім керують цим портфелем.

Індивідуальні або приватні інвестори — це фізичні особи, які використовують свої нагромадження для придбання цінних паперів.

8. Держава виступає в ролі інвестора:

Держава виступає суб’єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії) та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації: оборонна галузь, окремі об’єкти загальнодержавної інфраструктури (магістралі, термінали тощо).

У перехідний період функції інвестора в соціальній сфері також повинні залишатися за державою. Деякі виробництва сільського господарства (особливо збиткові) теж повинні інвестуватися з держбюджету. Цей антиринковий захід може бути скасований лише з розвитком приватизації у сільському господарстві і насиченням ринку його продукцією.

Загальні аспекти щодо державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні викладено в Законі України “Про інвестиційну діяльність” (1991 р.). У статті 11 цього Закону зазначається, що державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної та соціальної політики. Згідно зі статтею 12 цього Закону:

1) державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності;

2) регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

- застосування системи податків з диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;

- проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі завдяки прискоренню амортизації основних фондів;

- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій;

- впровадження державних норм і стандартів;

- вжиття антимонопольних заходів;

- роздержавлення та приватизації власності;

- проведення політики ціноутворення;

- інших заходів.

МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО СТИМУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Податкове стимулювання- Зниження ставки податку,Інвестиційна податкова знижка,Відміна податків на реінвестування,Податкові угоди з іншими країнами,Податкові кредити.

2. Фінансове стимулювання - Прискорена амортизація,Пільгові кредити,Інвестиційні гарантії,Безвідсоткові кредити.

3. Інфраструктурне забезпечення-Надання земельних ділянок у безоплатне користування або за пільговими цінами,Надання необхідних приміщень у безоплатне користування або за пільговими цінами.

4. Стимулювання конкретних інвестиційних проектів- Цільове фінансування ресурсо- і природозберігаючого обладнання,Цільове фінансування проектів, зорієнтованих на підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці,Сприяння у проведенні техніко-економічного обґрунтування проектів