Правові форми ділових підприємств. Нові форми господарювання в Україні.

Залежно від основних типів і форм власності виділяють такі правові форми підприємств: приватні, колективні, державні.Приватна власність у класичному розумінні – це власність однієї особи. У ході еволюції приватна власність модифікувалася. Відповідно змінюються й організаційно-правові форми підприємств. У межах приватної власності виділяють:

- одноосібне володіння(індивідуальне підприємство);

- партнерство(товариство);

- корпорацію.

Одноосібні підприємства та товариства є власністю однієї особи, суб’єкта, що самостійно веде справу, організовує, працює, веде бухгалтерію, здійснює управління, повністю відповідає за ризик і отримує увесь дохід.

Партнерство, як форма підприємства ґрунтується на об’єднанні майна різних власників. Партнерства – це переважно закриті підприємства, з відносно невеликою кількістю учасників.

Повне товариство – це об’єднання громадян або юридичних осіб для спільної діяльності на основі угоди між ними. Члени повних товариств несуть і повну солідарну відповідальність за діяльність товариства не тільки своїми паями, але й власним майном.

У товаристві з обмеженою відповідальністю його члени відповідають за діяльність підприємства тільки в межах своїх паїв у статутному фонді.

Командитні товариства можуть об’єднувати на основі угоди кількох фізичних чи юридичних осіб, (чи їх комбінацій) для спільної діяльності. Об’єднують: дійсних членів, членів-вкладників.

Корпорація – форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства. Утворюється об’єднанням пайових внесків акціонерів і тому належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті (ЗАТ) і відкриті ВАТ. У першому випадку акції розподіляють тільки між засновниками і не підлягають вільній купівлі-продажу. Щодо ВАТ, то акції цих корпорацій вільно купують і продають на відповідних ринках.

. Нові форми господарювання в Україні.

Переведення економіки України на ринкові засади супроводжується формуванням нових форм господарювання, до яких передусім належать господарські товариства.

Господарські товариства – це підприємства, організації й установи, створені на засадах договору юридичних осіб і громадян шляхом об’єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства;

Ще однією новою формою організації підприємства в Україні є спільні підприємства(СП). СП може самостійно здійснювати всі види господарської діяльності, дозволені законодавством.

За свої зобов’язання спільні підприємства несуть відповідність усім майном, що їм належить.

Кооперативна фірма(спілка) –це добровільне об’єднання громадян з метою спільного виробництва товарів та послуг. Майно кооперативу складається з паїв його членів. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори його учасників.

Державна форма господарювання– це така діяльність, яка ведеться на основі державної власності. В умовах ринкової ек-ки державні підп-тва функціонують поряд з іншими формами власності. Державні підп-тва здебільшого менш ефективні

Майно казенного підп-тва належить йому згідно з правом оперативного управління.

Комунальне підприємство –це підп-тво, яке засноване на власності відповідної територіальної громади.

Колективне підприємствозасноване на власності трудового колективу підприємства. У таких підп-твах фактори виробництва, включаючи вироблену продукцію й отримані доходи, належать колективу підп-тва вцілому.

  Оренда –цеюридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном.

Показники рівня цін

Індекси цін

Динаміку всіх цін, або загального рівня цін, визна­чають за допомогою індексів цін — індексів Леспейреса, Пааше та Фішера.

Індекси цін Леспейреса показують, як змінився рівень цін упродовж певного проміжку часу, якщо структура виробництва і споживання не змінилася. Отже, цей індекс не враховує змін у виробництві й споживанні, пов'язаних із науково-технічним прогресом. Цей індекс обчислюють та­ким чином:

де і p_Q— ціни відповідно в поточному та базовому періодах; q₀ обсяг виробництва в базовому періоді.

Індекс цін Леспейреса, обчислений для незмінного кошика споживчих товарів і послуг, називають індексом споживчих цін (ІСЦ).Інакше ка­жучи, індекс споживчих цін обчислюється як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному періоді та сукупною ціною споживчого кошика в базовому періоді:

q_k— споживчий кошик товарів і послуг.

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти хар­кання, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо.

Індекс споживчих цін у більшості країн обчислюють щомісяця, він є найпоширенішим показником рівня інфляції.

Для виявлення динаміки загального рівня цін обчислюють також індекс Пааше. У цьому разі змінними вагами є структура виробництва розрахун­кового року. Цей індекс обчислюють таким чином:

де q_l— обсяг виробництва в розрахунковому році.

Індекс Пааше, обчислений длянабору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП.

ІСЦ і дефлятор ВВП дають дещо різні результати щодо динаміки за­гального рівня цін. Оскільки ІСЦ не враховує змін у структурі споживання товарів і послуг, то цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін. І навпаки, дефлятор ВВП дещо недооцінює зростання загального рівня цін, бо на цей індекс впливають структурні зрушення, які нейтралізують підви­щення цін на окремі товари і послуги. Між цими двома індексами цін є три основні відмінності. По-перше, набір товарів для обчислення дефлято-ра ВВП містить як споживчі блага, так і капітальні блага, які купують ді­лові підприємства і держава. Обчислюючи ІСЦ, враховуємо лише ціни то­варів і послуг, які купують споживачі.

По-друге, при обчисленні дефлятора ВВП беремо лише вітчизняні това­ри і послуги, втому числі й експортовані. Імпортні товари не є частиною ВВП, і тому їх не враховують, обчислюючи дефлятор ВВП. До споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін відобра­жається і зміна цін на імпортні товари.

По-третє, найсуттєвіша відмінність між цими двома показниками ди­наміки загального рівня цін полягає в тому, що дефлятор ВВП є індексом із змінними вагами, а ІСЦ — з постійними. Інакше кажучи, ІСЦ обчислюють на підставі незмінного набору товарів і послуг, тоді як при обчисленні деф­лятора ВВП зі зміною структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.

Індекс Фішера як середнє геометричне значення індексів Леспейреса і Пааше згладжує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, при­таманні індексам зі змінними і постійними вагами. Індекс Фішера обчис­люють за формулою:

Для виявлення динаміки цін на експортні та імпортні товари, інве­стиційні блага тощо обчислюють відповідні індекси. Різні індекси викори­стовують для різних цілей. Наприклад, ті, що працюють за заробітну пла­ту, бажають пов'язати їхню платню з динамікою вартості життя в країні. Цю динаміку найточніше відображає ІСЦ. Оскільки ІСЦ та подібні індек­си легко обчислювати, то їх найчастіше використовують на практиці.

Інфлювання та дефлювання

Індекси цін використовують для зведен­ня багатьох номінальних змінних до реаль­них — номінального ВВП до реального, номінальної зарплати до реальної тощо.

Реальний ВВП=

Звідси випливає, що дефлятор ВВП — це відношення номінального ВВП до реального. Темп зростання реального ВВП дорівнює темпові зро­стання номінального ВВП мінус значення дефлятора ВВП:

                          Темп зростання реального ВВП =

               = темп зростання номінального ВВП - дефлятор ВВП.

Дефлю­вання — це зменшення номінального ВВП до розмірів реального. Якщо дефлятор ВВП менший за одиницю, то зведення номінального ВВП до ре­ального називають інфлюванням. Інфлювання — це збільшення номіналь­ного ВВП до розмірів реального.

Задача

32.

MC = 10-Q

P =6000

MC = MR

MR = ∆TR/∆Q = (PQ)`Q

Білет 10