Поняття, значення та ознаки цінних паперів

Розвиток товарно-грошових відносин, активна торгівля як в межах так і поза межами країни завше зумовлює розробку дієвого механізму кредитування та платежів, мобілізації фінансових ресурсів для залучення якомога більшого кола учасників цивільного обігу. Саме такими інструментами являються цінні папери, які являються невід‘ємними елементами будь-якої розвиненої ринкової економіки. Їхня здатність в ряді випадків заміняти гроші чи товари призвело до широкого розповсюдження, пришвидшення цивільного обігу та надання йому стабільності та гнучкості.

 У відповідності з ч. 1 ст. 194 ЦК цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове зобов‘язання і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала) і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Відповідно до наведеного визначення можна виділити ряд ознак цінних паперів.

Більшість цивілістів (Є.О. Суханов[308], А.Г. Калпін[309], О.І. Масляєв) солідарні в тому, що найбільш значимою рисою цінних паперів є те, що вони являють собою тісний зв‘язок цінного паперу та втіленого в нього права. За висловлюванням Є.О. Суханова “в силу такого зв‘язку майнове право існує лише в формі паперу, і як наслідок, передання (відчуження) паперу являється переданням самого права, а його втрата –припиненням права[310].

Проте не варто ототожнювати право власності на цінний папір та право власності на папір як річ. За характером правовідносини власності на папір як річ носять абсолютний характер з витікаючими звідси наслідками (невизначене коло зобов‘язаних суб‘єктів, пасивність обов‘язку невласників і ін.). Цінний папір будучи втіленим на папері як матеріальному носії захищений знаками захисту, реквізитами та іншими формальними атрибутами також може розцінюватися як об‘єкт абсолютних правовідносин власності. Проте юридичне значення має не сам матеріальний носій – папір, а оформлене в ньому право. Наприклад, вартість самого носія може бути 50 копійок, куди включаються витрати на його виготовлення та оформлення, а посвідчене в ньому право може оцінюватися в мільйони гривень.

Ця обставина є однією з причин невизнання цінних паперів речами як одного з видів об‘єктів цивільних прав, і наведеному судженню є і інші докази.

Допускаючи визнання цінного паперу річчю, його випадкова загибель (спалення, розкладення, дія хімічних факторів) повинні означати і втрату тих прав, які ним посвідчені, адже за аналогією загибель будь-якої речі (напр. автомобіля) веде до припинення права власності на неї.

Крім цього, визнання цінного паперу річчю вимагає наявності його матеріалізованої форми. Проте в високотехнологічних державах виникли і активно розвиваються т. звані бездокументні цінні папери які не мають матеріалізованого вираження а існують віртуально – в вигляді електронних написів, тому в подальшому цілком ймовірна ситуація, коли взагалі поняття „цінний папір” відімре.

Розглядаючи проблему „бездокументних цінних паперів” Є.О. Суханов зазначав, що „посвідчуванні традиційними цінними паперами права при зникненні „права на папір” через причину відсутності самого паперу отримують цілком самостійне значення. Розуміється, що вони залишаються правами вимоги, а не приймають на себе властивості речей”[311]. Проте вони не втрачаються, адже в більшості випадків є можливість отримати дублікат цінного паперу за реєстром, який ведеться щодо обліку емісії та прийняття цінних паперів до виконання.

Аналізуючи ознаки цінних паперів варто відмітити ознаку ліберальності, яка означає, що традиційною формою цінного паперу є письмова форма. Вона вказує на можливість вимагати за цінним папером лише те, що в ньому посвідчено та записано. Незалежно від документальної чи бездокументної форми цінного паперу права вимоги, які він посвідчує фіксуються у письмовій, а не усній чи конклюдентній формі. В електронному вигляді письмова форма виражена в вигляді придатних до сприйняття і читання символів і суттєво відрізняється від традиційних письмових документів.

Тісно пов‘язана з ознакою ліберальності ознака формальності цінного паперу, відповідно з якою цінний папір вважатиметься дійсним лише за умови дотримання ряду необхідних реквізитів. Ч.2 ст. 196 ЦК України чітко зазначає, що документ, який не містить обов‘язкових, встановлених законодавством для того чи іншого виду цінних паперів реквізитів і не відповідає визначеній формі не є цінним папером.

Презентаційний характер цінного паперу, як наступна ознака, необхідний для того, щоб легітимувати кредитора в якості носія права і щоб зобов’язана особа була впевнена, що вона виконує своє зобов‘язання належній особі. Пред‘явлення цінного паперу належній особі є необхідною умовою безперешкодної реалізації вираженого в нім права.

Абстрактність як ознака властива більшості цінних паперів. Це означає, що вимога, в підтвердження якої виданий цінний папір не пов‘язана з тією підставою, у зв‘язку з якою він був виданий. Це робиться для підвищення обігоздатності та надійності цінного паперу. Наглядним прикладом може бути ситуація, коли фізична особа-підприємець при відсутності коштів для оплати за договором купівлі-продажу товару видає вексель на суму, еквівалентній вартості купленого товару. В такому разі виданий вексель буде вільно знаходитися в обігу, індосуватися, авалюватися незалежно від виконання та існування укладеної угоди. Нормативним вираженням цього принципу є ч. 2 ст. 198 ЦКУ яка не допускає відмови від виконання зобов‘язання, посвідченого цінним папером з посиланням на відсутність зобов‘язання або його недійсність. Це правило діє і тоді, коли в самому цінному папері вказана підстава його видання, яка в майбутньому може бути визнаною недійсною чи заперечуватися.

Виділяють ознаку автономності, суть якої зводиться до того, що особа, яка придбала на законних підставах цінний папір володіє такими ж правами вимоги як і особи, які володіли цінним папером до його відчуження. Іншими словами, індосація цінного паперу, незалежно від того, скільки разів вона здійснювалася ніяким чином не впливає на об‘єм та зміст вимог, які були відображені в цінному папері при його виданні.

Публічна достовірність будучи важливою ознакою цінного паперу полягає в тому, що проти держателя цінного паперу не можуть бути висунені заперечення, які ґрунтуються на відносинах з його попередниками. Учасники правовідносин з цінними паперами повністю зберігають свої права, незалежно від того, чи брали вони участь у всіх відносинах з цінним папером які мали місце. Наявність всіх передбачених законом реквізитів достатньою підставою того, що держатель цінного паперу може пред‘явити його до виконання, оскільки гарантом цьому є Закон.

Види цінних паперів

На фондовому ринку України в обігу знаходиться велика кількість цінних паперів різної номінальної вартості, найменування з майновими вимогами різного характеру. Така їх кількість вимагає встановлення певних критеріїв, у відповідності з якими всі наявні цінні папери можна згрупувати. це необхідно для попередження неправильного визначення виду цінного паперу та вимог які у ньому містяться, а також для правильного застосування цивільного законодавства, оскільки для певних груп і категорій цінних паперів у законодавстві встановлений спеціальний порядок володіння та пред’явлення вимог, які підтверджуються цим папером.

Першим класифікаційним критерієм, який передбачений у ст.1 ЗУ „Про цінні папери та фондову біржу” (далі Закон про цінні папери) у відповідності з яким всі цінні папери поділяються на іменні, ордерні та на пред’явника є ознака приналежності прав, які посвідчуються цінним папером. Така класифікація впливає на оборотоздатність цінного паперу, а віднесення цінного паперу до однієї з трьох перелічених груп вказує на те, яка особа може застосовувати вимоги, які в ньому вказані. Відповідно до цього поділу права можуть належати а). будь-якому пред’явнику цінного папера, б) названій в цінному папері особі; в). названій в цінному папері особі, яка може самостійно здійснити ці права чи своїм розпорядженням призначити іншу особу.

Цінні папери на пред’явника вільно обертаються на фондовому ринку, через що володіють підвищеною обігоздатністю. У них не вказується особа, якій слід провести виплату при пред’явленні цінного паперу до оплати, а вповноваженою особою на реалізацію вираженого права є будь-який законний утримувач цінного паперу. Такі папери не вимагають ідентифікації володільця і не реєструються на ім’я утримувача. Права за пред’явницькими цінними паперами передаються від однієї особи до іншої шляхом простого (фактичного) передання без здійснення будь-яких формальностей. В якості типових прикладів цього виду цінних паперів можуть бути державні та комунальні облігації, банківські ощадні книжки на пред’явника, приватизаційні чеки ін.

У відповідності з ч. 2 ст. 1 Закону про цінні папери іменними вважаються цінні папери, які передаються шляхом повного індосаменту. Ч.4 ст. 197 ЦК говорить, що права, посвідчені іменним цінним папером передаються в порядку цесії, і особа, яка передає право за цінним папером відповідає лише за недійсність вимоги посвідченої папером і не відповідає за її невиконання. Роз’яснюючи норми законодавства можна сказати, що цінний папір видається на ім’я визначеної особи, яка і може здійснити виражене право. Це не виключає можливості передання такого цінного паперу іншим особам, але передання вимог, посвідчених іменним цінним папером вимагає ряду спеціальних формальностей і процедур (здійснення передавального напису (індосаменту), через що обігоздатність іменних цінних паперів в порівнянні з цінними паперами на пред’явника досить низька). Як приклад до цієї групи можна віднести акції, чеки, зберігальні сертифікати.

Ордерними вважаються цінні папери у яких права, передбачені в них може здійснити лише особа яка названа в цьому папері або особа, яка призначена розпорядженням (наказом) особи, на ім’я якої видавався цінний папір. Цей вид цінних паперів видається на ім’я першого набувача, який в змозі здійснити передбачене право як самостійно, так і вповноважити на його здійснення іншу особу. В даному випадку існує досить проста процедура передання прав, яка реалізується шляхом здійснення передавального напису (індосаменту) який може бути як ордерним так і бланковим. При здійсненні ордерного напису володілець ордерного цінного паперу своїм наказом уповноважує конкретну особу яка може використати передбачене право. Бланковий напис здійснюється без встановлення особи і означає, що пред’явити цінний папір до оплати може будь-яка особа, тому можна сказати, що оформлення бланкового індосаменту фактично перетворює ордерний цінний папір на пред’явницький.

Передавальних написів може бути необмежена кількість. У таких випадках законним володільцем, який буде вправі вимагати здійснення передбаченого цінним папером права буде особа, ім’я якої в ряді індосаментів стоїть останнім. Якщо був здійснений бланковий індосамент то пред’явити цінний папір до виконання може будь-який його законний володілець.

Ордерні цінні папери в порівнянні з пред’явницькими та іменними характеризуються більшою надійністю. Це пояснюється зокрема тим, що в ордерних цінних паперах особа, їх індосувала відповідає не лише за дійсність вимоги, але і за здійснення посвідченого в них права (ч. 5 ст.197 ЦК). саме тому володілець такого цінного паперу вправі вимагати виконання за цим папером як у особи яка його видала, так і у всіх осіб які його індосували і до того ж у відповідності з ч. 1 ст. 198 ЦК ці особи відповідають перед законним володільцем ордерного цінного паперу солідарно. Звільняються від обов’язку відповідати за виконання підтвердженої в цінному папері вимоги особи, які при здійсненні індосаменту зробили спеціальне застереження „без звороту на мене”. Щоправда, такий напис впливає на зниження ринкової ціни цінного паперу, за якою він відчужується особою яка здійснила таке застереження, оскільки вказана особа вибуває з ряду солідарних відповідачів, які відповідають за здійснення передбаченого цінним папером права. Найбільш яскравим прикладом цього виду цінних паперів є вексель.

ЦК України у ст. 195 також здійснює групування цінних паперів у залежності від характеру вимог та змісту прав які в них містяться:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема в вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента (корпоративні права);

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання;

3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж цінних паперів і інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпорядженням майном, вказаного у цих документах.

Іншим класифікаційним критерієм, передбаченим ЦК (ч. 2 ст. 195) є форма випуску цінних паперів, відповідно до якого цінні папери можуть випускатися як в документарній так і в бездокументарній формі. Це положення дублюється в ст. 4 ЗУ „Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Цінним папером у безпаперовій (бездокументарній) формі є засвідчення у письмовій формі та/або на електронних носіях майнових прав, що провадить уповноважена особа (реєстратор та/або зберігач цінних паперів), яка в установленому порядку фіксує зазначені майнові права і несе відповідальність за достовірність та збереження відповідних записів у облікових реєстрах (Наказ "Про затвердження Тимчасового положення про депозитарії та депозитарну діяльність" від 21.05.1996 N 117). Цінним папір у паперовій (документарній) формі є грошовий документ, складений у встановленій законодавством формі з додержанням відповідних реквізитів випуску та технології виготовлення, що засвідчує майнові права, здійснення яких можливе тільки у разі його пред'явлення.

У залежності від емітента цінних паперів їх можна розділити на:

1) цінні папери, емітовані особами публічного права (державою і комунальними органами);

2) цінні папери, емітовані особами приватного права (як фізичними так і юридичними).

Термін обігу цінних паперів також може бути підставою їх поділу, у відповідності з яким цінні папери можна розділити на :

1) цінні папери без встановленого терміну обігу, які виконуються в момент їх пред’явлення (акції, векселі);

2) цінні папери з встановленим терміном обігу (облігації, казначейські зобов’язання держави), які в свою чергу можна розділити на довгострокові, середньострокові та короткострокові.

О.П. Сергєєв та Ю.К. Толстой в залежності від того, на яких підставах здійснюється випуск цінних паперів пропонують розрізняти емісійні та неемісійні цінні папери[312]. До неемісійних автори пропонують відносити ті цінні папери, які випускаються в „штучному” порядку та і закріплюють за їх володільцями індивідуальний об’єм прав. Натомість емісійні цінні папери закріплюють сукупність майнових і немайнових прав, що підлягають посвідченню, уступці і безумовному здійсненню з дотриманням встановленої форми, розміщуються випусками та мають рівні об’єм та терміни здійснення прав всередині одного випуску незалежно від часу придбання цінного паперу (акції, облігації)[313].

Можна також здійснювати класифікацію і за іншими критеріями (ринкові і неринкові цінні папери, з фіксованим і плаваючим доходом, основні, допоміжні та похідні і ін.) оскільки ринок наповнений різними цінними паперами, але важливе юридичне значення матиме поділ, який був здійснений.