Ім’я фізичної особи та її значення

Серед індивідуалізацій них ознак найбільше позитивне законодавство и практика приділяє увагу саме імені фізичної особи. Це пояснюється тим, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Тому не дарма ім’я фізичної особи серед інших вище зазначених ознак отримало своє спеціальне позитивне регулювання у новому ЦКУ. Через ім’я фізичної особи досягається персоніфікація правовідносин. Це основа нормального ввічливого, поважливого спілкування між окремими індивідами.

Реалізація значної кількості прав проводиться на взаємних засадах і потребує спілкування між окремими індивідами хоча б для того щоб висловити своє волевиявлення. Рівень спілкування може бути звичайний, що не породжує взаємних прав і обов’язків (щоденне вітання), зумовлюючий можливість виникнення певних стосунків, у тім числі й правових відносин, у майбутньому. У будь-якому випадку слід висловлювати повагу до співбесідника та до його імені.

Спілкування між особами може мати неофіційний (побутовий) і офіційний характер. Якщо перший не завжди призводить до правових наслідків, то другий прямо чи опосередковано їх породжує. При офіційному спілкуванні прийнято завжди використовувати повне ім’я, по крайній мірі ім’я і по батькові іншої особи.

Ім’я фізичної особи має соціальне, психологічне і правове значення. Для першого варто згадати значення імені, що визначене Дейлом Карнегою - ніщо не є більш приємним для людини як звук його власного імені. На звичаєвому рівні поняття “ім’я” – сприймається через фамілію, власне ім’я та по батькові. Вибір імені людини може впливати на її майбутнє зумовлює характер.

До речі фамілії у більшості населення України появилися лише в 30 роки ХХ століття і особливо із введенням трудових книжок. До того часу офіційні фамілії і паспорта були лише у жителів міст та дворян, що виїжджали за кордон. Селяни взагалі традиційно мали лише імена та по батькові. Цікаво, що в дорадянський період здебільше імена надавались слов’янам священиками за церковним календарем через реєстрацію народження дітей. Коли іншим верствам населення почали видавати паспорта то фамілії придумувати або за іменем батька (Романов – син Романа), кличкою (Нечьоса), за професією (Кузнєцов, Конюхов, Кушнір, Бортник) чи назвою населеного пункту (Харківський, Полтавський) чи місцевістю (Підопригора – під горою, Підлісний) характером (Сердюк), вдачею (Наливайко), пам’ятною подією (Нетоплений) тощо. Появилось багато подвійних у сенсовому значенні казусних фамілій (Вертишийка) тощо. В 1825 році було дозволено міняти непристойні фамілії на інші більш благозвучні. Прикладом може слугувати широковідома історія замужества багатої німки по фамілії Зас за російським офіцером Ранцевим. Вона стала Зас-Ранцевой, що довгий час слугувало приводом для анекдотів. На підставі зазначеного дозволу вона перейменувала себе в Корольову.[169]

Значний прошарок населення України емігранти (євреї, німці, болгари, французи), які зберегли досі свої фамілії, що характерно для місць їх компактного поселення (здебільше південь України). Напроти серед революціонерів з метою посилення впливу на робочий люд практикувались партійні клички, Ленін Троцький, Сталін тощо.

В 1919р. було прийнято рішення взагалі відмовитися від паспортів, що внесло складнощі в роботу правоохоронних органів і особливо оперативно-пошукової діяльності. Завдяки ініціативі співробітників МУРа (Московського карного розшуку) прийнято рішення відновити фамілії і ускладнити процедуру їх зміни. А також сприяло жорсткій прив’язці до певного місця проживання, особливо для сільського населення.

Нові часи вносили нові традиції. В фаміліях відображалися віхи розвитку держави і появились нові модні на той час фамілії: Краснови, Революціонерови, тощо, а пізніше й нові імена (Сталіна, Рада, Даздраперма, ще пізніше ГОЕРЛо, Індустрія, тощо).

На фамілії впливає й регіон, про що свідчать дані перепису. Так у Східній Україні переважають фамілії російськомовного походження (Іванови, Сидорови, північ – білоруського (Ходкевич), південь, і особливо Автономної Республіки Крим характерні тюрські фамілії та імена, для Західної України – угорського (Ференц), румунського (Кройтору), молдавського (Ротару), польського (Ковалевський) походження, чеського – траскриптоване Жижка в Шишка.

Коли почалися переслідування за національною ознакою то в радянський період теж багато тих осіб кому на перепоні ставала так звана п’ята графа[170] в їх „Особовому листку” теж змінили свої фамілії. З полегшенням міграційної політики відбувався зворотній процес повернення традиційних родових фамілій.

Для більшості населення України фамілії передаються по чоловічій лінії. Але якщо фамілія є досить знаною і знаменитою від неї відмовлятися не слід. У подальшому вона зможе допомогти у складних житейських ситуаціях. Втім посилення міграційних процесів і лібералізація міграційної політики держави ці грані стирає. 

 Відповідно до ст. 28 ЦКУ ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Перше правило відображає традицію, ментальність, а друге – виключення із загального правило. Воно пояснюється тим, що для деяких національностей нема такого поняття як по батькові і для них воно в їх офіційних документах не вказується. Навпроти, для більшості мусульманських народів прийняті складні назви. Достатньо згадати повне ім’я знаменитого літературного героя Остапа Бендера[171] .

Для західної культури, зокрема американської характерним є вживання тільки імені та фамілії фізичної особи. Спроба нав’язати такий стереотип в російській та українській дійсності спостерігалась на перших етапах становлення самостійності та сліпого слідування цінностям західної демократії. Одним із аргументів використання скороченого імені вказувалась потреба економії часу, як запорука збільшення часу на сутність спілкування, а не на форму. Однак такі спроби піддано критиці, та допускається вільності спілкування за зменшеним ім’ям для певного середовища[172].

Право повинне сприяти наближенню формальних його вимог і “підтягувати” до них звичаєві правила. Тому є виправданим збереження традицій і ментальності корінного населення. Це узгоджується із вимогами процедури офіційного звернення. Змінювати на інше, спрощене, потреби нема. Тож в офіційних документах повинно вказуватись повне ім’я фізичної особи. Виключення, якщо у особи такого нема на офіційному рівні. З другої сторони нові способи спілкування можуть ігнорувати власне ім’я фізичної особи і засновуватись на сурогатних індивідуальних ознаках (адреси, позивні тощо). Це застосовується при електронних формах спілкування.

     Відповідно до ч.2 ст. 28 ЦКУ при здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Це стосується авторського права і суміжних прав. Так згідно п.3 ч.1 ст. 14 Закону України “Про авторське право і суміжні права” автор вправі вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. Виконавці відповідно до п. б ч.1 ст. 38 цього закону вправі вимагати щоб його ім’я або псевдонім зазначались чи повідомлялись у зв’язку з кожним його виступом записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо). В шоу-бізнесі сценічне ім’я (Руслана, Ані Лорак) є своєрідною візитною карткою.

Право на ім’я за своєю природою є немайновим, індивідуалізуючим фізичну особу, визначаючим її походження, становище у суспільстві, колі рідних, колег, спеціалістів. Те як називають фізичну особу “поза очі” інколи свідчить про її становище у суспільстві. Не дарма визначний російський юрист І.А.Покровський писав що чим багатший внутрішній зміст особистості, тим більше вона дорожить своїм ім’ям. Тому слід мати на увазі, що якщо професіонал вчинив сумнівну дію це у подальшому може перешкоджати його кар’єрі.

Хоча на лапідарному рівні стверджується, що діти не відповідають за своїх батьків, однак наша ментальність свідчить, що добре їх ім’я (репутація) допомагає їх дітям і навпаки - “дурна слава” (п’яниці, неудачника, лінивого, тощо) може їм шкодити. Більш того, у сучасних умовах при виборі подружжя звертається увага не тільки на особисту симпатію (любов), а на майнове становище, і особливо ім’я (репутацію) батьків. Добре ім’я фізичної особи підлягає охороні (статті 294-296 ЦКУ)

Отже завдання кожного – возвеличити своє ім’я. Той же І.А.Покровський писав; “Всем известно, как дорожат своим именем аристократические фамилии; но то, что раньше было только достоянием аристократии, с течением времени делается общей тенденцией человека, вырастаюшего в сознании своего собственного достоинства»[173].

Важливе значення для індивідуалізації фізичної особи має її підпис як офіційний прояв імені фізичної особи. Це проявляється у посвідчені документів які виходять від фізичної особи, реєстрації актів громадянського стану, інших передбачених законом випадках. Підпис фізичної особи є її відрізняльною індивідуалізуючою ознакою. Розрізняють підписи простий письмовий та електронний. Простий письмовий може мати декілька варіантів і значень, особливо якщо це підписи посадових осіб. Для підпису важливих документів може бути ускладнена версія підпису, а для менш важливих (підпис викладача у заліковій книжці) – скорочений варіант. На локальному рівні кольоровим варіантам підпису можу бути надане певне правове значення: “задовольнити прохання заявника негайно”, “не спішити із виконанням розпорядчого надпису” тощо.

Електронний підпис згідно ст.6 ЗУ “Про електронні документи та електронний документообіг” є обов’язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувала електронного документа іншими суб’єктами електронного документообігу. Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про електронний цифровий підпис” електронним підписом є дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувала цих даних. Його різновидом є електронний цифровий підпис – вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача документу. 

Згідно ч.3 ст. 28 ЦКУ ім'я фізичній особі надається відповідно до закону. Батьки зобов’язані зареєструвати новонародженого і дати йому ім’я.

В той же час відповідно до ст. 295 ЦКУ фізична особа, яка досягнула шістнадцяти років, має право змінити своє прізвище та ім’я у встановленому законом порядку. За згоди батьків, або одного із батьків з ким вона проживає, чи піклувальника фізична особа, яка досягнула чотирнадцяти років, має право у встановленому законом порядку змінити своє ім’я.

При подачі заяви наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя[174] або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами (ч.1 ст.35 СКУ). Наречена, наречений мають право приєднати до свого імені прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє мажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися.

Останнім часом зустрічаються випадки коли при подачі заяви наречена як утворюючий компонент своєї фамілії бере імя нареченого[175], наприлад –Миколина, Романова, Володимирова. Навіть за того, що ст. 35 СКУ такого не передбачає вважаємо, що це не суперечить праву на вибір прізвище є поверненням до витоків словянської ментальності і може лише вітатися. Розуміється, що у СКУ слід внести доповнення.

3. Місце проживання фізичної особи

Правове регулювання вибору місця проживання фізичної особи детерміновано міжнародним законодавством. Основні концептуальні його положення полягають у тому, що людина вільна самостійно обирати місце свого проживання, не допускаються обмеження цієї свободи не інакше як на підставі закону і в судовому порядку, обмеження місця проживання пропискою у даній країні вважається порушення права, кожна із країн учасниць міжнародних угод повинна гарантувати реалізацію права на вибір місця проживання.

Разом з тим місце проживання детерміновано здатністю особи усвідомлювати значення такого вибору (малолітніх втікачів з дому в разі їх розшуку повертають їх батькам чи навчально-виховним закладам), майновим станом (можливістю придбати житла у респектабельному житловому масиві чи елітному будинку), інколи професією чи фахом, якщо за ним необхідне проживання безпосередньо на території підприємства (обхідники магістральних трубопроводів, залізничних колій) чи поблизу нього.

Таке право тісно зв’язане з іншим правом – правом на свободу пересування, яке більш детально врегульоване ЗУ “Про свободу пересування та вільний вибір місця продивання в Україні”[176] від 11 грудня 2003р., що деталізував відносини, пов’язані зхі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні відповідно до її Конституції, загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. В ньому право пересування визначено як право фізичної особи )громадян України, іноземців, осіб без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні) вільно та безперешкодно за своїм бажання переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Вільним місцем проживання чи пересування є право зазначених вище осіб на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати та перебувати.

Таким чином закон розрізняє два поняття:

- місце проживання – адміністративно-теритторіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік;

- місце перебування - адміністративно-теритторіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шість місяців на рік.

З місцем проживання фізичної особи у цивільному праві зв’язано ряд правових наслідків. Це реєстраційні процедури (народження, смерті, переміна імені, реєстрація шлюбу, реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності), виконання зобов’язань, відкриття спадщини, судочинства, розшук зниклої особи, адміністративний нагляд. При наданні соціального житла на квартирний облік особи беруться за місцем свого проживання.

  Місце проживання фізичної особи має важливе значення для публічних процедур: здійснення активного виборчого права, сплата податків, військовий облік тощо. У зв’язку з тим у поточному законодавстві може бути функціональне визначення місця проживання. Так у п.4 ст.1 ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” конкретизовано місце проживання фізичної особи., Ним визнано житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем”. Приємно відзначити, що воно співпадає із загальним визначенням місця-проживання фізичної особи.

  Місце проживання фізичної особи – елемент її правової характеристики, умова участі в цивільних правовідносинах. Інколи місце проживання фізичної особи зумовлює її фах спосіб життя. Наприклад жителі курортних місцевостей в основному зайняті обслуговуванням відпочиваючих. Жителі шахтарських поселень (селищ) залежні від того як і чи працює шахта.

Місце проживання фізичної особи у чинному законодавстві максимально деталізується. Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦКУ місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово[177]. Така конструкція норми дає підставу для альтернативності у виборі місця проживання. Але основне правило полягає у тому, що воно мусить бути одне і більш-менш формалізоване місце проживання. Переважне чи тимчасове місце проживання характерне для певних категорій професій: геологи, артисти цирків, археологи, будівельники тощо. Тим самим для цих осіб правове значення має те місце, де найчастіше особа перебуває.

З відміною інституту прописки і введенням інституту реєстрації громадян вони домінуюче місце для приватного права втратили. Така реєстрація здійснюється відповідно до статей 6-9 ЗУ “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. Реєстрація – внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесенням цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Для публічних обов’язків основне значення надається все таки місцю реєстрації громадянина. Місце реєстрації осіб без громадянства та біженців є умовою здійснення деяких приватних прав: працевлаштування, реєстрація як суб’єкта підприємництва.

Фізична особа можу мати одночасно декілька місць проживання. Це зв’язано з розширенням кількості об’єктів права власності, свободою вибору свого місця проживання (зимою у квартирі, літом – у будинку (на дачі, садовому будиночку), найнятому будинку тощо. Таким чином повністю дієздатна особа обирає місце свого проживання самостійно згідно своїх уподобань і можливостей.

Правом обирати вільно своє місце проживання наділені (неповнолітні) неповністю дієздатні особи. Так згідно ч.2 ст. 29 ЦКУ фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Здебільше для неповнолітніх вибір місця проживання зв’язаний з набуттям фахової освіти. Якщо така особа навчається у військовому ліцею та правилами навчання у ньому передбачено необхідність проживання у гуртожитках цього ліцею.

Законодавство встановлює певні обмеження для вибору свого місця проживання. Так, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Але і у цьому разі передбачена альтернатива. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. При цьому враховується здатність надати малолітньому належне виховання, утримання. Може враховуватись бажання самого неповнолітнього.

    Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. При спорі розлучених батьків про місце проживання такої особи суд виходить із інтересів дитини. Здебільше такі діти зостаються проживати із матір’ю. Виключення складають випадки коли мати внаслідок своїх особистих пристрастей (п’янство, вживання наркотиків, розгульний спосіб життя тощо) відноситься до ризикових категорій, нехтує виконанням своїх батьківських обов’язків і не може надати належного виховання дитині.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Для таких осіб їх місце проживання визначається або за місцем проживання опікуна, або місце знаходження відповідної організації як юридичної особи. Згідно ст. 91 ЦКУ місце знаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлене законом. Чинне законодавство встановлює що місце знаходження юридичної особи – місце проживання її засновника, або одного із засновників чи місце знаходження будівлі на яку юридична особа має у встановленому порядку підтверджені права (свідоцтво про право власності, договір купівлі-продажу. оренди, дарування, обміну тощо).

  Фізична особа може мати кілька місць проживання. З місцем проживання фізичної особи зв’язуються певні правові наслідки. Деякі з прав фізична особа може реалізувати лише за місцем свого проживання. Наприклад реєстрація актів цивільного стану здійснюється на місцем проживання. Відповідно до ст. 62 ЦКУ опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

За місцем проживання здійснюється розгляд цивільних справ.

Свободу пересування та свободу вибору місця проживання може бути обмежено. Зокрема відповідно до ст. 13 ЗУ “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:

· у прикордонній смузі;

· на територіях військових об’єктів;

· у зонах, які відповідно до закону належать до зон із обмеженим доступом;

· на території, де в разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей ввведені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності;

· на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

Крім цього вільний вибір місця обмежується в залежності від правового становища людини, зокрема для:

- осіб, які не досягли 16 років;

- осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі;

- осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

- осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;

- осіб, які згідно із законодадавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню;

- іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

   Цей перелік є виключеним і розширеному тлумаченню не підлягає.

  4. Інші ознаки індивідуалізації фізичної особи

Крім місця проживання на цивільні права та обов’язки може впливати громадянство, вік, сімейний стан стать, стан здоров’я[178], професія. 

Так громадянство як офіційний зв’язок людини з народом і державою внаслідок якого ця людина знаходиться під юрисдикцією і захистом певної країни. Таким чином громадянство зумовлює приналежність взаємних прав і обов’язків держави і фізичної особи у публічній та приватній сферах.

Публічний і частково приватний аспекти громадянства України врегульовані Законом України «Про громадянство»: легальне поняття громадянства, порядок його набуття та втрати, правові наслідки порядок здійснення та захисту прав громадян України. Проте ряд поточних законів різниці між термінами “фізична особа” та “громадянин” не проводить, що спричиняє ряд неузгодженостей. Витоки цього – міжнародні конвенції та договори про правовове становище людини.

У приватній сфері громадянство має значення при вступі у цивільні відносини з іноземною юридичною чи фізичною особою. Ці колізійні правовідносини врегульовано розділом 8 ЦК УРСР 1963р. і низкою поточних законів. Верховна Рада України прийняла рішення про регулювання їх спеціальним Законом України «Про міжнародне приватне право».

Для іноземців право та дієздатність визначається за правом країни, громадянином якої він є.

Як вже зазначалось вік людини є визначальним при визначенні обсягу дієздатності. Досягнення людиною певного віку надає їй можливість самостійно здійснювати права та юридичні обов’язки. Вік визначався усереднено із врахуванням рекомендацій спеціалістів з психології, геронтологій і об’єктивних даних. Цивільно-правове значення має досягнення людиною такого віку:

- 10 – для вирішення питання з ким із батьків бажає зостатись дитина в разі їх розлучення та дати згоду на своє всиновлення;

- 14 - для виникнення неповної дієздатності;

- 16 – розширення змісту неповної дієздатності, емансипації, вступ у кооператив;

- 17 – для виникнення шлюбної правоздатності у жінок;

- 18 – виникнення повноліття та настання повної дієздатності;

- 21 – набувається право на придбання спиртних напоїв;

- 25 – набувається право на придбання у встановленому порядку нарізної зброї;

-  55 для жінок і 60[179] для чоловіків - пенсійний вік і можливість отримання статусу утриманця.

      Таким чином вік має значення для визначення обсягу правоздатності і дієздатності, визначення кола спадкоємців, реалізації права на працю і перебування у громадських організаціях та кооперативах, визначення кола потерпілих від причинення збитку чи шкоди тощо.

       Для виникнення певних відносин закон встановлює вікову різницю. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років (ч.2 ст. 211 СКУ). Законодавство також оперує поняттям «похилий вік» (ст. 1259 ЦКУ).

       При необхідності цивільне законодавство передбачає можливість зниження віку з урахуванням передбачених законом чи необхідних у даному випадку обставин. У сімейному праві – може бути рішенням суду надано право на укладенню шлюбу особою, яка досягла 14 років (ч.2 ст. 23 СКУ)

Вік людини визначається на підставі свідоцтва про народження і вказується у паспорті. В разі невідповідності вказаних і фактичних даних він встановлюється у судом у порядку встановлення юридичних фактів.

На цивільні правовідносини впливає інколи сімейний стан – зв’язаність особи спільним проживанням, побутом, наявністю взаємних прав та обов’язків. Це враховується у житловому праві, де члени сім’ї мають за договором соціального найму такі ж права і несуть обов’язки як і наймач.

Найбільше значення сімейному стану приділяється у сімейному праві, яке власне й регулює відносини між людьми, що складають одну сім’ю.

Сімейний стан є визначальним у спадковому праві, особливо при визначенні кола спадкоємців за законом (статті 1260, 1261, 1264 ЦКУ). Тут та в сімейному праві правове значення мають родинні зв’язки (ст. 1265 ЦКУ).

Сімейний стан має визначальне значення для деліктних зобов’язань. Так відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою перш за все несуть її батьки (усиновлювачі) або опікуни (ст. 1178 ЦКУ). Якщо неповнолітня особа що завдала шкоди не має достатнього для її відшкодування майна то до відповідальності знову ж таки притягуються її батьки (ст. 1179 ЦКУ). За ознакою сімейного стану проводиться встановлення кола потерпілих внаслідок завдання шкоди смертю годувальника (ст.1200 ЦКУ).

Сімейне становище враховується і в інших правовідносинах приватного характеру.

В деяких випадках правові можливості зв’язуються із статевою приналежністю. Це має правове значення у сімейному праві. Так, шлюб – сімейний союз жінки та чоловіка (ст. 21 СК), шлюбний вік для жінки встановлено досягненням 17 років (ст.22 СК).

У житловому праві встановлено, що проживання у одній кімнаті різностатевих осіб старше 9 років, крім подружжя, є підставою для покрашення житлових умов, зокрема постановки на квартирний облік (ст. 34 ЖК). При наданні житлових приміщень за договором соціального найму житла не допускається вселення у одну кімнату осіб різної статі окрім подружжя.

Як вже зазначалось статева приналежність має правове значення для пенсійного права і через нього визначення осіб непрацездатними і такими, що потребують утримання, мають право на відшкодування збитку у зв’язку із смертю годувальника. Для чоловіків пенсії за віком встановлені із 60 років, а для жінок – з 55 років.

Подібне правове значення має стан здоров’я людини[180]. Перш за все це стосується психічного стану людини. Так цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч.1 ст. 30 ЦКУ), а особа яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними може бути обмежена у дієздатності (ч.1 ст. 36 ЦКУ). При стійкому психічному розладі і нездатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними може бути визнана недієздатною (ч.1 ст. 39 ЦКУ).