Цивільна правоздатність: поняття, зміст, особливість

Як вже зазначалось основним суб’єктом цивільних правовідносин є людина. Вона як учасник цих відносин вважається фізичною особою.

З тих пір як римськими юристами було введено у обіг термін “правоздатність” як елемент правової характеристики фізичної особи-учасника приватних відносин ця категорія міцно закріпилася в цивільному праві і сприйнята всіма правовими системами. Вона складає основу розуміння правомочностей суб’єкта цивільного права, є опорною.

Визначально правоздатність розглядалась як правова якість людини, здатність особи мати будь-які цивільні права і юридичні обов’язки. Отже цивільну правоздатність слід розглядати як абстрактну можливість мати будь-які права що розумом можна осягнути і юридичні обов’язки. Підкреслимо, що із самого початку існування цієї правової категорії у теорії права вона розуміється у нерозривному поєднанні прав і обов’язків як різних боків однієї і тої ж монети: на одному боці права, а на другому – обов’язки. Окреме існування прав і обов’язків у приватному праві є виключенням із загального правила, що обумовлено соціальним походженням людини та її соціальними юридично значимими зв’язками з іншими особами. Об’єктивне проживання у суспільстві характеризується наявність соціальних зв’язків між окремими людьми і відповідними правовими можливостями отримання певних вимог до одних членів суспільства і пов’язаність обов’язками із ними.

Варто зауважити, ще І. Гегель відстоював позицію щодо правоздатності як безумовного атрибуту людини і писав, що особистість містить взагалі правоздатність[146]. Встановлена і визначена через статуси свободи, громадянства та домовладики правоздатність була ще у римському приватному праві. Формалізована правоздатність у об’єктивному праві була спочатку у Цивільному кодексі Наполеона звідки була рецептована у більшість ЦК країн. Легше встановити ті основні закони цивільного права де нема формального легального визначення правоздатності ніж ті, котрі від нього відпираються при конструюванні моделей суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у диспозиціях норм права.

За радянських часів домінувала теза про те, що хоча правоздатність і виникає у момент народження але вона походить від держави. Іншими словами, заперечувалось її природне походження і проводилась позиція що правоздатність виникає внаслідок закону і є суспільною властивістю суб’єкта.

В літературі правоздатності надається не узагальнений, а індивідуальний характер. При цьому цивільна правоздатність інколи ототожнюється з цивільною правосуб’єктністю[147].

 М. М. Агарковим було розроблено теорію так званої динамічної[148] і вказував на існування так званої секундарної правоздатності. Він це пояснював зв’язаністю правоздатності і суб’єктивного права. Саме це специфічне правове явище визнано ним проміжним між правоздатністю і суб’єктивним правом і назване секундарним правом.[149] С. М. Братусем розроблена теорія статичної правоздатності[150]. Перша виходить з того, що зміст правоздатності залежить не тільки від її державного визнання, але й від того, якими конкретними правами володіє особа і в яких відносинах знаходиться з іншими особами. Друга виходить із сумарного вираження можливостей конкретної особи. С.М.Братусь відстоюючи теорію статичної правоздатності, не підтримував наявності секундарної правоздатності і вказував, що це або елемент правоздатності, або звичайне суб’єктивне право.[151]

Ми надаємо терміну “секундарна” правоздатність інше забарвлення. Він повинен застосовуватися до тих видів правоздатності, які виникають з досягненням певного віку. Іншими словами мова йде про появу спеціальної правоздатності: трудової, сімейної, підприємницької, процесуальної[152]. Перша врегульована трудовим правом і визначає можливість укладати трудовий договір, мова не йде про здатність виконувати певну роботу. Трудотерапія використовується і повинна використовуватися змалку. Сімейна правоздатність полягає у можливості створювати власну сім’ю  що настає з досягненням шлюбного віку. Підприємницька правоздатність виникає за загальним правилом з досягненням повноліття.

Сьогодні українські та інші правники схиляються до того, що правоздатність - природна властивість кожної людини, яка виникає у неї в силу одного юридичного факту – народження.

У новому ЦК України правоздатність визначена як здатність мати цивільні права та обов’язки, яка визнається за всіма фізичними особами (ч. 1 ст. 25). Отже, цивільна правоздатність – , перш за все, здатність бути учасником цивільних правовідносин. Такий висновок виходить із загальнотеоретичного постулату (аксіоми), що права і обов’язки немислимі поза правовідносинами. Але здатність є абстрактною можливістю мати права, а не реальною. Вона може бути реалізована, а може і так залишитися правовою можливістю. Якщо не буде конкретного юридичного факту, яким ці можливості із абстрактного стану будуть переведені у реальність – конкретні суб’єктивні права та юридичні обов’язки, вони так і зостануться абстрактними можливостями. Іншими словами, абстрактність прав обумовлює і абстрактність можливих правовідносин. Ніяких статичних правовідносин не існує і не може існувати. Тому слід чітко розмежовувати правові конструкції як інструменти наукового пізнання та реальні правовідносини, що виникають на підставі конкретних, знову ж таки не абстрактних, юридичних фактів.

Другий, не менш важливий, момент – усвідомлення того, що вона є правовою якістю і детермінована становленостями самого суспільства (формація, характер, спрямування, основні його цінності тощо). Тому суспільство може певним чином корегувати природну здатність, яка загалом є рівною для всіх homo sapiens. Корелянтами рівної для всіх природної правоздатності є економічні і біологічні (об’єктивні) та суб’єктивні (волевиявлення вищих державних органів у нормах права щодо обмеження певних природних прав людини) чинники. По мірі демократизації держави і реальності її слугування саме людині взагалі, а не лише окремим представникам цього суспільства, об’єктивні і суб’єктивні кореляти мають тенденцію до зближення. Але завжди були і будуть такі правові можливості, які не доступні фізичним особам.

Таким чином, окрім здатності, слід розрізняти другий елемент конструювання правоздатності – можливість. Можливість надається і гарантується державою у особі її інституцій. Так, у радянський час про ніяку здатність до приватної власності попри те, що у ЦК УРСР 1922р. така форма була закріплена ще довгий час після її фактичного викорінення, не було й мови. Іншими словами, держава не надавала такої можливості за тої обставини, що це слугувало підґрунтям для формування дрібнобуржуазної свідомості. Нині попри природну цікавість людини, пересічний громадянин не має права на ознайомлення із інформацією, що має секретний характер. Іноземцям в Україні, з огляду на необхідність становлення приватновласницького відношення до землі і її економізації на засадах філософії приватності, не дозволено державою набувати право власності на земельні ділянки. Цей стратегічний інтерес держави і реторсія у правоздатності іноземців має економічно оправданий характер. Якщо заможні іноземці за безцінь скуплять земельні ділянки наслідки для корінного населення можуть бути фатальні.

Правоздатність є основою для правоволодіння і набуття конкретних суб’єктивних прав. Вона не зв’язується з іншим суб’єктом – носієм юридичного обов’язку. Саме за цим її можна відрізняти від суб’єктивного права. Йому завжди кореспондовані активний або пасивний юридичний обов’язок певної (інших) особи.

Правоздатність складається із двох елементів: здатності і можливості. Здатність надана людині від природи (Бога) лише в силу одного юридичного факту – народження, а можливість надається і гарантується державою через видання закону і створення відповідних державних інституцій для реалізації своєї правоздатності. Ми категорично проти включення у правоздатність суб’єктивного цивільного права. Суб’єктивне цивільне право – це уже наявне у особи право як результат перетворення абстрактної правоздатності (елементу змісту правоздатності) через конкретний юридичний факт у суб’єктивне цивільне право.

Інша мова про те, що наявність певних суб’єктивних прав не припиняє цей елемент правоздатності. Так суб’єктивне право власності на конкретний автомобіль не перешкоджає існуванню права у подальшому придбати ще один, або декілька інших автомобілів. Тоді у особи є одночасно правоздатність (придбати автомобіль) і суб’єктивне право власності стосовно зареєстрованого на неї автомобіля. Правоздатність не зв’язана із конкретним об’єктом права, а лише з абстрактною можливістю стосовно нього вступити у правовідносини. Суб’єктивне цивільне право має свій конкретний об’єкт якого воно і стосується.

У той же час існує певна група прав з абстрактним змістом правоздатності, реалізація котрих переводом у суб’єктивне право їх фактично припиняє назавжди, або на час існування такого суб’єктивного права. Іншими словами, у цих випадках не допускається конкуренція елементу змісту правоздатності і конкретного суб’єктивного цивільного права. Так, виходячи із принципу моногамії шлюбу у християнських країнах, перебування у одному шлюбі перешкоджає укладенню іншого. У мусульманських країнах, де діє принцип полігамії, чоловіки можуть перебувати одночасно у декількох шлюбах.

 Певні обмеження щодо реалізації права на пересування на фізичних осіб накладає знайомство із стратегічними державними секретами. Під обмеженням в загально філософському сенсі розуміється «процедура сужения объема понятия, связанная с расширением его содержания, которая состоит в переходе от данного понятия к менее общему (подчиненному) понятию, т.е. к понятию объем которого составляет лишь часть обема исходного (подчиняющего) понятия. Ограничение можно рассматривать как результат расширения содержания исходного понятия за счет введения в него ограничивающих признаков, т.е. признаков, принадлежащие не всем предметам объема исходного понятия (в частности, признаков, не содержащихся, в явное или неявной форме, в признаках, по которым осуществлено выделение объема исходного понятия), но совместимых с этим понятием»[153]. При обмежені правоздатності йдеться загалом про обмеження свободи – звуження обсягу свободы введенням обмежуючих заходів законом чи судом. Обмеження в цивільному праві як правовий засіб здійснюється в ланці «мета – засіб – результат»[154]. Стосовно мети в праві домінують дві доктрини: теорія індивідуальної свободи і теорія інтересу. Якщо перша засновується на можливому забезпеченні індивідуальної свободи (І.Кант) то введена Р.Ієрінгом теорія інтереса заснована на тому, що в основі права лежить користь задля чого право забезпечує порядок задоволення загальних і індивідуальних інтересів. Ф.В.Тарановський ці теорії об’єднав і вважав метою правового регулювання забезпечення індивідуальної свободи для здійснення визнаних правом інтересів[155]. Засіб – передбачені чинним законодавством способи в пливу на поведінку суб’єкта задля забезпечення охорони прав та законних інтересів суб’єктів цивільного права – результат.

Доволі цікавим у приватному праві є феномен суб’єктивних прав – елементів правоздатності одночасно. Це стосується природних прав. Вони одночасно із самого народження є і суб’єктивним правом. Деякі з них (право на вибір місця проживання, право на освіту тощо) як правоздатність є одночасно і суб’єктивним правом. Отримання одного фаху не перешкоджає навчанню іншому. Але засоби реалізації уже інші. Виходячи з принципу соціальної справедливості держава надає можливість лише один раз навчатися за державний кошт у її вищому навчальному закладі освіти (ВНЗ). Подальше чи одночасне навчання у інших та альтернативних державним ВНЗ уже здійснюється на оплатній контрактній основі.

Види правоздатності.

 Нині є всі підстави для вичленення видів правоздатності. Це має теоретичне та практичне значення. При класифікації ми повинні притримуватися певних загальноприйнятих її принципів, особливо дихотомії – поділу надвоє за протилежними ознаками. З огляду на це вважаємо за моментом виникнення і змістом виправданим виділення загальноїі спеціальної правоздатності.

Загальна правоздатність отримала свою формалізацію у ч.1 ст. 25 ЦКУ. Вона виникає з народженням і припиняється смертю фізичної особи і не залежить від статі, раси, віку людини. Доктринальне тлумачення моменту виникнення правоздатності зв’язується із здатністю новонародженого до життя, що проявляється з першими ковтками повітря як середовища для перетворення енергетичної сировини (їжі) у енергію чи можливості самостійно дихати після народження. Якщо дитина є мертвонародженою, то цих процесів не відбувається і правоздатності у неї не виникає. Практично, момент виникнення правоздатності зв’язується із відомим і доволі жорстоким акушерським прийомом при родах – удар (похлопування) новонародженого по сідниці. Цим досягається звільнення порожнини рота і можливість новонародженого вільно дихати. Якщо внаслідок допущених акушером при родах помилок настає асфіксія – дитина вважається такою, що народилася, стала суб’єктом права і є вбитою. Звідси і відповідальність акушера.

Концептуально і новий ЦКУ виходить з того, що правоздатність:

1) є природною здатністю людини мати цивільні права та обов’язки;

2) є безумовною природною правовою якістю людини незалежно від місця її перебування;

3) не залежить від життєздатності новонародженого;

4) є біологічною здатністю людини мати права і обов’язки, що визнається, гарантується і забезпечується державою;

5)  є рівною для всіх і не допускає градацію за статевими, расовими, віковими ознаками та ступенем розумового розвитку;

6) є невідчужуваною. Фізична особа не може відмовитися від правоздатності або самостійно чи на підставі угоди з іншими особами її обмежити. Стаття 27 ЦК встановлює, що правочини на обмеження можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки є нікчемними;

7) допускає обмеження правоздатності громадян України лише на підставі і в порядку, що передбачені законом. Чинне кримінальне законодавство передбачає як покарання застосування до винної в скоєні навмисного злочину таких мір як можливості обіймати певні посади та займаються певною діяльністю. Кримінально-виконавчим законом при реальності відбуття призначеного судом покарання передбачені інші обмеження: вибору місця проживання, свободи пересування тощо;

8) допускає винятки для виникнення спеціальної чи так званої секундарної правоздатності. Так державні службовці, прийняті на контрактній основі на роботу керівники державних підприємств, уповноважені здійснювати контроль за підприємницькою діяльністю посадовці органів місцевого самоврядування не можуть займатися підприємництвом;

9) реалізується у межах, визначених законами. В одних державах дозволено мати будь-які права, що їх можливо “розумом пізнати”, а в інших – може встановлюватися їх перелік ;

10) загалом не передбачає реторсії щодо іноземців;

Як відомо, припиняється правоздатність смертю фізичної особи. У медицині прийнято розрізняти клінічну і фізичну смерть людини. При останній у корі головного мозку відбуваються незворотні зміни. Тому момент припинення правоздатності слід зв’язувати саме із фізичною смертю людини.

За своїм змістом загальна правоздатність є рівною для всіх осіб і включає у себе усі права і обов’язки, які можна усвідомити. Тож зміст правоздатності є категорією абстрактною теж. Але зміст у той же час детерміновано рядом чинників: майновим станом, розумовими здібностями особи, іноді фахом і освітою, станом здоров’я. Не випадково, що укладачі проекту ЦК лише вказали, що у зміст правоздатності входить можливість посідати усі особисті немайнові права та усі майнові права, зокрема право приватної власності, право користування житловими приміщеннями, право на підприємництво, право заповідати і успадковувати, бути стороною у договорах, а також посідати інші права, якщо вони не суперечать законам та моральним засадам суспільства.

Спеціальна правоздатність має функціональне призначення і обумовлена необхідністю набуття людиною певних фізичних чи розумових якостей. Така правоздатність є так званою секундарною. Її проявами є сімейна шлюбнаправоздатність, що виникає при досягненні певного віку: жінками –17 років; чоловіками – 18 років. Трудоваправоздатність виникає за загальним правилом з 16 років. З дозволу батьків чи піклувальників, а також за згоди профсоюзного органу – з 15 років. У канікулярний період – з 14 років. Підприємницька правоздатність за загальним правилом виникає згідно зі ст. 42 Конституції України та ст. 53 ЦКУ з досягненням повноліття. Закон зв’язує виникнення підприємницької правоздатності із наявність повної дієздатності. Вона виникає при вступі у шлюб раніше досягнення повноліття, що обумовлено потребою зрівняти правове становище кожного із подружжя. Новелою цивільного права є набуття повної дієздатності і, відповідно, підприємницької правоздатності через інститут емансипації. 

Повна дієздатність (секундарна підприємницька правоздатність) згідно ст. 53 ЦК України може бути надана особі: які виповнилося 16 років; яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємництвом; наявність письмової згоди батьків чи піклувальників; винесення рішення про це органом опіки і піклування. За відсутності письмової згоди батьків чи піклувальників неповнолітній має право звернутися у суд із заявою про надання йому повної дієздатності. Завершальним юридичним фактом у набутті такої дієздатності є реєстрація в якості підприємця.

Отже для виникнення підприємницької правоздатності повинен бути юридичний склад. З огляду на це не є зовсім коректною вказівка на те, що вона може бути набута у судовому порядку (ч. 2 ст. 53 ЦКУ). Якщо неповнолітній отримав дозвіл на надання йому повної дієздатності. Але не зареєструвався як підприємець, то повна дієздатність у нього не настає.

Крім цього, перепоною для цього може бути відсутність процесуальноїправоздатності, яка за загальним правом теж виникає з досягненням повноліття. До цього моменту процесуальні інтереси неповнолітніх здебільшого представляють їх законні представники чи піклувальники. Співпадання в одній особі піклувальника, що дає письмову згоду для набуття повної дієздатності та повинен представляти процесуальні інтереси у суді з цього приводу є перепоною для реалізації цього права взагалі. Правда закон надає право неповнолітнім і малолітнім певну процесуальну правоздатність щодо захисту своїх немайнових прав. Тому це є виключення із загального порядку підстав появи процесуальної правоздатності.

Доволі цікавим є також визнання певних прав за неіснуючими ще чи вже суб’єктами. Наприклад, за ще ненародженою але зачатою батьком дитиною після його смерті визнається право на спадкування, право на відшкодування заподіяного смертю годувальника збитку, право на отримання житлової площі з урахування інтересів майбутньої дитини. 

Такі випадки є проявом названої нами фантомної правоздатності. Загалом введення нових правових категорій у право є досить делікатною справою, і це необхідно добре аргументувати. Спробуємо зробити це ми. Так, у праві вже давно відзначаються ситуації збереження чи резервування права за ще не народженою чи вже померлою людиною. Визнавати їх суб’єктами права ми не можемо. Але як тоді пояснити з теоретичної точки зору право на отримання житлової площі на ще ненароджену дитину чи збереження за нею права успадкувати майно померлого до її народження батька (ст. 529 ЦК Української РСР 1963р., ст.1266 ЦКУ)?

Фантомна правоздатність не пов’язується з суб’єктом, а з необхідність забезпечити гідні людини умови чи його значущістю для людства. Тож випадки настання фантомної правоздатності, особливо стосовно права на творчість, є досить обмеженими. Фантомна правоздатність – право неіснуючого суб’єкта бути носієм певних правомочностей за передбачених законом умов. Така правоздатність характеризується такими властивостями: виникає лише на підставі вказівки закону; реалізується в рамках закону і за наявності передбачених законом юридичних фактів; не пов’язується із наявним суб’єктом права; забезпечена юридичними можливостями її реалізації.

Заслуговує з огляду на запропонований виділ видів цивільної правоздатності обґрунтування можливості визнання обмеженої правоздатності. Згідно зі ст. 55 КК України суд може строком до 5 років заборонити обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і тим самим обмежити цивільну правоздатність. З одного боку вироком суду обмежуються, по суті, наявні суб’єктивні права і така заборона стосується саме їх. З іншого – особа може суміщати посади чи одночасно працювати у декількох працедавців. Тоді вироком суду обмежуються і правоздатність. Правоздатність особи обмежується в разі реального виконання вироку суду щодо позбавлення волі на період відбування покарання. Таким чином обмеження правоздатності так чи інакше зв’язане із обмеженням свободи особистості. Таке обмеження може бути здійснене на основі закону через конструкцію спеціального правового статусу фізичної особи. Воно може бути здійснене й судом як засіб превенції проти учинення особою нових правопорушень до тих пір коли в межах встановленого законом строку і визначеного судом строку для певної особи буде вироком встановлене обмеження цих прав.

Потребує теоретичного осмислення обмеження правоздатності при конкуренції інтересів. Так згідно ст. 42 Конституції України, ст. 2 Закону України “Про підприємництво”, та інших спеціальних законів державні посадовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю. З набуттям статусу державного службовця тим самим і, по суті, обмежується на підставі закону підприємницька правоздатність. Конкуренція видів діяльності і встановлена законом неможливість їх суміщення призводить до необхідності обмеження правоздатності на період займання відповідної, вказаної законом посади чи зайняття діяльністю. У той же час, в ряді випадків суміщення конкуруючих видів діяльності є запорукою фаховості одного з них. Так, доволі складно викладачу, котрий не обізнаний з практикою організації і ведення бізнесу, пояснити його особливості. Якщо цей викладач формально обіймає посаду державного службовця, наприклад співробітника органів внутрішніх справ, СБУ, податкової служби тощо, то пізнати ці особливості він може лише через стажування у відповідних практичних підрозділах цих же органів. Уявити собі ситуацію, коли стажування може бути проведене у суб’єктів підприємництва вкрай важко. Здебільшого такий викладач приречений викладати те, чого добре сам не знає із середини. Наслідок – теорія і практика йдуть різними шляхами, а випускник знає теорію, але не знає добре практику підприємництва. Іншими словами, це все рівно, що дати диплом медика-хірурга, людині що ні разу за роки навчання не провела операції.

Закон встановлює обмеження сімейної правоздатності щодо певних осіб. Її не мають особи, котрі у встановленому порядку визнані судом недієздатними. У даному випадку цікавим є те, що якщо за загальним правилом правоздатність є основою для виникнення дієздатності. То у даному випадку все навпаки: дієздатність є умовою для виникнення сімейної правоздатності. Тому, якщо визнана недієздатною особа вилікується то з відміною рішення суду про визнання її недієздатною вона набуде здатності вступити у шлюб і створити сім’ю.

 Судове обмеження у правоздатності за своїм змістом є ширше ніж заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Обмежуються у правоздатності особи, які за вироком суду відбувають реальне покарання у вигляді полишення свободи. Вони не можуть самостійно обирати місце свого проживання, не мають свободи пересування, обмежені в режимі, вибору роду занять, виді і кількості кореспонденції тощо. Такі обмеження є елементом змісту покарання і зв’язані все-таки з обмеженням свободи. Як відзначав І.А.Покровський “гражданское право искони и по самой своей структуре было правом отдельной человеческой личности, сферой её свободы и самоопределения …»[156]. Отже визнання за людиною свободи набувати та здійснювати свої права є важливою гарантією її участі в цивільних правовідносинах. За такої конструкції обмеження в правах здійснюється на основі імперативних норм права і є обмеженням свободи в природно-правовому знасенні та обмеженням суб’єктивного права в певних правовідносинах.

Цивільна дієздатність

Дієздатність – конкретна умова участі у цивільних правовідносинах самостійно. Згідно ч. 1 ст. 30 ЦКУ цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може ними керувати. Таким чином цивільна дієздатність зв’язується із якістю психомоторної діяльності й зокрема з психічним станом людини[157]. Лише здатна усвідомлювати значення своїх дій людина може належним чином здійснювати свої права та виконувати взяті юридичні обов’язки. Здатність адекватно оцінювати певну ситуацію, можливий за неї юридичний факт також залежить від простого життєвого досвіду, який здобувається з віком та станом психічного здоров’я. Отже цивільна дієздатність залежить від інтелектуальних здатностей людини: моделювати цю поведінку, передбачати її правові наслідки, адекватними засобами виявляти і оформляти волевиявлення.

За такої моделі у дієздатності просліджується декілька моментів:

- евристичний – здатність усвідомлювати значення своїх дій через наявність певних навиків, знань та досвіду;

- психологічний – здатність керувати своїми діями;

- юридичний – здатність набувати суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

У п. 2 ч. 1 ст. 30 ЦКУ встановлено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі невиконання. Варто зазначити, що у порівнянні із легальним визначенням цивільної дієздатності у ст.11 ЦК УРСР (здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки) ця конструкція є ускладненою і більш повною. Воно дає можливість усередині цивільної дієздатності виділити її окремі елементи:

· правонабувальна здатність – здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних права і створювати цивільні обов’язки. Мова йде про набуття як суб’єктивних прав та юридичних обов’язків так і правових статусів: автора, зарученого, одруженого, батька, підприємця, почесних і академічних звань тощо;

· правоздійснювальна або правовиконавча здатність – здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки;

· праворозпорядча здатність – здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами, наприклад відчужувати майнові права інтелектуальної власності іншим особам на підставі виключного ліцензійного договору;

·  деліктоздатність – здатність відповідати за порушення цивільних юридичних обов’язків;

· тестаментоздатність – здатність складати заповіт і бути спадкоємцем;

· трансдієздатність – здатність бути представником тих, кого особа повинна представляти у силу закону. Або може представляти у силу договору чи адміністративного акту або судового рішення;

· бізнес дієздатність – здатність бути учасником підприємницьких правовідносин і зокрема набувати права і обов’язки підприємця.

Варто зазначити, що перших три елементи складають узагальнену правомочність – правочиноздатність – здатність своїми діями створювати, змінювати та припинювати цивільні права і юридичні обов’язки.

Як і правоздатність цивільна дієздатність за загальним правилом є рівною для умовно рівних за здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними фізичних осіб. Такий висновок зроблено на підставі аналізу змісту ч. 2 ст. 30 ЦКУ де встановлено, що обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦКУ і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім цього таке правило дає підставу для виділення інших видів приватної дієздатності: сімейної, житлової, трудової, земельної, господарчої тощо. Фактично цим звужене раніше більш широке тлумачення цивільної дієздатності.

Схема 1 та умовні її зазначення:  

1- правоздатність, 2 –дієздатність, 3. правочиноздатність, 4. деліктоздатність, 5 – опіка, 6 – піклування, 7 – часткова дієздатність, 8 – неповна дієздатність, 9 – повна дієздатність, 10 – обмежена дієздатність, 11- визнання особи недієздатною.

Отже правоздатність і дієздатність тісно зв’язані між собою. Але якщо зміст першої становлять абстрактні права і обов’язки, то зміст другої – лише ті які особа відповідно до її здатності усвідомлювати значення свої дій і ними керувати може самостійно придбати. Здебільше цивільна дієздатність – реалізована через певні юридичні факти цивільна правоздатність. Як ми вже зазначали виключення становлять природні права людини, які є одночасно змістом цивільної правоздатності і суб’єктивним правом. Схема