Творчо-організаційний зміст редагування

Дослідники зазначеної групи вважають, що змістове наповнення поняття має включати не лише те, що відноситься до творчої роботи реактора з авторським оригіналом, а й те, що безпосередньо не пов‘язане з творчим процесом, але безумовно вливає на кінцевий результат. Це значна за обсягом організаційно-редакційна діяльність редактора: пошук і відбір авторів, робота з ними на різних стадіях редакторського аналізу авторських оригіналів, промоція видання, вивчення кон‘юнктури видавничого ринку.

Саме на таких підходах базувалася робота групи московських учених-книгознавців і видавців-практиків, які 1967 р. розробили «Типове положення про підготовку рукопису до видання». Як документ, воно було затверджено колишнім Держкомвидавом СРСР і рекомендовано для використання видавцями і редакторами на всьому радянському просторі. (Наказ Комітету по пресі при Раді Міністрів СРСР №495 від 31 серпня 1967 р.). У цьому документі й було зафіксовано широкий, комплексний, погляд на редагування: «Редагування – творчий процес спільної роботи редактора з автором над рукописом з метою підвищення ідейних, наукових, літературних достоїнств твору, усунення недоліків, виконання редакційно-технічних завдань». Таким чином, до змісту редагування включалося: попередня робота редактора з автором; оцінка рукопису видавництвом (рецензування); власне редакційна робота над рукописом, коректура.

Головною метою цього Положення була передусім регламентація роботи видавничих працівників, окресленням як їхніх обов‘язків, так і відповідальності. Тому тут детально прописувалися вказівки редакторському корпусу, безумовне виконання яких зводило нанівець оте стверджуване багатьма поколіннями редакторів високе творче начало в процесі редагування. Ось одна з найголовніших вказівок: «...редактор повинен керуватися основними вимогами, що ставляться до творів друку в соціалістичному суспільстві». Про зміст вимог здогадатися неважко: «...твори повинні відповідати принципу партійності літератури, відзначатися високими ідейно-теоретичними, науковими, художніми якостями..., не містити положень, які суперечать інтересам соціалістичної держави і завданням охорони державних таємниць у друці».

На відстані часу такі сентенції, які були неминучі для того часу, нині виглядають цілковито неприйнятними. Проте, коли зняти їх, багато з положень цього документу, особливо тих, що стосуються безпосередньо редакторської роботи, не втратили своєї актуальності й досі. Це, на наш погляд, передусім тому, що творилися не адміністраторами, а фахівцями - теоретиками і практиками видавничої справи. Варто додати у цьому контексті, що тривалий час такими документами, в тім числі й перекладеними українською мовою, користувалися й українські видавці та редактори. Скажімо, згадуване вище «Типове положення…» було вміщене в довіднику працівника видавничого об‘єднання «Вища школа». Цікаво, що таке ж широке розуміння редагування як процесу, як виду діяльності було збережене і в інших директивних документах радянської пори, які готував для всієї радянської видавничої системи колишній Держкомвидав СРСР. Скажімо, восени 1982 року, коли втратило силу «Типове положення про підготовку рукопису до видання», іншим поколінням теоретиків і практиків видавничої справи було розроблено новий документ – «Типове положення про підготовку текстових оригіналів неперіодичних видань до випуску». В розділі про редакційну роботу з авторськими оригіналами (вперше поняття авторський рукопис замінюється на авторський оригінал) подавалося дещо інше тлумачення поняття редагування: «Редагування – багатоаспектний процес спільної творчої роботи провідного редактора з автором над оригіналом з метою підвищення ідейних, наукових і літературних достоїнстві твору, досягнення логічної гармонійності за рахунок удосконалення словникового фонду книги і стилю викладу». Проте, якщо уважно порівняти ці два визначення, за змістовими акцентами, вони справді мало чим відрізняються.

В широкому розумінні редагування як процесу розглядав його М. Сікорський. Головним у цьому контексті він вважав «творчу роботу редактора з автором над рукописом друкованого твору, підготовку його до поліграфічного відтворення та випуском книги в світ», а також безпосередню участь реактора «в тематичному плануванні, підборі й роботі з авторами до і після здачі рукопису у видавництво».

Досить повне й вичерпне, на нашу думку, тлумачення редагування подає ще один російський дослідник К. Билінський: «Редагування - єдиний творчий процес, що охоплює всі сторони роботи над рукописом. В нього входить оцінка теми, перевірка й виправлення викладу з точки зору політичної і фактичної (наукової, технічної, спеціальної), перевірка й виправлення розробки теми, і, насамкінець, літературна обробка тексту». У цьому творчому процесі автор вбачає виконання редактором й інших функціональних обов‘язків: перевірку технічного й художнього оформлення видання, участь у коректурі відбитків зі складання, перевірку сигнального примірника. 

Послідовник М. Сікорського та К. Билінського, український дослідник М. Феллер, також був прибічником подібного підходу до розуміння редагування. І хоч його визначення редагування занадто розтягнкту й виглядає скоріше коротким описом самого редакційного процесу, комплексність, усебічність підходу цього вченого до трактування сутності редагування проглядається чітко: «Редагування – це перш за все – суспільна діяльність (участь у формування інформаційної системи суспільства або окремої галузі науки, техніки, економіки, культури, побуту), яка починається з того, які видання, на які теми, з якими особливостями розробки, викладу й оформлення сьогодні потрібні найперше, і продовжується як підбір авторів, формування творчих колективів, своєрідне керування їхньою працею. Потім робота над конкретним рукописом, редактор оцінює і обробляє його як складову певної інформаційної системи, зіставляючи з тим, що вже на книжковому ринку і в бібліотеках і що потрібно відповідним групам читачів». Новим у підході М. Феллера є бачення процесу редагування в тісному контексті формування цілої інформаційної системи суспільства.

Прихильником усебічного розуміння сутності процесу редагування віддавна є львівський дослідник цієї проблеми А. Капелюшений. Автор кількох поважних, визнаних передусім журналістами-практиками, навчальних посібників (виділимо з-поміж них «Редагування в засобах масової інформації», «Практичний посібник-довідник журналіста») критично ставиться до спроб окремих дослідників ствердити в науці про теорію і практику реагування ті дефініції з розглянутих нами у першій, другій і третій групах, які хибують «на однобічність, на неповноту охоплення всіх сфер діяльності редактора в засобах масової інформації».

Повністю підтримуючи позицію А. Капелюшного, вважаю за необхідне додати, що це ж стосується не лише редактора, який працює в засобах масової інформації, а й будь-якого творчого видавничого працівника.

Творчо-організаційний зміст редагування зримо проглядається в працях однієї з провідних сучасних дослідниць теорії і практики видавничої справи та редагування Н. В. Зелінської.

Багато уваги дослідженню природи реагування приділив В. Різун. У цілому в поле зору цього вченого потрапив широкий комплекс проблем, пов‘язаних із становленням професії літературного реактора, історичними, теоретичними й методичними засадами його діяльності, технологією редакторської праці в засобах масової комунікації та автоматизацією технологічних процесів.

У конкретиці означеної теми нашої публікації проаналізуємо визначення професора В. Різуна, яке є засадичним у його підручнику «Літературне редагування»: «Літературне редагування – це вид суспільно-культурної діяльності, пов‘язаної з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві через засоби масової комунікації і спрямованої на підготовку журналістського матеріалу до друку або до виходу в ефір. Як вид діяльності, літредагування є системою професійних дій, спрямованих на виконання виробничих завдань, які формулюються за результатом редакторського аналізу журналістського матеріалу під впливом реальної виробничої ситуації».

Таке визначення ми свідомо віднесли до третьої групи, в якій природа редагування розглядається в комплексному, широкому розумінні. Адже йдеться тут не про виконання редактором лише рутинних операцій із виправленнями помилок, а про «систему професійних дій», «виробничих завдань, які формулюються за результатами редакторського аналізу»; доречно, на наш погляд, уникнуто застарілого положення про приведення редагування у відповідність зі встановленими вимогами чи норами цілком умотивованим «впливом реальної виробничої ситуації».

Проте не можемо не звернути увагу на одне принципове «але». Визначення В. Різуна, з одного боку, розвиває й доповнює підходи попередніх дослідників із цього блоку, а з іншого, - не може бути прийняте беззастережно, оскільки потребує одного принципового уточнення. Адже всю цю складну систему професійних дій, цей вид суспільно-культурної діяльності, пов‘язаний з підготовкою тексту до друку учений називає не редагуванням, а літературним редагуванням.

Детальніше до питання доцільності й логічної вмотивованості поглинання літературним редагуванням усього поняття «редагування» повернемося нижче, коли розглядатимемо види й аспекти редагування. А в цьому місці спробуємо підсумувати те, що стосувалося аналізу поглядів на реагування у виділеній нами третій групі, де це тлумачиться цього поняття виходить за рамки усталеного цілісного творчого процесу в роботі над майбутнім виданням.   

Отож, висновки до цього блоку можуть бути такими:

- редагування включає в себе не лише творчі процеси, а й тісно зв’язані з ними організаційні заходи, які необхідно виконати редакторові на різних етапах творення конкретного видавничого, журналістського чи кіношного продукту;  

- розширення діапазону тлумачення поняття редагування лише як творчого процесу додають у цьому випадку такі дії редактора: вивчення кон‘юнктури видавничого ринку, пошук і відбір авторів, робота з автором у плані оцінки теми та таку ж роботу щодо стану її розробки й удосконалення, промоція видання;

- такий підхід до аналізу сутності редагування і в конкретиці сучасних тенденцій розвитку видавничої справи, і в конкретиці сучасного стану розвитку науки про видавничу справу та редагування є, на нашу думку, найбільш сприйнятливим.

РОЗДІЛ 2

Редагування передбачає насамперед досконале знання української мови її стилів. Коротко торкнемось значення української мови в житті суспільства і дамо характеристику різноманіття її стилів.