ТЕМА 3. ОБІГОВІ КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА

Обігові кошти – це виражені в грошовій формі засоби підприємства, вкладені у виробничі запаси, незавершене виробництво і готову, але ще не реалізовану продукцію. Частина обігових коштів знаходиться також на рахунку підприємства в банку й у касі.

Обігові фонди – частина виробничих фондів підприємства, які змінюють у процесі виробництва свою речовино-натуральну форму, повністю споживаються і переносять свою вартість на готовий продукт протягом кожного виробничого циклу.

Фонди обігу – частина оборотних коштів підприємства, яка включає матеріальні та грошові ресурси, які функціонують у сфері обігу.

Виробничі фонди – функціонуючі у процесі виробничої діяльності підприємства засобів виробництва, які входять у склад основних виробничих фондів та оборотних.

Обіговість оборотних коштів:

1) рух вартості обігових фондів підприємства через сфери виробництва та обернення, в процесі якого вона послідовно приймає виробничу, товарну і грошову форми;

2) періодично повторений процес руху оборотних коштів підприємства під час його виробничо-господарської діяльності.

До нормованих відносяться обігові кошти, які необхідні підприємству для нормальної діяльності у визначеній величині і протягом усього року, і які через цю безумовність лімітуються, тобто можуть бути нормовані.

Ненормовані обігові кошти – це такі, котрі не обмежуються будь-якими лімітами. Їхня наявність чи відсутність, а також їхній розмір залежить від умов збуту продукції і фінансових взаємин з покупцями.

Структура обігових коштів – співвідношення величини окремих елементів обігових коштів, виражене у відсотках до їхньої загальної наявності.

Нормування оборотних коштів – процес розробки й установлення економічно обґрунтованих нормативів.

Норматив обігових коштів – це мінімально необхідний підприємству середній залишок товарно-матеріальних цінностей у грошовому виразі.

Норма запасу – характеризує необхідний запас тих чи інших видів матеріальних цінностей і показує на скільки днів безперебійної роботи повинний створюватися на підприємстві запас даного виду матеріальних цінностей.

Норма виробничих запасів – величина матеріальних ресурсів, котрі повинні знаходитися на підприємстві для забезпечення безперебійного процесу виробництва.

Норма витрат матеріальних ресурсів – максимальна кількість сировини або матеріалів, які можуть бути витрачені на виготовлення одиниці продукції або виконання якоїсь роботи.

Чинники використання оборотних коштів – показники, які характеризують ефективність використання предметів праці і фондів обернення підприємства.

Коефіцієнт оборотності – загальний показник, який розраховується як відношення суми реалізованої продукції за певний період часу (місяць, квартал, рік) до суми середнього залишку (наявності) оборотних коштів за той же період.

Тривалість обороту – період, під час якого здійснюється один повний оборот обігових коштів.

ТЕМА 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ

Робоча сила – це здібність людини до праці, сукупність його фізичних та розумових сил, які застосовуються у виробництві.

Труд – цілеспрямована діяльність людей із створення життєвих благ.

Промислово-виробничий персонал (ПВП) (персонал основної діяльності) – робітники основних, допоміжних і обслуговуючих ділянок та цехів, які відносяться до основної діяльності підприємства.

Персонал непромислових організацій (персонал неосновної діяльності) – робітники непромислових організацій (підрозділів), які перебувають на балансі промислового підприємства.

Кадри – основний постійний склад робітників, що спеціально підготовлений до роботи в окремій галузі національного господарства.

Структура кадрів – співвідношення між чисельністю робітників різних категорій.

Професія – характеризує окремий вид роботи в окремій галузі виробництва, яка потребує особливого комплексу знань та специфічних навичок, які необхідні для його виконання.

Спеціальність (розподіл в середині професії) потребує додаткових знань та навичок для виконання роботи на окремій ділянці певної галузі виробництва.

Під кваліфікацією розуміють наявність необхідних знань, вмінь та навичок для виконання роботи різної складності на окремих ділянках виробництва.

Явочний склад – число робітників, які вийшли на роботу за минулу добу.

Обліковий стан – загальна кількість робітників, які налічуються у списках підприємства і заключили трудову угоду з адміністрацією підприємства.

Умовно-постійний склад – ті категорії робітників підприємства, чисельність яких не змінюється або змінюється дуже мало при зміні об’єму виробництва.

Продуктивність праці – показник ефективності витрат праці, який вимірюється кількістю зробленої продукції за визначений час, що приходиться на одного працівника.

Трудомісткість продукції – показник зворотний продуктивності праці і являє собою витрати робочого часу на виробництво продукції (одиниці або всього об’єму), виконання робіт або окремих виробничих процесів.

Під факторами росту продуктивності праці розуміють такі причини, які забезпечують скорочення витрат.

ТЕМА 5. ОПЛАТА ПРАЦІ

Оплата праці – будь-який заробіток, розрахований в грошовому вигляді, який за трудовою угодою власник або уповноважений ним орган виплачує робітнику за виконану роботу або надані послуги.

Основна заробітна плата – залежить від результатів праці робітників і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, надбавками і доплатами в розмірах не вище встановлених діючим законодавством.

Рівень додаткової оплати праці залежить від кінцевих результатів. Сюди відносяться премії, заохочувальні, компенсуючи виплати, надбавки, доплати, які не передбачені діючим законодавством.

Номінальна оплата праці – абсолютна сума грошей, яку отримує робітник за визначений період.

Реальна оплата праці – кількість матеріальних благ та послуг, які можуть бути придбані робітником при даному рівні його номінальної заробітної плати.

Державна політика оплати праці реалізується через механізм регулювання – оплату праці та соціальний захист.

Тарифна система – сукупність нормативів, положень, показників, коефіцієнтів і характеристик робіт для оцінки праці у залежності від його умов, якості та факторів виробництва.

Тарифно-кваліфікаційний довідник – збірник кваліфікаційних характеристик різних видів робіт, які виконують робітники будь-якої професії з рахунком важкості і складності робіт.

Тарифна сітка – шкала тарифних розрядів і відповідних до них тарифних коефіцієнтів різних груп робітників, за яким визначається співвідношення оплати праці в одиницю часу.

Діапазон тарифної сітки – співвідношення між тарифними коефіцієнтами крайніх розрядів.

Тарифна ставка – це рівень оплати праці робочого за годину, зміну, тобто ціна години робочого часу.

Відрядна оплата праці – форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати залежить від кількості виробленої продукції (виконаної роботи).

Почасова оплата праці – форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати залежить від відробленого часу з урахуванням його професійного рівня і умов праці.

Розцінка відрядна – розмір оплати праці за одиницю виробленої продукції або зробленої роботи.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки повно вона виконує свої основні функції – відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці.

Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.

Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.