ТЕМА 2. ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ

Основні виробничі фонди підприємств – це засоби праці, що  беруть участь у виробничому процесі довгостроково, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і переносячи свою вартість на готовий продукт частинами, у міру зношення, очікуваний строк корисної експлуатації більше року, вартістю більше 1000 грн. за одиницю.

Угрупування основних фондів за певною ознакою називається класифікацією основних фондів.

Структура основних фондів – співвідношення різних видів (груп чи підгруп) основних фондів в їхній загальній вартості по підприємству в цілому.

Оборот основних виробничих фондів – процес руху основних фондів, в результаті якого відшкодовується речовино-натуральна їхня форма і вартість.

Облік основних фондів здійснюється в натуральному і грошовому вимірі. Одиницею обліку є об’єкт основних фондів.

Оцінка основних фондів – спосіб визначення вартості основних фондів.

Первісна вартість – фактична вартість будівництва та придбання об’єкта основних фондів у цінах того часу, в якому вони вводяться в експлуатацію, з урахуванням витрат на транспортування, монтажно-демонтажні роботи та робіт, які пов’язані із запровадженням їх в експлуатацію.

Відновлена (переоцінена) вартість – це вартість їхнього відтворення в сучасних умовах,  у цінах, що діяли на момент переоцінки.

Балансова вартість – вартість по якій основні фонди відбивають у бухгалтерській документації (змішана вартість первісна і відновлена).

Залишкова вартість – вартість основних фондів, яка визначається різницею між балансовою (первісною чи відновленою) вартістю та вартістю зносу, що була перенесена на продукт.

Середньорічна вартість – середньозважувальна у часі величина із балансової вартості на початок року, вартості, що вводяться і вибувають у плановому році.

Ліквідаційна вартість – вартість, яка залишається на момент ліквідації основних фондів.

Знос основних фондів – поступова втрата своїх споживчих властивостей і вартості.

Фізичне зношування – матеріальне зношування основних фондів, як у процесі їхньої експлуатації (експлуатаційний знос), так і в період бездіяльності (природне зношування).

Моральне зношування – зниження вартості й економічної ефективності діючих основних фондів, обумовлене технічним прогресом у сфері виробництва засобів виробництва.

Амортизація основних фондів – процес відшкодування в грошовій формі зношування основних фондів шляхом поступового переносу їхньої вартості на вироблену готову продукцію.

Амортизаційні відрахування – грошове вираження перенесеної вартості основних фондів, яка включається у собівартість продукції, що випускається.

Норма амортизації – це встановлений у централізованому порядку річний відсоток погашення вартості основних фондів.

Амортизаційний фонд – цільове накопичення грошових коштів, що створюється підприємством шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань.

Прискорена амортизація – це така, коли навмисно підвищуються амортизаційні відрахування в порівнянні з дійсним зношуванням.

Показники використання основних фондів – показники, які характеризують ефективність використання засобів праці, їхніх окремих видів або груп у процесі матеріального виробництва.

Фондовіддача – узагальний чинник використання основних виробничих фондів, вимірюється річним обсягом виробництва, що приходиться на одиницю вартості основних виробничих фондів.

Фондомісткість – показник, зворотний фондовіддачі, показує величину основних виробничих фондів, яка припадає на одиницю річного обсягу продукції у грошовому або натуральному виразі.

Фондоозброєність праці – показник, що характеризує ступінь оснащеності праці основними фондами.

Коефіцієнт екстенсивного навантаження устаткування – характеризує використання устаткування у часі; розраховується діленням фактичного числа годин роботи устаткування до календарного, режимного або плановому фондам часу.

Коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування – характеризує використання устаткування за потужністю; розраховується діленням фактичної погодиної продуктивності устаткування на встановлену для даного виду устаткування технічну продуктивність за годину.

Коефіцієнт інтегрального навантаження устаткування – сумарна характеристика використання устаткування з продуктивності і в часі впродовж аналізуємого періоду; являє собою добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного використання устаткування.

Коефіцієнт змінності – характеризує використання устаткування за змінами в межах доби.