Ліричний настрій та унікальні поетичні образи в збірках Г. Лорка

Вірш «Гітара»

Цей вірш є чи не найвідомішою поезією Ф. Гарсіа Лорка. Він входить до циклу «Поеми циганської сигірії» збірки «Канте хондо». Поет працював над нею протягом 1921-1926 рр., а надрукував лише в 1931 р. Для Федеріко фольклор був одним із першоджерел духовного існування людини. Крім особливої фори і тематики, ці пісні мали й своєрідну співочу техніку, яка потребувала неабиякої майстерності виконавців: звук повинен зароджуватися глибоко в грудях і проходити через самісіньке серце. Тож співаки «канте хондо» дорого платили за своє мистецтво – чимало з них рано помирало. Незмінний супутник виконавців канте хондо – гітара. Для Гарсіа Лорка цей спів був взірцем первісних, найдавніших пісень.

Одна з найулюбленіших тем «канте хондо» - плачі. Гарсіа Лорка назвав їх «поезією сліз», бо в них голосять і вірші, і мелодія. Саме таким плачем і є поезія «Гітара». Ритм вірша нагадує людське ридання, яке то наростає, то затихає, щоб перехопити подих. Мелодія гітари порівнюється в ньому з плачем:

Як заридала

моя гітара,-

розбилась досвітку

криштальна чара.

Ой заридала

моя гітара…[6]

Цей плач неможливо зупинити, як неможливо зупинити воду, «що рине з яру», чи вітер, «що жене хмару». Тужить гітара «за даллю», а разом із нею:

Плаче пісок гарячий,

Кличе біле латаття,

Плаче стріла за ціллю,

Вечір кличе світання,

Плаче в голім гіллі

Пташка остання[6].

Цей пантеїстичний плач передається й за допомогою алітерації звуків «р» та «л». Останній образ вірша багатозначний. «П’ять ножів» - це пальці музиканта, що примушують ридати гітару, а разом із нею й людське серце. У віршах збірки, як зазначив сам поет, він шукав не форму, а нерв форми «канте хондо». У поезії «Гітара» Гарсіа Лорка пощастило його знайти.

Світ, у якому живе ліричний герой Лорки, сповнений трепетного життя. Тут усе бринить, звучить, співає, плаче, кричить, танцює, ридає. Яскравим прикладом такого художнього світобачення і світоро­зуміння є вірш «Гітара». Специфіка авторської манери складається тут з таких чинників, як: гнучкий ритм — короткі рядочки, після кожного зміна паузи; система повторів, риторичних окликів; монологічний характер оповіді і персоніфікація гітари як живої істоти:

Плаче, як вода,

що рине з яру,

плаче, як вітер,

 що жене хмару...

вона ридає

 за даллю...

А-ой, гітаро!

У серці п'ять ножів

одним ударом![9, с. 275]

Слід звернути увагу на суцільну метафоризацію поетичної тканини тексту. Головний, домінуючий троп, який формує весь текст, — це персоніфікація гітари. Вона — жива істота, яка діє самостійно, незалежно від гравця. Такий троп називається метагоге. Це різновид метафори, який характеризується тим, що неживий об'єкт діє так, як живий. Головний прояв духовності гітари, а вона тут є суб'єкт дії, — це плач. У свою чергу плач — це гра, і ця гра безкінечна, вічна і трагічна. Сам образ плачу — сумний образ, прояв туги. Але у Лорки він набирає трагічного характеру завдяки системі порівнянь і паралелізмів. Наприклад: «плач» зіставляється з таким розгорнутим порівнянням:

Так, прощається птиця з життям

під загрозою жала змії[3, с. 202].

Гітара як жива істота вписана в навколишній світ, вона частина цього світу. Вода, вітер, пісок, хмари — оточення, в якому існує, тобто плаче гітара, — теж живе, персоніфіковане. Тут усе пульсує, дихає. До цього життя спонукає гітара: вода плаче, вітер плаче; захід плаче, сумуючи за світанком (антитеза); «плаче стріла за ціллю»; «плаче пісок гарячий»; «плаче в голім гіллі пташка остання», і цей плач стає світоглядною константою Лорки, фактором його світосприйняття.

Поет полюбляє і прихований зміст. Його створює система метафор і символів, які кожний читач розшифровує так, як він сам розуміє. Такими символами з глибинним підтекстом у Лорки є наскрізні образи, за якими стоять стародавні міфи, легенди, притчі, архетипи. Це стріла, пустеля, спіралі, зорі, небо, туман, зграї птиць, ніж (пізніше кинджал), різно­манітні прояви навколишнього середовища. Кожний із них — імпліцитний образ (прихований), що є внутрішнім сенсом образної структури. О. Потебня вважав, що кожне слово має дві форми: внутрішню і зовнішню. Саме ця внутрішня форма слова-образу і є прихованим сенсом, формує підтекст творів Лорки і впливає на загальний настрій, на загальне звучання поезії. Ми ніби відчуваємо подих іспанських пустель, дихання теплого вітру, аромат чудових квітів, чуємо свист пущеної предком стріли, вступаємо в таємничі лабіринти, гріємося біля вогнища, перебуваємо поруч із казковими магами, волхвами, чаклунами, грандами, ба, навіть, і самим Сином Людським[11, с. 65].

Трагедія героїв у драмі Лорки «Криваве весілля»

Початок новому етапу в драматургії Лорки поклала трагедія «Криваве весілля» (1933). Один раз у газетній замітці драматург прочитав історію викрадення нареченої-циганки, історію, досить точно відтворену в п’єсі. Звертання Лорки до теми кривавої помсти за ображену честь, однак, не можна пояснити тільки цією заміткою. Лорку ця тема, улюблена в іспанському класичному театрі, хвилювала вже давно. Багато віршів присвячені їй в «Канті хондо» і «Циганському романсеро». Але в п’єсі ця тема здобуває набагато більше широке соціальне звучання

Своєрідність трагедії Лорки полягає насамперед у тім, що соціальний підтекст майже не одержав вираження безпосередньо в сюжеті й тому визначає поводження героїв лише опосередковано. Справді, до чого зводиться, якщо викладати коротко, зовнішня дія п’єси? Юнак (Наречений) збирається женитися на приглянувшейся йому дівчині (Нареченій). У день весілля Леонардо й Наречена біжать, а Наречений кидається за ними в погоню; у сутичці в лісі чоловіка гинуть. На перший погляд – це історія зіткнення споконвічних людських страстей, незмінних за всіх часів і у всіх народів. Насправді Лорка зумів розкрити суспільні джерела цієї трагедії, визначеної всім ладом відносин, що панували Виспании.

Художник-гуманіст, Лорка виділяв любов як найвище й прекрасне людське почуття, у якому з найбільшою повнотою виражається людське в людині. Проходження законам природи, по думці Лорки,- вищий моральний принцип. Однак сучасне суспільство не тільки зрадило забуттю природні підстави людських відносин, але, більше того,- висунуло нові критерії людських учинків, що спотворюють природу людини й рішуче їй суперечні. Спонукувані цими нормами моральності люди з неминучістю приходять до перекручування й порушення законів природи, а це спричиняє трагедію

Найбільше обнаженно соціальні джерела трагедії розкриваються в історії взаємин Нареченої й Леонардо. Справді, вони любили один одного. У другому акті Леонардо вказує на причину розриву: «Скажи мені: ким я був для тебе? Згадай всі, як було. Два бики й убога халупа – це майже нічого! Але ж через це всі й вийшло». Леонардо був бідний і Наречена, злякавшись убогості, поступилася своїми почуттями. Отже, винувата Наречена, у почуття якої вторгся корисливий розрахунок. Але тією чи іншою мірою всі герої винні в трагедії, що происшли. А коли всі винуваті, це значить, що причина їхньої провини лежить якоюсь мірою поза ними, у суспільстві, їх воспитавшем.

Те, що кінцева причина трагедії лежить поза особистими спонуканнями героїв, не звільняє, однак, від відповідальності кожного з них. Саме тому щастя Леонардо й Наречені неможливо навіть тоді, коли зрештою вони підкоряються велінню Природи, або/як говорить Лорка, «голосу крові». Раз змінивши цьому голосу, вони вже несуть на собі печатка трагічної приреченості. Саме ця думка – центральна в бесіді дроворубів у лісі (початок 3-го акту), у якій концентрується авторська оцінка всієї трагедії

Складний мир людських страстей, що несуться бурхливим потоком, одержує в «Кривавому весіллі» відповідну динамічну форму. Якщо в «Мариане Пинеде» ліричний початок явно переважало над драматичним, то в «Кривавому весіллі» панує драматичний початок. Це не виходить, що п’єса позбавлена характерного для Лорки ліризму, тільки останній одержав тепер інші форми вираження. Драматург писав: «Відтепер стих не буде бити молотом по ковадлу в моїх драматичних творах з першої до останньої сцени. Вільна й стримана проза може бути гранично вира* зительной, надаючи разом з тим нам волю, немислиму в межах суворих законів метрики. Нехай є поезія в добру годину в тих місцях, у яких того вимагає вибух і напруга почуттів. Але тільки в цих місцях. У відповідності с. цим принципом в «Кривавому весіллі» стих з’являється вперше з належною інтенсивністю й розмахом лише в сцені весілля, запановує майже безроздільно в сцені в лісі й у заключній сцені трагедії». Помітимо, що в наступних п’єсах паралельно з посиленням внутрішнього драматизму й ліричної напруженості прози усе більше зменшується питома вага віршованої частини

Наступна трагедія Лорки -^- «Йерма» (1934). Иерма (у перекладі з іспанського це слово означає «марна», а стосовно до землі також і «пустище») вийшла заміж за заможного селянина Хуана, вийшла без1 любові, але мріючи про материнство. Однак дитина народжується тільки в любові, говорив Лорка в п’єсі «Коли пройде п’ять років…».А саме любові й немає! Правда, Йерму любить простий і веселий пастух Віктор, та й неї тягне до нього, але вона не може й не хоче переступати закони честі, що вимагають від її подружньої вірності; вона відрікається від цієї любові «у гріху». У пориві розпачу героїня вбиває чоловіка

Снову, як і в «Кривавому весіллі», під поверхнею бурхливих у трагедії страстей драматург виявляє соціальний фундамент; знову джерелом трагедії героїв виявляється порушення ними закону природи. Протиприродним, по думці Лорки, є вже самий шлюб, заснований не на любові, а на розрахунку, нехай навіть цей розрахунок і позбавлений користі. У цьому трагічна провина Йерми. Але Йерму ще можна якщо не виправдати, то, принаймні, зрозуміти. Уклад же сім’ї Хуана перебуває- у волаючому -протиріччі із законами природи, тому що все тут підпорядковано прагненню до наживи, збагаченню, приобретательству; немає в цій сім’ї місця не тільки любові, але навіть простій людській довірі друг до Друга. Пристрасть до накопичення споруджує між Хуаном і Йермой стіну, що ніщо, крім смерті, не може зруйнуватися

Свою трагедію Лорка наділив у форми древньої грецької трагедії, класично строгі й прості. Із цією метою він увів, наприклад, хор, роль якого, як і в античній трагедії,— давати оцінку происходящего на сцені. У п’єсі Лорки таким. хором виявляються сільські пралі. Ще більш рішуче, ніж в «Кривавому весіллі», Лорка насичує «Йерму» деталями побуту, селянської психології, стримуючи романтичний пафос протиборчих страстей.