IV Універсал Центральної Ради: причини проголошення, зміст, історичне значення.

9 січня (23 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови IV Універсалу

УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.

Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації.

40. Українська держава гетьмана П.Скоропадського.

Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій. Реальність поновлення більшовицької експансії, нездатність Центральної ради опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня державного та економічного розвою, наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал-губернаторство, а насправді в колонію, підштовхнули до консолідації та активізації несоціалістичних сил, лідером яких став почесний отаман Вільного козацтва генерал П. Скоропадський.29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з´їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок Майже безкровного державного перевороту Центральна Ради. була розпущена і в українських землях виникло нове державне утворення — гетьманат «Українська держава». Суть перевороту полягала в спробі шляхом зміни демократичної парламентської форми держ.правління на авторитарну створити нову модель укр. держави, яка була б здатною зупинити радикалізацію, дезорганізацію і деградацію суспільства, стала б творцем і гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався б на приватній власності та дотриманні правових норм. Держ.переворот був узгоджений з представниками нім.військової адміністрації. Фактично він здійснювався під її контролем, але при формальному нейтралітеті німецької сторони.Очоливши гетьманат,Скороп. зосередив у своїх руках усю повноту влади. Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовн.політ.діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. У «Грамоті до всього українського народу» гетьман обіцяв «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці».Сучасники Скороп. та історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату1. Цьому сприяли відновлення приват.власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, можливість пром.. і торговельних кіл суттєво впливати на економ.політику влади, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот. За доби гетьманату помітними були зрушення і в галузі культури та освіти: створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам´янці-Подільському; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ, у листопаді 1918 р. відкрито Укр.Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський.Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної Церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.Значними були успіхи гетьманської держави у сфері зовнішньої політики. Вона мала дипломатичні зносини з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінл, Голландією, Ісп-єю, Данією, Норвегією, Швецією та іншими державами.Основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, значною мірою зрусифіковані, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя. До національної ідеї вони ставилися байдуже.Гетьманат мав вузьку соціальну базу, до того ж вона не відповідала проголошеному Скоропадським курсу на розбудову національної державності. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовили таку соціально-економічну політику гетьманського уряду, яка вела не до консолідації суспільства, а до поглиблення розколу. Спроби повернути поміщикам землю, обов´язкове передавання селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків (за участь у страйках ув´язнення до двох років, великі штрафи) сприяли формуванню опозиції, яка досить швидко перейшла до активних дій. У липні-серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху (припинили роботу майже 200 тис. залізничників). Отже, спроба консервативних політичних сил шляхом встановлення авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі. Окремі успіхи П. Скоропадського та його однодумців у сфері освіти, економіки, міжнародних відносин не могли кардинально змінити ситуацію на краще. Подолати внутр-і та зовн.протиріччя виявилося не під силу гетьманській владі.Основними причинами падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань; відсутність численної дієздатної регулярної укр.нац.армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл; підкорення соц-економ політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції.

41. Західноукраїнська Народна Республіка11 листопада було утворено виконавчий орган влади — Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а вже через два дні було затверджено конституційні основи новоствореної держави — вона отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), її територія охоплювала 70 тис. км2, а населення становило майже 6 млн. осіб. Оговтавшись після українського превентивного удару, польська сторона почала крок за кроком відвойовувати свої позиції в західноукраїнському краї. Краще підготовлені збройні формування поляків, очолювані значною кількістю офіцерів (в українців відчувався їх гострий дефіцит), досить швидко вийшли зі скрутного становища і 21.11захопили Львів. Невдовзі польські війська контролювали 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР проголосила свою владу. Уряд ЗУНР змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. У цей час молода укр.держава енергійно шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині, заснувала дипломатичні представництва в Чехослов, Канаді, Італії, США, Бразилії тощо. Проте укр.державність світове співтовариство, особливо країни Антанти, визнавати не поспішали.За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись взаємно зміцнити свої позиції та реалізувати на практиці споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 року у Фастові уклали попередню угоду про об´єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Урочисте проголошення Акта з´єднання відбулося 22 січня 1919 року в Києві. Відповідно до закону «Про форми влади в Україні», затвердженого Трудовим Конгресом України, ЗУНР було перейменовано в Західну Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). На жаль, ця історична подія мала суто символічний характер і до справжнього об´єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР, і УНР втрачали у цей час позицію за позицією, територію за територією. Водночас політичне зближення західноукраїнського регіону з Наддніпрянською Україною все ж дало певні практичні наслідки. Зокрема, під час реорганізації Укр.Галицької Армії (УГА) на зразок регулярних армій (3 корпуси по 4 бригади, які складалися з 3—6 куренів) значну роль відіграли офіцери, рекомендовані урядом УНР.Реорганізована УГА, що налічувала у своїх лавах у середині січня 1919 р. майже 60 тис. осіб, дедалі впевненіше почувалася в ході польсько-українського протистояння і, незважаючи на хронічну нестачу зброї, боєприпасів тощо, методично витісняла поляків з Галичини. Намагаючись остаточно взяти стратегічну ініціативу до своїх рук, збройні формування ЗОУНР розпочали в середині лютого1919р.Вовчухівську операцію. Відповідно до розробленого штабом УГА плану події мали розгортатися в такій послідовності: на першому етапі передбачалося оволодіння залізничною лінією Львів — Перемишль, на другому — здобуття Львова, на третьому — визволення Перемишля та вихід на лінію р.Сян.Прагнучи втримати розвиток подій під своїм контролем, західні держави направили22.02.1919р.до Галичини місію на чолі з французьким генералом Ж.Бартелемі. Делегація Антанти намагалася переконати керівництво ЗОУНР у необхідності припинення польсько-українського протистояння та перенесення питання про державну належність Галичини на розгляд майбутньої Паризької мирної конференції. Умовою реалізації цього плану було встановлення демаркаційної лінії(лінії Бартелемі)між воюючими сторонами. Ця лінія була проведена так, що до Польщі відходило фактично 40% території Східної Галичини, в тому числі Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Представники Антанти запевнили, що в разі прийняття цієї угоди вона визнає ЗОУНР як державу.Час, який було втрачено ЗОУНР на переговори, поляки використали для перегрупування сил та зміцнення своєї армії. Тому УГА починає катастрофічно втрачати здобутки першого етапу Вовчухівської операції — польські збройні формування відтіснили її від Львова та поновили залізничне сполучення з Перемишлем. За цих обставин ЗОУНР провела реорганізацію власних владних структур. Уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а вся повнота військової та цивільної влади, за рішенням Української Національної Ради, перейшла до диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича.Начальним вождем було призначено генерала О. Грекова. Саме під його командуванням УГА провело Чортківську офензиву (7—28.06.1919 року) — широкомасштабну наступальну операцію, що мала на меті стабілізувати ситуацію та знову перехопити стратегічну ініціативу із рук ворога. Ця операція для українців спочатку розгорталася досить успішно — за два тижні було відвойовано значну частину Галичини, відкривався шлях до визволення Львова. Проте цей визвольний похід поглинув останні сили УГА. Хронічна нестача зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску, перегрупування польських сил та призначення командуючим польськими військами в Галичині Ю. Пілсудського стали основними причинами поразок, які розпочалися після27.06.1919 року. Під потужними ударами ворога дедалі більше слабіючаУГАвже встояти не могла.16—18липня її формування перейшли рЗбруч і Сх.Галичина опинилася під польською окупацією.

42. Селянський повстанський рух в Україні в 1918-1921 рр. Н.Махно.

Виникнення махновського руху, як селянсько-повстанського руху тісно перепліталося з життям і діяльністю його засновника і лідера - Нестора Івановича Махна.Махно народився 26.10.1888р. у сім'ї кучера гуляйпільського заводчика Кернера.У 11 місяців він позбувся батька, ріс в бідності, але зумів одержати початкову освіту.З 12 років Махно служив батраком у німецьких економіях, маєтках поміщиків, був робочим на гуляйпільському чавунно-ливарному заводі, де в 1906 р. вступив до анархістського гуртка. У 1908р. Н.Махно був арештований за вбивство чиновника військової управи і у 1910р. засуджений до страти. У зв'язку з "неповноліттям" (Н.Махну в момент скоєння злочину ще не виконався 21рік) смертний вирок був замінений безстроковою каторгою. Подальше формування Н.Махна продовжилось у Бутирській в'язниці, протягом 1911-1917 рр.,під орудою свого сусіда по камері П.Аршинова.Останній до цього часу вже був зрілим ідейним революціонером, прихильником П.Кропоткина - відомого теоретика анархо-комунізму.Лютнева революція 1917р. звільнила Н.Махна. Він повернувся в Гуляйполе і став головою місцевого Селянського союзу, дії якого в березні-червні 1917р.були мирними. Завдяки певному революційному досвіду, одержаному протягом 1906-1908рр., популярності, статусу політичного каторжанина, Махно у серпні 1917р. був обраний головою Гуляйпільської ради селянських депутатів.У ході боротьби з корниловщиной, санкціонованою О.Керенським, Н.Махно створив у Гуляйполі Комітет порятунку революції, організувавши з членів анархістської організації бойову дружину - "Чорна гвардія". А з 07.1918р. організувавши бойовий загін, починає повстання проти австро-німецької окупації і уряду гетьмана Скоропадського.Сам партизанський загін діяв як мобільна ударна група. Іноді він виявлявся на межі знищення переважаючих за чисельністю силами противника, але в цілому дії Махно були відносно успішними і так само сприяли зростанню його авторитету серед селян. Страх перед Махно нейтралізував велику частину куркульства. Селяни і батраки, що озброїлися за рахунок поміщиків і кулаків, фактично контролювали положення там, де були відсутні австро-угорські частини. На початкових етапах становлення Директорії УНР, Махно обережно поставився до її лідерів, але уже 26.12.1918 р. під час Селянського з'їзду Катеринославської губернії він закликав організовано боротися проти Директорії, тим самим чітко окресливши свої симпатії в бік радянської влади.Враховуючи наявність значних сил у Махна, його участь у боротьбі з гетьманською владою, комісар головного штабу Петлюри у Катеринославі отаман Горобець почав проводити переговори з представниками махновського об'єднаного штабу Чубенко, Гор'євим, Херсонським і Миргородським про спільні бойові дії проти білогвардійців. На підставі підписаного 15.12.1918 р. договору Горобець забезпечував загони Махна зброєю, боєприпасами і продовольством, а махновці сприяли мобілізації в армію УНР на Гуляйпільщині.одержавши від отамана Горобця вагон патронів, піввагона гвинтівок, бомби і вибухівку, махновці виступили проти військ Директорії.воєнрада Радянської Росії видала наказ про створення Укр.фронту.Таким чином, на початку 1919р. формування Махно були перетворені в полки і бригаду Червоної Армії, ставши її складовою частиною. На початку 1919р. вони займали важливе місце в стратегічних планах червоного командування, забезпечили плацдарм для оперативного розгортання сил Укр.фронту проти армії УНР на лінії Дніпра. Першим кроком на шляху конфронтації радянської влади і Махна став III з'їзд махновців, який відбувся у Гуляйполі. У Червоній Армії не могли проводитися з'їзди, несанкціоновані ЦК партії.Не дивлячись на попередження П.Дибенка, Махно не підкорявся, до чого його підштовхнули анархісти-набатівці. Їх діяльність в бригаді багато в чому сприяла розбіжностям між більшовиками і Махно.Наприкінці червня 1919р.Добровольча армія перейшла в наступ на Катеринославській ділянці фронту і ледь не оточили на захід від Катеринослава основні сили 14-ї армії.8 липня армія Махно сконцентрувалася в районі Новоуспенівки. Її чисельність, за даними Белаша, виросла до 2тис. шабель, 8тис. багнетів, 300кулеметів і 12знарядь.Зважаючи на це Реввійськрада прийняла рішення піти на Полтавщину у глибокий тил радянських військ, щоб не обтяжувати їх положенням боротьбою на два фронти. Це дозволяло забезпечити подальший ріст махновської армії, показати свою силу, змусити радянське керівництво визнати необхідність її залучення на свою сторону для боротьби з Врангелем.Протягом квітня - серпня 1921р. Махно з невеликим з'єднання проводи рейди по пн У.Крім того було проведено волго-донський похід, з надією широкої мобілізації населення.Але його сподівання не увінчались успіхом, а ті частини, що були у наявності потроху розсіювались.У1921р. Махно переконавшись у повній відсутності підтримки його місцевим населенням у багатьох регіонах України і Росії, прийняв рішення про виїзд за кордон, втіливши його 28.08.1921р. перейшовши румунський кордон. Так закінчився один з найдраматичніших періодів у житті Н.Махна та махновського руху в цілому.