Голодомор 1932-1933 рр.: причини, наслідки.

На 1932 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) затвердили хлібопоставки в розмірі 356 млн пудів, Урожай 1932 р. був трохи менший порівняно з 1931 р. Але у зв´язку з деградацією сільськогосподарського виробництва, дезорганізацією господарств хлібозаготівля у 1932 р. проходила важче, ніж будь-коли. З червня по жовтень з колгоспів та господарств одноосібників вдалося вивезти лише 136 млн пудів зерна, з радгоспів — 20. Тоді Сталін направив в Україну хлібозаготівельну комісію на чолі з Молотовим і Кагановичем, яка мала надзвичайні повноваження. План хлібозаготівель був зменшений до 282 млн пудів, і його колгоспи мали виконати негайно. Зрив заготівель комісія пояснювала не відсутністю хліба, а відсутністю боротьби за нього. Це було різке звинувачення на адресу республіканської парторганізації. У зв´язку з цим були мобілізовані партактивісти, війська, органи міліції, а в селах — сільські активісти, так звані «ударні бригади». Спеціальні комісії обшукували кожне селянське господарство, забирали не лише зерно, але й незернові їстівні припаси. В поїздах, на вокзалах працівники міліції конфісковували харчі, придбані колгоспниками або обміняні за коштовні речі в містах. Сільські трударі були приречені на голодну смерть. Та й комісія Молотова зуміла «вичавити» з України лише 105 млн пудів, тобто усього держава одержала з УРСР 261 млн пудів. План не був виконаний, хоча з республіки було вивезено майже все зерно.

Голод охопив лише сільськогосподарські райони України і був спрямований проти селянства. Це було продовженням процесу розкуркулювання. Найважче він проходив весною і влітку 1933 р. Люди їли трупи тварин, траву, кору дерев, траплялися випадки канібалізму. Дітей вивозили в міста і кидали там в установах та лікарнях, які відправляли їх у дитбудинки. Кількість голодуючих зростала з місяця в місяць. Втекти з України було важко: кордон з Росією і Білорусією перекрили війська і міліція.

Врятувати населення України від голоду була можливість. Для цього мали використати воєнні резерви та звернутися по допомогу до міжнародної громадськості. Однак Сталін відкидав будь-які розмови про голод. Слово «голод» не зустрічається в документах, навіть у стенограмах пленумів ЦК ВКП(б) та ЦК компартії республік. Українські партійні і радянські лідери мовчки погоджувалися з цим жахливим злодійством «вождя», залякані і зломлені ним. їм показали, що на них чекає, коли була репресована велика група місцевих партійних і радянських керівників, голів колгоспів, які робили спроби перешкодити насильству і якось врятувати населення своїх районів від голоду.

У 1932-1933 pp. голод охопив не лише Україну, а й Крим, Курщину, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Казахстан. Найжахливішим він був на Україні і Кубані. Більшість істориків пов´язує це з тим, що там жили українці. В радянській історичній науці на цю тему було накладено «табу», і до 1987 р. про неї науковці не згадували. Частина істориків української діаспори і сучасні науковці вважають, що голод був спрямований саме проти українців і мав чітко виражений характер геноциду. Деякі дослідники вважають голод формою боротьби Сталіна проти селянства, яке не сприймало цієї моделі соціалізму, не погоджувалося з колективізацією. Окремі історики пов´язують голод з ідеєю форсованої індустріалізації, яку Сталін здійснював в ці роки за підтримки робітничого класу. Однак Сталін брав до уваги особливості сільського населення України: його схильність до приватної власності, природну любов до своєї Батьківщини, його опір заходам по здійсненню прискореної індустріалізації та колективізації. Поряд з цим незаперечним є те, що найжорстокіша форма голоду розповсюджувалася переважно на райони, де в роки громадянської війни існувала опозиція радянській владі, політиці воєнного комунізму, і її основною силою, «головним опонентом» було селянство України, як і Дону, Кубані та інших регіонів. Відомо, що «батько народів» не вмів прощати своїх противників, як і йти на компроміси.

До кінця 1934 р. криза в сільськогосподарському виробництві була подолана і в усьому СРСР відбулося скасування карткової системи розподілу продовольчих товарів. Поліпшення матеріального становища селян, матеріальна їх заінтересованість виявилися більш вигідними державі, ніж вилучення врожаю насильницькими методами. У 1933 р. українські селяни дали державі 317 млн пудів хліба, в 1935 — 462, а в 1936 — 545 млн. При цьому відбувалося і певне зростання життєвого рівня колгоспників та культури села.