Характерні особливості філософської культури Київської Русі.

- Вона формувалася під впливом християнства і носить яскраво виражений книжний характер

- Практичний характер, який виражений у відсутності абстрактних термінів у наявних повчаннях і вихованнях

- Кордоцентризм – основа пізнання, серце – своєрідний орган, що поєднує розум і почуття

- Екзистенційність – увага до особистісного, індивідуального начала

Типологічно філософська культура Русі, маючи європейський характер, включаючи в себе елементи західноєвропейської думки, де також панувала християнська (католицька) релігія, все-таки тяжіла до східної культури, східного типу ментальності. Вона свідомо культивувала спіритуальність, напружено шукала сенс існування, націлювалася на святість як основну цінність. Така спрямованість випливала з географічного положення держави, особливостей суспільно-політичного розвитку, дохристиянської духовної традиції, інтенсивних культурних контактів із християнськими країнами Близького Сходу. Вирішальну роль відіграло прийняття східного (православного) християнства.

Філософська думка Русі — живе історичне явище. Воно мало свій образ, духовний досвід, відтворювало дух своєї епохи. Проте релігійно-філософська думка України XI—XIV ст. малодосліджена, що дає підставу лише частково робити висновки стосовно типологічних ознак і особливостей стилю духовності цієї доби. Можна виокремити такі принципи, ідеї та особливості:

1) загальна спрямованість на вирішення актуальних питань суспільного буття;

2) домінування духовно-практичної форми освоєння світу;

3) зосередженість на питаннях соціальної практики, проблемах людини, пізнанні, смисложиттєвій проблематиці;

4) безмежна вірність духу й букві Святого Письма і Святого Передання, неухильне дотримання всіх канонів і традицій православної віри.

Перші чотириста років вітчизняна філософія розвивалася передусім як православно-християнська релігійна філософія, головною функцією якої була апологетика православного християнства. Метою давньоруського філософування були захист і поліпшення державного добробуту і безпеки, покращення духовного і матеріального життя свого народу, навчання його способам щасливого і гармонійного життя, переконання співвітчизників у необхідності взаємної любові і взаємодопомоги, гострій потребі заслужити вічне життя в Царстві Небесному. З огляду на це вона є філософією охоронною, консервативною. Оскільки вітчизняні любомудри пристрасно прагнули блага і щастя всім народам, пропагували всеосяжні цінності, така філософія була універсалістською.

Руська філософія проповідувала мир між народами, гуманізм, виявляла громадянськість, патріотизм, гарячу любов до рідної землі, їй не властивий ні шовінізм, ні космополітизм. Вона ґрунтувалась на ідеях рівноправ´я і спільності людства, необхідності духовного вдосконалення людей, віри в щасливе майбутнє.

У сфері соціальних і моральних відносин домінували загальнолюдські ідеали добра і краси, зверненість до духовних благ, активної життєвої позиції, боротьби за соціальну справедливість, переконання в тріумфі духу і розуму, повага до суспільних інтересів, ідеали мужності, вірності, чесності, щирості, простоти. Єдність слова і вчинку, безнастанне плекання духу, моральності — неперехідні цінності тогочасної духовної атмосфери. Духовність — одна з найхарактерніших ознак ранньосередньовічного українського філософування.

У пізнавальній діяльності верховенствував сильний потяг до знань, енциклопедичності, просвітництва, високої книжної культури, що зумовило поважне ставлення до предметів духовної та матеріальної культур, освічених у науках і ремеслах людей, розуму і таланту. Важливого значення надавалося набуванню мудрості як сплаву знання та його практичного втілення в життя і як способу життя, безкомпромісним пошукам правди й істини, бажанню осягнути культуру свого та інших народів, передати знання сучасникам і нащадкам. Це була істинна любов до мудрості.

Філософсько-культурний аналіз «Галицько-Волинського» літопису.

Зазначена праця вважається одним із перших українських прозових творів. Охоплюючи значний період української історії (починаючи з 1211 і до 1292 р.), він дає нам відомості про життя, діяльність Данила Галицького, його рід, збирання ним українських земель, боярську колотнечу, суперечки між Угорщиною та Польщею за Галицько-Волинське князівство, його землі, битву на Кальці, нашестя татаро-монгольської орди на Волинь та інші події того часу.

Абстрагуючись від політичних симпатій чи антипатій авторів твору, треба зазначити, що, маючи своєрідну поліфонічну структуру, в нього введено багато дійових осіб, долі яких переплітаються, мають динаміку розвитку, емоційне забарвлення.

Літопис не обмежується тільки традиціями, притаманними творам цього напряму, а прагне показати людину в усій її психологічній багатоманітності, збагнути мотивації її вчинків і дій в реальному земному житті, що зближає його з творами гуманістичної спрямованості ранньої доби європейського Ренесансу. Вбачаючи вищий сенс життя людини в служінні Вітчизні, ЇЇ захисті, в літописі підкреслюються державні та дипломатичні здібності Данила Галицького, його мужність і хоробрість, рицарська чесність. В ньому докладно розповідається, як Данило об'єднує волинську "отчину", хоробро воює з Польщею та Литвою, виявляючи при цьому військові й дипломатичні здібності, балансуючи між сусідніми князівствами з тим, щоб не тільки зберегти свою "отчину", а й розширити її володіння. В реальному земному житті, конкретних життєвих ситуаціях висвітлюються й інші дійові особи, які введено в літопис.

                   Даний твір більше схожий на художню літературу, роман; йому притаманна оцінка подій та якостей персонажів.